Бабці в’яжуть бійцям капціСтаровижівчанки 91-річна Лідія Самуїлівна Голуб та 94-річна Марія Юхимівна Голуб – чи не найстаріші волонтерки на Волині. Для поранених українських бійців вони плетуть м’які та зручні капці і через капеланів передають свої вироби у військові шпиталі.
Замолоду вони жили у сусідніх селах: Лідія Самуїлівна – у Лісняках, а Марія Юхимівна – у Смідині, що на Старвижівщині. Їхні майбутні чоловіки-однофамільці разом служили в армії. А згодом доля ще й поріднила їх: Світлана, донька Марії Юхимівни, стала невісткою Лідії Самуїлівни, вийшовши заміж за її сина Миколу. Так і поєдналися, породичалися дві родини Голубів.
Обидві поважні жіночки не звикли сидіти без роботи. Скільки її перероблено за весь вік, можна тільки здогадуватися, дивлячись на спрацьовані руки Лідії Самуїлівни.
– Я була робочою у лісництві. Як підуть гриби, варила їх у великих бочках на своєму подвір’ї. Вдома тримали велике хазяйство: і корова, і кінь, і свині, й овечки, і кури, гуси, качки. А тим, хто не був у колгоспі, городу біля села не давали. То ми ходили за вісім кілометрів, у ліс, садили картоплю. А нині живу, як в раю, – пригадує вона прожиті роки і порівнює їх із теперішнім, коли дбають про неї син, невістка та онуки.
Здається, вже тепер можна було б відпочивати обом бабусям, але така вже споконвічна звичка українських селянок – не марнувати дні свого життя просто так, скільки б їх не відпустив Господь. Ще до нинішньої Великої війни вони почали в’язати капці. Спершу взялася за цю справу Марія Юхимівна – така ж невтомна й беручка до роботи, як і її сваха. Аякже інакше: виростила п’ятеро доньок і сина, працювала телятницею і в ланку ходила. Дорожила кожною хвилиною, щоб встигнути дати лад у домашньому господарстві. Незважаючи на поважний вік, вона зв’язала вже до 5 тисяч пар. До доброї справи долучила і сваху.
– То мене сваха й навчила в’язати гачком тапочки, – веде далі Лідія Самуїлівна. – Якщо ще можу хоч трохи людям допомогти, то чого сидіти без діла?
Всього ж з-під її рук уже вийшло до 2 тисяч готових виробів. Спитаєте, де ж беруть бабці нитки? Донька Марії Юхимівни Віра, яка живе у Луцьку, шукає в магазинах секонд-хенду дешеві светри, що не користуються попитом, передає їх маршрутками або через знайомих у Стару Вижівку, а тут вже Лідія Самуїлівна із сином-інвалідом Віктором дають їм лад: розпускають на нитки, змотують у клубки. Якщо добрі нитки і здоров’я не підводить, то за день Лідія Самуїлівна може вив’язати одну-дві пари.
Готову продукцію пенсіонерки віддають на благодійні потреби. Останнім часом вкотре передали капеланами майже 150 пар капців для українських бійців. Такі вироби найчастіше потрапляють у шпиталі, де лікують поранених. Медики кажуть, що одягають капці тим, хто не може тривалий час ходити, щоб зігріти їм ноги.
У волонтерстві від Лідії Самуїлівни та Марії Юхимівни не відстають і діти на онуки. Старший син Світлани та Миколи Голубів Олександр, знаний на Волині та Львівщині лікар, активно підтримує нашу армію через благодійний фонд, залучає до доброї справи своїх друзів та знайомих, передавав бойовим медикам ліки, тактичні аптечки. Долучається до збору благодійних пожертв для підрозділів ЗСУ вся родина Голубів.
– Як тільки побачимо в соцмережах прохання про допомогу військовим, обов’язково відгукуємося, допомагаємо стільки, скільки можемо, скільки дозволяють наші скромні статки, – додає невістка Світлана. – Бо хіба можна інакше, поки йде війна?
Валентина БЛІНОВА.
Залишити коментар