Ось і прийшла до нас осінь. Як правило, раніше ми завжди її називали "чарівницею". Бо приносила нам пригорщі радості і втіхи: барвисті квіти, достаток смачних овочів і фруктів, "тихе" полювання у лісах, багатих на гриби...
Цьогоріч чомусь не хочеться писати "осінь-чарівниця". Надто важкі часи переживаємо, щодень оплакуючи смерті наших Героїв, котрі віддають свої життя у кривавій боротьбі з російськими окупантами. Сльози, розпач, сум. Тривоги додають думки про майбутні холоди. Чи вистачить газу для опалення? Чи не сягнуть космічних висот комунальні тарифи? Чи матиме сім'я що їсти і у що взутись-одягнутись?
Словом, є над чим журитися і є за що переживати. І все ж у ці перші осінні дні, які загалом тішать нас погожим політтям, хочеться сказати підбадьорливе: завжди так не буде! Оптимізму додають повідомлення з фронту, де, незважаючи на всі втрати і випробування, Збройні Сили продовжують контрнаступ, метр за метром звільняючи окуповані орками території.
Міцнішає міжнародна підтримка України, нові види озброєнь надходять у розпорядження військових. Поступово, але неухильно нарощують виробництво зброї працівники нашого військово-промислового комплексу. Про це свідчать успішні атаки українських безпілотників і навіть ракет на стратегічні об'єкти московії.
Так, нам важко. Всім. Крім тих, звичайно, хто накивав п'ятами з України, рятуючи свою шкуру (маємо на увазі чоловіків, які стоячи на військовому обліку, завдяки "допомозі" працівників військкоматів і деяких ласих на гроші медиків) боягузливо втекли за кордон. Однак, невідомо, чи були б вони справді корисними на лінії вогню, якби не втекли. Як, зрештою, і колаборанти, що зраджують свій народ за іудині срібняки.
Вже більш, як півтора року Україна витримує шалений натиск путінської бандитської зграї. Другу осінь поспіль ми живемо в умовах воєнного стану. Кожному з нас важливо не зневіритися у Перемозі, допомагати ЗСУ і територіальній обороні в міру своїх сил і можливостей, мобілізувати всі наявні матеріальні й фінансові ресурси для зміцнення оборонної потуги держави.
Тільки об'єднавшись, зможемо перемогти. Іншого не дано. Тож нехай буде так!
Ось і прийшла до нас осінь. Як правило, раніше ми завжди її називали "чарівницею". Бо приносила нам пригорщі радості і втіхи: барвисті квіти, достаток смачних овочів і фруктів, "тихе" полювання у лісах, багатих на гриби...
Цьогоріч чомусь не хочеться писати "осінь-чарівниця". Надто важкі часи переживаємо, щодень оплакуючи смерті наших Героїв, котрі віддають свої життя у кривавій боротьбі з російськими окупантами. Сльози, розпач, сум. Тривоги додають думки про майбутні холоди. Чи вистачить газу для опалення? Чи не сягнуть космічних висот комунальні тарифи? Чи матиме сім'я що їсти і у що взутись-одягнутись?
Словом, є над чим журитися і є за що переживати. І все ж у ці перші осінні дні, які загалом тішать нас погожим політтям, хочеться сказати підбадьорливе: завжди так не буде! Оптимізму додають повідомлення з фронту, де, незважаючи на всі втрати і випробування, Збройні Сили продовжують контрнаступ, метр за метром звільняючи окуповані орками території.
Міцнішає міжнародна підтримка України, нові види озброєнь надходять у розпорядження військових. Поступово, але неухильно нарощують виробництво зброї працівники нашого військово-промислового комплексу. Про це свідчать успішні атаки українських безпілотників і навіть ракет на стратегічні об'єкти московії.
Так, нам важко. Всім. Крім тих, звичайно, хто накивав п'ятами з України, рятуючи свою шкуру (маємо на увазі чоловіків, які стоячи на військовому обліку, завдяки "допомозі" працівників військкоматів і деяких ласих на гроші медиків) боягузливо втекли за кордон. Однак, невідомо, чи були б вони справді корисними на лінії вогню, якби не втекли. Як, зрештою, і колаборанти, що зраджують свій народ за іудині срібняки.
Вже більш, як півтора року Україна витримує шалений натиск путінської бандитської зграї. Другу осінь поспіль ми живемо в умовах воєнного стану. Кожному з нас важливо не зневіритися у Перемозі, допомагати ЗСУ і територіальній обороні в міру своїх сил і можливостей, мобілізувати всі наявні матеріальні й фінансові ресурси для зміцнення оборонної потуги держави.
Тільки об'єднавшись, зможемо перемогти. Іншого не дано. Тож нехай буде так!
Залишити коментар