Світлу, глибоку і непорушну пам'ять залишила по собі Леся Українка. Не підлягає забуттю її ім'я на Ковельщині, про що постійно сповіщає газета "Вісті Ковельщини".
Поетеса на весь світ заявила, що вона не просто Леся, а Леся Українка, яка з болем у душі написала:
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз
на Вкраїну.
Поглянуть ще раз на рідну
країну,
Поглянути ще раз на синій
Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені
все одно…
Так і чується, як у Тараса Шевченка. "Мені однаково, чи буду я жить на Вкраїні, чи ні….". Поетеса переживала за тяжку долю народу, але вона закликала не до ридань, а до рішучої дії, смертельної, до перемоги або до загину.
Недоля Вітчизни викликала у неї гнітючі настрої, але сльози не допоможуть, бо "що сльози, там, де навіть крові мало". Які ж актуальні думки на сьогодення! З усією пристрастю свого зболеного серця закликає не коритись темній силі. Яка мудра порада, коли ненаситний ворог плюндрує рідну землю!
Закохана у рідний край, вона з болем прощалась з дорогим серцю волинським рідним куточком, коли доводилось їхати в далекі чужі краї, бо навіть дим курної волинської хати був для неї солодким та коханим. Лесиної любові до рідного краю, Лесиного завзяття не зламало ніщо. Україні вона віддала все, що мала: і талант, і серце, і свої недовгі дні… І цим поетеса виховує інших.
Любов до рідного краю непідвладна ні відстані, ні часу. А генії мають одну дату – день народження. Тому і організовують вдячні нащадки, шанувальники таланту геніальної Лесі Українки різноманітні заходи, як от етнофестиваль "На гостини до Лесі". Із великою повагою і вдячністю до організаторів етнофестивалю читаю: "На підтримку ЗСУ", бо, як висловився Анатолій Семенюк:
Є честь – покласти голову в бою
За рідний край, за Батьківщину.
І є ганьба, яка любов святу
Втопила в зраді, як
Іуда Бого-Сина.
Ми молимося за прозріння всього народу, виховуємо патріотів і віримо в щасливішу долю рідного народу.
Жила у Голобах родина Приступлюків. Син Віктор – військовий. Працював і живе в Одесі. Дочка і онучка у час війни виїхали у США. У вишиванках пішли в театр. І раптом перед ними постала жінка з питанням: "Ви Україна?". Почувши ствердну відповідь, стала перед ними на коліна… В інтернеті з’явилися слова Юлі – матері. "Це не перед моїми дітьми людина стала на коліна, а перед нескореною Україною…".
Викликають захоплення і повагу маленькі українці, які продають смаколики, лепеху (аїр), збирають кошти для армії, все для Перемоги. Це додає бійцям сили, винахідливості, сміливості, бо знають, за кого воюють.
"Любов к отчизні де героїть, там сила вража не устоїть, там грудь сильніша од гармат". Тому Перемога буде за нами!
Лідія ГАРЛІНСЬКА,
вчитель-методист, ветеран праці.
l
НА СВІТЛИНІ: учасники етнофестивалю “На гостини до Лесі”.
Фото з архіву Колодяжненської сільської ради.
Світлу, глибоку і непорушну пам'ять залишила по собі Леся Українка. Не підлягає забуттю її ім'я на Ковельщині, про що постійно сповіщає газета "Вісті Ковельщини".
Поетеса на весь світ заявила, що вона не просто Леся, а Леся Українка, яка з болем у душі написала:
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну.
Поглянуть ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно…
Так і чується, як у Тараса Шевченка. "Мені однаково, чи буду я жить на Вкраїні, чи ні….". Поетеса переживала за тяжку долю народу, але вона закликала не до ридань, а до рішучої дії, смертельної, до перемоги або до загину.
Недоля Вітчизни викликала у неї гнітючі настрої, але сльози не допоможуть, бо "що сльози, там, де навіть крові мало". Які ж актуальні думки на сьогодення! З усією пристрастю свого зболеного серця закликає не коритись темній силі. Яка мудра порада, коли ненаситний ворог плюндрує рідну землю!
Закохана у рідний край, вона з болем прощалась з дорогим серцю волинським рідним куточком, коли доводилось їхати в далекі чужі краї, бо навіть дим курної волинської хати був для неї солодким та коханим. Лесиної любові до рідного краю, Лесиного завзяття не зламало ніщо. Україні вона віддала все, що мала: і талант, і серце, і свої недовгі дні… І цим поетеса виховує інших.
Любов до рідного краю непідвладна ні відстані, ні часу. А генії мають одну дату – день народження. Тому і організовують вдячні нащадки, шанувальники таланту геніальної Лесі Українки різноманітні заходи, як от етнофестиваль "На гостини до Лесі". Із великою повагою і вдячністю до організаторів етнофестивалю читаю: "На підтримку ЗСУ", бо, як висловився Анатолій Семенюк:
Є честь – покласти голову в бою
За рідний край, за Батьківщину.
І є ганьба, яка любов святу
Втопила в зраді, як Іуда Бого-Сина.
Ми молимося за прозріння всього народу, виховуємо патріотів і віримо в щасливішу долю рідного народу.
Жила у Голобах родина Приступлюків. Син Віктор – військовий. Працював і живе в Одесі. Дочка і онучка у час війни виїхали у США. У вишиванках пішли в театр. І раптом перед ними постала жінка з питанням: "Ви Україна?". Почувши ствердну відповідь, стала перед ними на коліна… В інтернеті з’явилися слова Юлі – матері. "Це не перед моїми дітьми людина стала на коліна, а перед нескореною Україною…".
Викликають захоплення і повагу маленькі українці, які продають смаколики, лепеху (аїр), збирають кошти для армії, все для Перемоги. Це додає бійцям сили, винахідливості, сміливості, бо знають, за кого воюють.
"Любов к отчизні де героїть, там сила вража не устоїть, там грудь сильніша од гармат". Тому Перемога буде за нами!
Лідія ГАРЛІНСЬКА, вчитель-методист, ветеран праці.
ххх
НА СВІТЛИНІ: учасники етнофестивалю “На гостини до Лесі”.
Фото з архіву Колодяжненської сільської ради.
Світлу, глибоку і непорушну пам'ять залишила по собі Леся Українка. Не підлягає забуттю її ім'я на Ковельщині, про що постійно сповіщає газета "Вісті Ковельщини".
Залишити коментар