Найбажаніша дорога – це дорога додому. Найдорожчі дороги – у рідному краї, ті, що ведуть до близьких по духу людей. Скільки разів я летіла сюди думками!
І ось – довгоочікувана відпустка! Мамині рідні очі, повні радості й смутку… Обійми і усмішки друзів… Мої троянди, які мене завжди чекають… Незабутні зустрічі, які берегтиме пам'ять, як дорогоцінні скарби… Одна з них – знайомство з неймовірно цікавою людиною, талановитим художником Віктором Бурчаком та його творчістю.
Для нашого невеличкого товариства пан Віктор організував справжню екскурсію, і ми відвідали кілька храмів міста й району, які Майстер прикрасив своїми чудовими вітражами – на славу Божу і радість людям. Таємниче усміхалися нам небесної краси Архангели у церкві села Зелена, благословляли наш земний шлях.
Польовою дорогою між достиглих соняхів дісталися ми до малесенької церковки-каплички в селі Стеблі – з козацьким хрестом на куполі і казковими вікнами-вітражами, з різьбленими Царськими вратами, іконостасом і Голгофою. Цю красу подарувала своїм землякам, селу – колисці свого роду, людина великої і щедрої душі Ольга Перепелиця.
А далі наша дорога побігла лісом і вивела нас до столиці волинської вольниці – Скулина, до "шевченківської" хатинки, де живе наша легенда – зв'язкова УПА Ганна Зелена. Не забуду радості зустрічі, світлиці, що цвіте вишитими рушниками, спілкування з унікальною жінкою, красивою й у свої 97 років! Ганна Йонівна водила нас стежками своєї пам'яті. Задувала повстанську боротьбу, запеклий опір окупантам, заслання, знущання й поневіряння, які довелось пережити задля свободи України.
Записуючи її спогади, я подумала: пам'ять – це не про минуле, це і є теперішнє, бо то – наше коріння, яке живить народ, дає силу на опір і здобуття чистого обрію для нашої Батьківщини. Життєвий приклад пані Ганни надихає нас бути відважними, так любити Україну, як любило покоління борців за волю. Завдяки їм ми ходимо по вільній землі і стали нацією. Прийшов і наш час підтвердити свою приналежність до української нації і повторити подвиги предків.
Свобода – це наша гідність і сутність. Віра Ганни Йонівни в Україну передається й мені, додає сили для боротьби. Многі Вам літа, дорога пані Ганно! Дай, Боже, дочекатися всіх наших земляків – живими і з Перемогою!
До Ковеля поверталися вже у сутінках. Яскраво світив Місяць, соснове гілля творило враження тонкого різьблення на срібному небесному тлі. Ми розглядалися навсібіч у надії побачити Мавку, адже легенди завжди мають підґрунтя! Та не судилося… Певно, уже заснула, щоб навесні порадувати всіх новими надіями та здійсненням мрій.
…Сьогодні повертаюсь на Схід. Феєричні враження стали теплим спогадом, оберегом для душі серед непростих випробувань нашого часу. Нам є що берегти і є кого захищати! Тримаймо стрій! Кожен – на своєму фронті!
Наталка ГРИЦЮК,
військовослужбовець ДПСУ.
Найбажаніша дорога – це дорога додому. Найдорожчі дороги – у рідному краї, ті, що ведуть до близьких по духу людей. Скільки разів я летіла сюди думками!
І ось – довгоочікувана відпустка! Мамині рідні очі, повні радості й смутку… Обійми і усмішки друзів… Мої троянди, які мене завжди чекають… Незабутні зустрічі, які берегтиме пам'ять, як дорогоцінні скарби… Одна з них – знайомство з неймовірно цікавою людиною, талановитим художником Віктором Бурчаком та його творчістю.
Для нашого невеличкого товариства пан Віктор організував справжню екскурсію, і ми відвідали кілька храмів міста й району, які Майстер прикрасив своїми чудовими вітражами – на славу Божу і радість людям. Таємниче усміхалися нам небесної краси Архангели у церкві села Зелена, благословляли наш земний шлях.
Польовою дорогою між достиглих соняхів дісталися ми до малесенької церковки-каплички в селі Стеблі – з козацьким хрестом на куполі і казковими вікнами-вітражами, з різьбленими Царськими вратами, іконостасом і Голгофою. Цю красу подарувала своїм землякам, селу – колисці свого роду, людина великої і щедрої душі Ольга Перепелиця.
А далі наша дорога побігла лісом і вивела нас до столиці волинської вольниці – Скулина, до "шевченківської" хатинки, де живе наша легенда – зв'язкова УПА Ганна Зелена. Не забуду радості зустрічі, світлиці, що цвіте вишитими рушниками, спілкування з унікальною жінкою, красивою й у свої 97 років! Ганна Йонівна водила нас стежками своєї пам'яті. Задувала повстанську боротьбу, запеклий опір окупантам, заслання, знущання й поневіряння, які довелось пережити задля свободи України.
Записуючи її спогади, я подумала: пам'ять – це не про минуле, це і є теперішнє, бо то – наше коріння, яке живить народ, дає силу на опір і здобуття чистого обрію для нашої Батьківщини. Життєвий приклад пані Ганни надихає нас бути відважними, так любити Україну, як любило покоління борців за волю. Завдяки їм ми ходимо по вільній землі і стали нацією. Прийшов і наш час підтвердити свою приналежність до української нації і повторити подвиги предків.
Свобода – це наша гідність і сутність. Віра Ганни Йонівни в Україну передається й мені, додає сили для боротьби. Многі Вам літа, дорога пані Ганно! Дай, Боже, дочекатися всіх наших земляків – живими і з Перемогою!
До Ковеля поверталися вже у сутінках. Яскраво світив Місяць, соснове гілля творило враження тонкого різьблення на срібному небесному тлі. Ми розглядалися навсібіч у надії побачити Мавку, адже легенди завжди мають підґрунтя! Та не судилося… Певно, уже заснула, щоб навесні порадувати всіх новими надіями та здійсненням мрій.
…Сьогодні повертаюсь на Схід. Феєричні враження стали теплим спогадом, оберегом для душі серед непростих випробувань нашого часу. Нам є що берегти і є кого захищати! Тримаймо стрій! Кожен – на своєму фронті!
Наталка ГРИЦЮК, військовослужбовець ДПСУ.
Найбажаніша дорога – це дорога додому. Найдорожчі дороги – у рідному краї, ті, що ведуть до близьких по духу людей. Скільки разів я летіла сюди думками! 
Залишити коментар