Кортеліська трагедія 23 вересня 1942 року вражає своїми масштабами та жорстокістю. Лише у цей день було розстріляно біля двох тисяч жителів села. Але страти в Кортелісах німецькі окупанти проводили і раніше, і після цієї розправи. Ще влітку 1942 року в Кортелісах були розстріляні місцеві євреї та кілька партизанських сімей. Пізніше гітлерівці також знищили навколишні лісові хутори разом із їх жителями.
Усе це дало підстави Кортеліській сільській раді написати в довідці, що за роки німецької окупації на території сільської ради було вбито 2875 чоловік. Але, зрозуміло, ця цифра є приблизною.
Багато питань викликає та звіряча жорстокість, з якою німецькі нацисти вбили ні в чому невинних людей. Найбільш просте пояснення причин трагедії, яке стало популярним ще в радянські часи, полягало в тому, що більшість кортелісців стали партизанами і в селі декілька разів були напади на німецькі війська. Але насправді все значно прозаїчніше.
У селі дійсно, було створено підпільну озброєну групу, до якої увійшло кілька місцевих жителів та значно більша кількість оточенців – солдатів і командирів червоної армії. Характерно, що більшість цих оточенців та втікачів з німецького полону жили в селі цілком легально. Секретар сільської управи – Іван Сахарчук склав їх списки і передав коменданту поліції та в Ратнівську районну управу.
Староста села – Андріян Полівода видавав їм довідки, що вони проживають у селі та займаються корисною роботою. Борис Михайловський, старшина і учасник оборони Брестської фортеці, який був керівником підпільної організації, навіть виконував столярні роботи в поліцейській дільниці. Весною 1942 року ці підпільники створюють партизанський загін імені Ворошилова.
l
Активні партизанські дії в районі Кортеліс тривали досить короткий період – з травня по липень 1942 року. За це час загін під командуванням Михайловського двічі роззброював місцевих поліцейських, але нікого з них не вбив. Було здійснено декілька нападів на німецькі гарнізони в Дивині, Ратне, Мокранах, де захопили значну кількість трофеїв. Під час нальоту на Ратне 15 червня було вбито двох німців, спалено районну управу, комендатуру, молокозавод, з банку забрали велику кількість німецьких та радянських грошей. Оскільки тепер сільські поліцейські дільниці перетворились на легку здобич для партизанів, їх із Кортеліс, Самарів та Річиці перевели в Ратне. Ще одним ефективним методом боротьби стали засідки на дорозі Брест-Ковель.
Як стверджує у своїх спогадах комісар загону Андрій Ліхван, наприкінці червня біля Мокран у таку засідку потрапив кортеж райхскомісара України Еріха Коха. Він їхав із Бреста на Рівне. Внаслідок партизанського вогню два автомобілі було підбито і гітлерівців у них знищено. Але третій встиг розвернутися і втекти. Саме в ньому перебував Кох, який отримав поранення, але вижив. Ймовірно, що саме це і стало основною причиною знищення Кортеліс та кількох прилеглих білоруських сіл через три місяці.
l
Хоча партизанський загін імені Ворошилова розпочав свою діяльність дуже успішно і майже без втрат, серед командирів почалися суперечки, що робити далі.
Михайловський вважав, що потрібно розгортати боротьбу в тилу у ворога і перетворити загін у партизанську дивізію. Лікар Микола Воронович, який був обраний заступником командира, але мав вище військове звання, наполягав на тому, що треба йти на з'єднання з червоною армією. Серед партизанів були прихильники як одного, так і другого. На початку липня до загону приєдналося 5 військовополонених на чолі зі старшим лейтенантом Мешитбаєм Хасеновим, які втекли із табору в Ковелі. За їх даними там перебувало майже 14 тисяч військовополонених.
Умови в таборі були жахливі. Полонених морили голодом і розстрілювали за найменші провини. Михайловський приймає рішення напасти на Ковель, звільнити військовополонених та в'язнів, захопити аеродром, гестапо та військові склади. Але частина партизанів на чолі з Вороновичем відмовилася іти в похід і залишилася в кортеліському лісі нібито для того, щоб відволікати увагу ворога.
Пізніше Воронович визнав, що таке розпорошення сил було великою помилкою. Група Михайловського дійшла лісовими дорогами майже до Буциня і там отримала інформацію від дівчат-розвідниць, що ворог у Ковелі знає про наміри партизанів і готується до оборони.
Михайловський змушений був відмовитися від своїх планів і вирішив влаштувати засідку на дорозі біля Замшанівського лісництва. Ліс там ріс біля самої дороги, і місце було дуже зручним для нападу. Партизанам вдалося захопити три вантажні автомобілі з продуктами та горілкою і вбити кількох німців. Серед них був офіцер-господарник Луцького гарнізону.
У цей час гітлерівці напали на групу Вороновича, яка знаходилася у лісовому таборі на острові серед болота. Під час бою партизани вбили двох німців та ще кількох поранили. Вже під час відступу вони також помилково розстріляли 5 своїх товаришів, які поверталися з розвідки і були одягнуті в німецьку форму. Основні сили загону на чолі з Миколою Вороновичем вирушили в білоруські ліси і назад вже не повернулися.
l
Михайловський був цим дуже засмучений, але ще на кілька днів затримався у районі Кортеліс. У середині липня 1942 року в нашу місцевість прибув із шацьких лісів партизанський загін під командуванням Степана Шковороди і приєднався до Михайловського. Об'єднаний загін тепер налічував 137 чоловік, мав на озброєнні один станковий і 13 ручних кулеметів, 28 автоматів та іншу зброю.
17 липня партизанам довелося витримати важкий бій у чернянському лісі ближче до Кобрина, після якого вони теж вирушили у пінські ліси. Поблизу Кортеліс залишилася невелика група чисельністю до 40 чоловік. Ця група займалася переважно грабежами місцевих селян.
Першим грізним попередженням для кортелісців стала облава 26 серпня 1942 року. Німці та поліцейські зігнали жителів села на площу біля церкви та розстріляли сім'ю комісара Андрія Ліхвана і матір партизана Василя Дордюка, а також двох юнаків із Полтавщини, які втекли з поїзда, що віз їх на роботу в Німеччину. Після цього німецький офіцер через перекладача оголосив, що коли кортелісці не припинять допомогу партизанам, не будуть виконувати розпорядження влади та поставки продуктів, то буде розстріляне все село.
На початку вересня в Кортеліси виїхала група поліцейських із Ратного на чолі з колишнім місцевим комендантом Миколою Зенюком. Вони вимагали від селян везти в Ратне на поставку м'ясо, молоко, хліб та інші продукти. Під час цього рейду партизани вбили двох головних. За свідченням поліцейського Андрія Кошелюка, після цього із села Кортеліси ніяких поставок більше не поступало і ні один житель на роботу в Німеччину не поїхав.
Саме в цей час у нашу місцевість прибуває спеціальний каральний підрозділ – третій поліцейський батальйон 15-го поліцейського полку. Його командир – майор Юрген Голлінг видав таємний наказ. Він починався словами:
"23 вересня 1942 року батальйон знищує розташовані в районі на північний схід від Мокран, отруєні бандитською заразою, села: Бірки, Заболоття і Борисівку. Рота "Нюрнберг" знищує Кортеліси".
l
Всі підготовчі заходи до цієї каральної операції проводились із дотриманням найсуворіших правил секретності. За словами Кошелюка, восени 1942 року він був у складі групи поліцейських із 20 чоловік, яка брала участь в оточенні села. "Ми стали перевіряти будинки і затримувати місцевих жителів. Нашою групою було затримано на одному з хуторів приблизно 15 чоловік, у більшості жінок, і ми всіх їх відконвоювали в центр села, де цих людей у нас забрали поліцейські з Кобринського шуцбатальону і там же німці відводили їх групами по 5 чоловік і розстрілювали на якомусь городі…
У затриманні радянських громадян вказаного села, брали участь поліцейські ратнівської поліції, ковельської поліції, Кобринський і Мацеївський (Луківський) шуцбатальйони, а розстрілювали людей німці… Повинен сказати, що в момент, коли ми затримували місцевих жителів, ми ще не знали, що вони будуть розстріляні". Лише кілька десятків людей заховалися у своїх будинках або хлівах, а деяких просто не було вдома. На хуторах Підгодинець та Запоків'я поліцейські попередили частину селян, щоб вони не йшли на сход і таким чином їх урятували.
Зібраних на площі біля церкви людей карателі оточили щільним кільцем і наказали вийти з натовпу сім'ям поліцейських, старости. Їм начепили на руки білі пов'язки та відправили в окрему хату, а пізніше вивезли в Ратне. Решту з площі позаганяли в приміщення церкви і школи. Тим часом поліцейські вже копали навколо чотири довгих ями-рови. Карателі розстрілювали спочатку чоловіків групами по кілька осіб, а вже потім жінок і дітей. Щоб заглушити їх крики і плач німці завели двигуни своїх автомобілів. Розстріл проводився одночасно в кількох місцях.
Після того, як всі чотири ями були заповнені тілами, решту приречених почали виводити далі до двох ям, де раніше добувалася глина і які на половину були заповнені водою. Там людей також розстрілювали, а старих та немовлят живими кидали у закривавлену воду. Нині на тому місці стоїть пам'ятник жертвам Кортеліської трагедії.
Разом із кортелісцями 23 вересня було вбито також жителів кількох ближніх хуторів – Запоків'я, Ягідково, Дамкове та Білиця. Понад дві сотні жителів хуторів Годинь, Сухіни та Вепра, які входили до складу Кортеліської сільської ради та парафії, у цей же день було розстріляно в сусідньому селі Бірки. Це село входить до Малоритського району Білорусі. Після знищення Кортеліс карателі почали грабувати майно та палити будівлі. Останньою 27 вересня згоріла церква.
l
Гітлерівці розраховували такою кривавою розправою залякати жителів нашого краю та ослабити підпільний рух. Але вийшло все точно навпаки. Рух опору та ненависть до окупантів ще більше посилюються. Навіть поліцейські тепер намагалися покинути німецьку службу. Вже весною 1943 року більшість із них перейшли в УПА. За свідченням німецьких журналістів, офіцери роти "Нюрнберг" були вбиті ще під час війни, а 60 рядових поліцейських, які були живі на початку 1970-х років, намагалися засудити в Німеччині.
Але під час слідства вони категорично заперечували свою участь у цьому жахливому злочині. Говорили, що були “у відпустці”, “в госпіталі”, або в якомусь іншому місці. Після тривалої тяганини "гуманний" німецький суд визнав їх вину недоведеною і таким чином вони уникли відповідальності.
А про загибель кількох тисяч ні в чому невинних людей нам сьогодні нагадує лише Меморіальний комплекс та пам'ятник жертвам Кортеліської трагедії.
Микола Михалевич, завідувач Кортеліського історичного музею.
Кортеліська трагедія 23 вересня 1942 року вражає своїми масштабами та жорстокістю. Лише у цей день було розстріляно біля двох тисяч жителів села. Але страти в Кортелісах німецькі окупанти проводили і раніше, і після цієї розправи. Ще влітку 1942 року в Кортелісах були розстріляні місцеві євреї та кілька партизанських сімей. Пізніше гітлерівці також знищили навколишні лісові хутори разом із їх жителями.
Усе це дало підстави Кортеліській сільській раді написати в довідці, що за роки німецької окупації на території сільської ради було вбито 2875 чоловік. Але, зрозуміло, ця цифра є приблизною.
Багато питань викликає та звіряча жорстокість, з якою німецькі нацисти вбили ні в чому невинних людей. Найбільш просте пояснення причин трагедії, яке стало популярним ще в радянські часи, полягало в тому, що більшість кортелісців стали партизанами і в селі декілька разів були напади на німецькі війська. Але насправді все значно прозаїчніше.
У селі дійсно, було створено підпільну озброєну групу, до якої увійшло кілька місцевих жителів та значно більша кількість оточенців – солдатів і командирів червоної армії. Характерно, що більшість цих оточенців та втікачів з німецького полону жили в селі цілком легально. Секретар сільської управи – Іван Сахарчук склав їх списки і передав коменданту поліції та в Ратнівську районну управу.
Староста села – Андріян Полівода видавав їм довідки, що вони проживають у селі та займаються корисною роботою. Борис Михайловський, старшина і учасник оборони Брестської фортеці, який був керівником підпільної організації, навіть виконував столярні роботи в поліцейській дільниці. Весною 1942 року ці підпільники створюють партизанський загін імені Ворошилова.
ххх
Активні партизанські дії в районі Кортеліс тривали досить короткий період – з травня по липень 1942 року. За це час загін під командуванням Михайловського двічі роззброював місцевих поліцейських, але нікого з них не вбив. Було здійснено декілька нападів на німецькі гарнізони в Дивині, Ратне, Мокранах, де захопили значну кількість трофеїв. Під час нальоту на Ратне 15 червня було вбито двох німців, спалено районну управу, комендатуру, молокозавод, з банку забрали велику кількість німецьких та радянських грошей. Оскільки тепер сільські поліцейські дільниці перетворились на легку здобич для партизанів, їх із Кортеліс, Самарів та Річиці перевели в Ратне. Ще одним ефективним методом боротьби стали засідки на дорозі Брест-Ковель.
Як стверджує у своїх спогадах комісар загону Андрій Ліхван, наприкінці червня біля Мокран у таку засідку потрапив кортеж райхскомісара України Еріха Коха. Він їхав із Бреста на Рівне. Внаслідок партизанського вогню два автомобілі було підбито і гітлерівців у них знищено. Але третій встиг розвернутися і втекти. Саме в ньому перебував Кох, який отримав поранення, але вижив. Ймовірно, що саме це і стало основною причиною знищення Кортеліс та кількох прилеглих білоруських сіл через три місяці.
ххх
Хоча партизанський загін імені Ворошилова розпочав свою діяльність дуже успішно і майже без втрат, серед командирів почалися суперечки, що робити далі.
Михайловський вважав, що потрібно розгортати боротьбу в тилу у ворога і перетворити загін у партизанську дивізію. Лікар Микола Воронович, який був обраний заступником командира, але мав вище військове звання, наполягав на тому, що треба йти на з'єднання з червоною армією. Серед партизанів були прихильники як одного, так і другого. На початку липня до загону приєдналося 5 військовополонених на чолі зі старшим лейтенантом Мешитбаєм Хасеновим, які втекли із табору в Ковелі. За їх даними там перебувало майже 14 тисяч військовополонених.
Умови в таборі були жахливі. Полонених морили голодом і розстрілювали за найменші провини. Михайловський приймає рішення напасти на Ковель, звільнити військовополонених та в'язнів, захопити аеродром, гестапо та військові склади. Але частина партизанів на чолі з Вороновичем відмовилася іти в похід і залишилася в кортеліському лісі нібито для того, щоб відволікати увагу ворога.
Пізніше Воронович визнав, що таке розпорошення сил було великою помилкою. Група Михайловського дійшла лісовими дорогами майже до Буциня і там отримала інформацію від дівчат-розвідниць, що ворог у Ковелі знає про наміри партизанів і готується до оборони.
Михайловський змушений був відмовитися від своїх планів і вирішив влаштувати засідку на дорозі біля Замшанівського лісництва. Ліс там ріс біля самої дороги, і місце було дуже зручним для нападу. Партизанам вдалося захопити три вантажні автомобілі з продуктами та горілкою і вбити кількох німців. Серед них був офіцер-господарник Луцького гарнізону.
У цей час гітлерівці напали на групу Вороновича, яка знаходилася у лісовому таборі на острові серед болота. Під час бою партизани вбили двох німців та ще кількох поранили. Вже під час відступу вони також помилково розстріляли 5 своїх товаришів, які поверталися з розвідки і були одягнуті в німецьку форму. Основні сили загону на чолі з Миколою Вороновичем вирушили в білоруські ліси і назад вже не повернулися.
ххх
Михайловський був цим дуже засмучений, але ще на кілька днів затримався у районі Кортеліс. У середині липня 1942 року в нашу місцевість прибув із шацьких лісів партизанський загін під командуванням Степана Шковороди і приєднався до Михайловського. Об'єднаний загін тепер налічував 137 чоловік, мав на озброєнні один станковий і 13 ручних кулеметів, 28 автоматів та іншу зброю.
17 липня партизанам довелося витримати важкий бій у чернянському лісі ближче до Кобрина, після якого вони теж вирушили у пінські ліси. Поблизу Кортеліс залишилася невелика група чисельністю до 40 чоловік. Ця група займалася переважно грабежами місцевих селян.
Першим грізним попередженням для кортелісців стала облава 26 серпня 1942 року. Німці та поліцейські зігнали жителів села на площу біля церкви та розстріляли сім'ю комісара Андрія Ліхвана і матір партизана Василя Дордюка, а також двох юнаків із Полтавщини, які втекли з поїзда, що віз їх на роботу в Німеччину. Після цього німецький офіцер через перекладача оголосив, що коли кортелісці не припинять допомогу партизанам, не будуть виконувати розпорядження влади та поставки продуктів, то буде розстріляне все село.
На початку вересня в Кортеліси виїхала група поліцейських із Ратного на чолі з колишнім місцевим комендантом Миколою Зенюком. Вони вимагали від селян везти в Ратне на поставку м'ясо, молоко, хліб та інші продукти. Під час цього рейду партизани вбили двох головних. За свідченням поліцейського Андрія Кошелюка, після цього із села Кортеліси ніяких поставок більше не поступало і ні один житель на роботу в Німеччину не поїхав.
Саме в цей час у нашу місцевість прибуває спеціальний каральний підрозділ – третій поліцейський батальйон 15-го поліцейського полку. Його командир – майор Юрген Голлінг видав таємний наказ. Він починався словами:
"23 вересня 1942 року батальйон знищує розташовані в районі на північний схід від Мокран, отруєні бандитською заразою, села: Бірки, Заболоття і Борисівку. Рота "Нюрнберг" знищує Кортеліси".
ххх
Всі підготовчі заходи до цієї каральної операції проводились із дотриманням найсуворіших правил секретності. За словами Кошелюка, восени 1942 року він був у складі групи поліцейських із 20 чоловік, яка брала участь в оточенні села. "Ми стали перевіряти будинки і затримувати місцевих жителів. Нашою групою було затримано на одному з хуторів приблизно 15 чоловік, у більшості жінок, і ми всіх їх відконвоювали в центр села, де цих людей у нас забрали поліцейські з Кобринського шуцбатальону і там же німці відводили їх групами по 5 чоловік і розстрілювали на якомусь городі…
У затриманні радянських громадян вказаного села, брали участь поліцейські ратнівської поліції, ковельської поліції, Кобринський і Мацеївський (Луківський) шуцбатальйони, а розстрілювали людей німці… Повинен сказати, що в момент, коли ми затримували місцевих жителів, ми ще не знали, що вони будуть розстріляні". Лише кілька десятків людей заховалися у своїх будинках або хлівах, а деяких просто не було вдома. На хуторах Підгодинець та Запоків'я поліцейські попередили частину селян, щоб вони не йшли на сход і таким чином їх урятували.
Зібраних на площі біля церкви людей карателі оточили щільним кільцем і наказали вийти з натовпу сім'ям поліцейських, старости. Їм начепили на руки білі пов'язки та відправили в окрему хату, а пізніше вивезли в Ратне. Решту з площі позаганяли в приміщення церкви і школи. Тим часом поліцейські вже копали навколо чотири довгих ями-рови. Карателі розстрілювали спочатку чоловіків групами по кілька осіб, а вже потім жінок і дітей. Щоб заглушити їх крики і плач німці завели двигуни своїх автомобілів. Розстріл проводився одночасно в кількох місцях.
Після того, як всі чотири ями були заповнені тілами, решту приречених почали виводити далі до двох ям, де раніше добувалася глина і які на половину були заповнені водою. Там людей також розстрілювали, а старих та немовлят живими кидали у закривавлену воду. Нині на тому місці стоїть пам'ятник жертвам Кортеліської трагедії.
Разом із кортелісцями 23 вересня було вбито також жителів кількох ближніх хуторів – Запоків'я, Ягідково, Дамкове та Білиця. Понад дві сотні жителів хуторів Годинь, Сухіни та Вепра, які входили до складу Кортеліської сільської ради та парафії, у цей же день було розстріляно в сусідньому селі Бірки. Це село входить до Малоритського району Білорусі. Після знищення Кортеліс карателі почали грабувати майно та палити будівлі. Останньою 27 вересня згоріла церква.
ххх
Гітлерівці розраховували такою кривавою розправою залякати жителів нашого краю та ослабити підпільний рух. Але вийшло все точно навпаки. Рух опору та ненависть до окупантів ще більше посилюються. Навіть поліцейські тепер намагалися покинути німецьку службу. Вже весною 1943 року більшість із них перейшли в УПА. За свідченням німецьких журналістів, офіцери роти "Нюрнберг" були вбиті ще під час війни, а 60 рядових поліцейських, які були живі на початку 1970-х років, намагалися засудити в Німеччині.
Але під час слідства вони категорично заперечували свою участь у цьому жахливому злочині. Говорили, що були “у відпустці”, “в госпіталі”, або в якомусь іншому місці. Після тривалої тяганини "гуманний" німецький суд визнав їх вину недоведеною і таким чином вони уникли відповідальності.
А про загибель кількох тисяч ні в чому невинних людей нам сьогодні нагадує лише Меморіальний комплекс та пам'ятник жертвам Кортеліської трагедії.
Микола Михалевич, завідувач Кортеліського історичного музею.
Кортеліська трагедія 23 вересня 1942 року вражає своїми масштабами та жорстокістю. Лише у цей день було розстріляно біля двох тисяч жителів села. Але страти в Кортелісах німецькі окупанти проводили і раніше, і після цієї розправи. Ще влітку 1942 року в Кортелісах були розстріляні місцеві євреї та кілька партизанських сімей. Пізніше гітлерівці також знищили навколишні лісові хутори разом із їх жителями. 
Залишити коментар