Шановний Миколо Григоровичу!
Зачепило, як кажуть, «за живе» звернення до влади Національної спілки журналістів України, яке Ви надрукували у «Вістях Ковельщини» 12 жовтня ц. р. Прочитав, і не можу зрозуміти: чому така неповага до друкованої преси київської влади (хоч і на місцях, напевно, не краще)?
Адже значна частина українців не уявляє свого життя без газет, журналів, книг, особливо сьогодні, коли триває російсько-українська війна. Невже їх нищать свідомо? Чи справді все так серйозно і складно?
Петро ВАСИЛЬЧЕНКО,
ветеран праці.
l
– На жаль, пане Петре, все не тільки серйозно, а навіть трагічно. Провівши так зване роздержавлення засобів масової інформації декілька років тому, і уряд, і Верховна Рада, і тодішня адміністрація Президента кинули їх напризволяще в каламутний вир ринкової стихії, хоча перед тим урочисто обіцяли і допомогу, і великі преференції та пільги.
Деякий час реформовані редакції трималися «на плаву», в тому числі і у Ковелі. Однак з початком віроломного нападу путінської росії на Україну ситуація різко змінилася на гірше: населення зубожіло, ринок реклами «впав», тарифи (комунальні, поштові, поліграфічні) рвонули догори. Але і в цих умовах ми працювали, бо розуміли: війна, всім важко. Почали економити у великому і малому, починаючи із скорочення обсягу газети і закінчуючи триденним робочим тижнем. Заробіток працівників впав до мінімуму.
Виявляється, це був ще не фінал. Тарифи на доставку преси і оформлення передплати з ініціативи «Укрпошти» та її очільника Ігоря Смілянського підвищать в три рази, починаючи з 1 січня 2024 року.
Що це означає? А те, що редакції більшості газет і журналів приречені, образно кажучи, на загибель. Бо такі-сякі прибутки від передплати, реклами та оголошень, інших послуг населенню ніколи не перекриють «драконівських» збитків, яких завдасть «Укрпошта». Не думаю, що пан Смілянський робить це власноруч. Більше, ніж переконаний, що дозвіл на знищення преси в умовах воєнного протистояння з московією отримано з відома «верхів».
Для того, щоб врятувати українську пресу, багато не потрібно: просто треба було передбачити у Державному бюджеті на 2024 рік відповідну статтю витрат, так, як це, наприклад, роблять в цивілізованих країнах світу. От хоча б Європи. Там, за інформацією Центру демократії та верховенство права, існує навіть не один, а два види державної підтримки преси – прямий і непрямий.
Непрямий вид державної підтримки – це податкові пільги, виведення з-під оподаткування тощо. Таке має місце у більшості країн Європи. У Бельгії, Данії, Норвегії та Великій Британії податок на передплату видання не сплачують взагалі, як і в Україні, тоді, як в Австрії, Німеччині, Ірландії він зменшений наполовину. Також у Данії, Франції, Італії та Великій Британії частина газет користуються зменшеним тарифом на доставку поштою.
Пряма державна підтримка полягає у фінансуванні з Державного бюджету незалежних ЗМІ за певними критеріями: кількість передплатників, обсяг власного контенту, наклад, позиція на ринку, ризики банкрутства і т. п., або пільги з цих двох факторів одночасно. Підтримка ця зазвичай цільового призначення: на друк, модернізацію технічного обладнання тощо.
А в Україні що? Як написали нещодавно «Сільські вісті», всі форми підтримки» преси уособлює собою «Укрпошта» та її незмінний генеральний директор Ігор Смілянський. Він в українському «домі» – господар. Але ні в США, ні в Японії, ні деінде капіталісти не примножують багатства за рахунок незаможних верств населення. В Україні можна.
Ви запитаєте: «Що ж далі?» Чесно кажучи, не знаю. Безперечно, рук догори не підіймаємо і будемо стояти в обороні українського Слова до кінця. Що з того вийде – побачимо, хоча до цих пір «Укрпошта» офіційно передплатну кампанію на 2024 рік не розпочала…
Невже все так складно?
Шановний Миколо Григоровичу!
Зачепило, як кажуть, «за живе» звернення до влади Національної спілки журналістів України, яке Ви надрукували у «Вістях Ковельщини» 12 жовтня ц. р. Прочитав, і не можу зрозуміти: чому така неповага до друкованої преси київської влади (хоч і на місцях, напевно, не краще)?
Адже значна частина українців не уявляє свого життя без газет, журналів, книг, особливо сьогодні, коли триває російсько-українська війна. Невже їх нищать свідомо? Чи справді все так серйозно і складно?
Петро ВАСИЛЬЧЕНКО, ветеран праці.
ххх
– На жаль, пане Петре, все не тільки серйозно, а навіть трагічно. Провівши так зване роздержавлення засобів масової інформації декілька років тому, і уряд, і Верховна Рада, і тодішня адміністрація Президента кинули їх напризволяще в каламутний вир ринкової стихії, хоча перед тим урочисто обіцяли і допомогу, і великі преференції та пільги.
Деякий час реформовані редакції трималися «на плаву», в тому числі і у Ковелі. Однак з початком віроломного нападу путінської росії на Україну ситуація різко змінилася на гірше: населення зубожіло, ринок реклами «впав», тарифи (комунальні, поштові, поліграфічні) рвонули догори. Але і в цих умовах ми працювали, бо розуміли: війна, всім важко. Почали економити у великому і малому, починаючи із скорочення обсягу газети і закінчуючи триденним робочим тижнем. Заробіток працівників впав до мінімуму.
Виявляється, це був ще не фінал. Тарифи на доставку преси і оформлення передплати з ініціативи «Укрпошти» та її очільника Ігоря Смілянського підвищать в три рази, починаючи з 1 січня 2024 року.
Що це означає? А те, що редакції більшості газет і журналів приречені, образно кажучи, на загибель. Бо такі-сякі прибутки від передплати, реклами та оголошень, інших послуг населенню ніколи не перекриють «драконівських» збитків, яких завдасть «Укрпошта». Не думаю, що пан Смілянський робить це власноруч. Більше, ніж переконаний, що дозвіл на знищення преси в умовах воєнного протистояння з московією отримано з відома «верхів».
Для того, щоб врятувати українську пресу, багато не потрібно: просто треба було передбачити у Державному бюджеті на 2024 рік відповідну статтю витрат, так, як це, наприклад, роблять в цивілізованих країнах світу. От хоча б Європи. Там, за інформацією Центру демократії та верховенство права, існує навіть не один, а два види державної підтримки преси – прямий і непрямий.
Непрямий вид державної підтримки – це податкові пільги, виведення з-під оподаткування тощо. Таке має місце у більшості країн Європи. У Бельгії, Данії, Норвегії та Великій Британії податок на передплату видання не сплачують взагалі, як і в Україні, тоді, як в Австрії, Німеччині, Ірландії він зменшений наполовину. Також у Данії, Франції, Італії та Великій Британії частина газет користуються зменшеним тарифом на доставку поштою.
Пряма державна підтримка полягає у фінансуванні з Державного бюджету незалежних ЗМІ за певними критеріями: кількість передплатників, обсяг власного контенту, наклад, позиція на ринку, ризики банкрутства і т. п., або пільги з цих двох факторів одночасно. Підтримка ця зазвичай цільового призначення: на друк, модернізацію технічного обладнання тощо.
А в Україні що? Як написали нещодавно «Сільські вісті», всі форми підтримки» преси уособлює собою «Укрпошта» та її незмінний генеральний директор Ігор Смілянський. Він в українському «домі» – господар. Але ні в США, ні в Японії, ні деінде капіталісти не примножують багатства за рахунок незаможних верств населення. В Україні можна.
Ви запитаєте: «Що ж далі?» Чесно кажучи, не знаю. Безперечно, рук догори не підіймаємо і будемо стояти в обороні українського Слова до кінця. Що з того вийде – побачимо, хоча до цих пір «Укрпошта» офіційно передплатну кампанію на 2024 рік не розпочала…
Що з моїми запитами?
Пане редакторе!
Хотілося б знати, яка доля моїх запитів до міської влади з приводу неправомірних дій підприємця Єрдякова М. С., про що я неодноразово писав торік?
В листопаді 2022 року начальник відділу містобудування та архітектури Людмила Мурай повідомила, що це питання має вирішитися у судовому порядку.
Микола ЯКОВЕЦЬ, ветеран житлово-комунального господарства м. Ковеля.
ххх
– Шановний Миколо Івановичу!
Про результати розгляду Ваших запитів Людмила Мурай повідомила наступне. 10 серпня ц. р. міськвиконком прийняв рішення «Про здійснення заходів з організації благоустрою на території міста Ковеля шляхом проведення демонтажу незаконно встановлених/розміщених об’єктів».
Згідно з цим рішенням власникам таких об’єктів необхідно самостійно демонтувати їх. В тому числі це має зробити Єрдяков М. С. В протилежному випадку виконання рішення, контроль за ним покладено на першого заступника міського голови Тараса Яковлєва, буде забезпечене в примусовому порядку.
Хто додає оптимізму?
Миколо Григоровичу!
Нещодавно вранці почув мелодію і слова Державного Гімну України. Вони долинали з боку Палацу культури імені Тараса Шевченка. Але, знаючи про скрутну ситуацію в цьому закладі, засумнівався, що там проводили якийсь патріотичний захід.
Може, редакція знає, хто організатор такої гарної справи? Адже, коли слухаю наш Славень, завжди відчуваю гордість за Україну, її мужніх синів і доньок, а душу наповнює оптимізм, віра в Перемогу. Дякую за відповідь!
Іван СИДОРУК, Заслужений працівник культури України.
ххх
– Пане Іване!
Виконуючи Ваше прохання, провів певне «розслідування». Виявилося, що кожен ранок починають Державним Гімном України і Хвилиною мовчання за Героями, що полягли в боях за рідну землю, викладачі і студенти Відокремленого структурного підрозділу «Ковельський промислово-економічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету». Про це у розмові повідомила його директор Тетяна Селівончик.
– Ми надзвичайно велику увагу приділяємо патріотичному вихованню молоді, бо юні мають бути не тільки висококваліфікованими спеціалістами своєї справи, а й свідомими громадянами незалежної України, вчитися мужності та героїзму у тих, хто зі зброєю в руках захищає кордони нашої Батьківщини. Були і є серед них й випускники нашого навчального закладу, – повідомила Тетяна Василівна. – На жаль, маємо і втрати. Але віримо: Перемога буде за українським народом!
Микола ВЕЛЬМА.
Невже все так складно?
Залишити коментар