Нещодавно у соціальних мережах побачив результати опитування нашої молоді. Виявилося, що вони не знають майже нікого з тих, хто сьогодні демонструє зразки мужності і героїзму на полі бою із рашистськими ворогами, хто віддав і віддає життя за Україну, за її волю і народ.
Страшно, навіть жахливо. У той час, коли еліта нашої нації бореться за наше з вами майбутнє, ми сприймаємо це як щось буденне, не завжди варте нашої уваги. Ба більше: продовжуємо розважатися, веселитися, відпочивати, наче нічого не сталося.
З цього приводу видатна українська акторка Ада Роговцева сказала:
«Триває війна, а ми живемо, як ніби її немає. Ми всі повинні себе обмежити у святах і салютах. Там, на війні, мерзнуть хлопці, недоїдають, смерті дивляться в очі. І гинуть. Ось ці дві реальності мене вражають. Адже начебто біля гробів танцюємо, об’їдаємося. Це не означає, що життя повинно завмерти, але потрібно бути милосерднішими. Ця небезпека не тільки над тими хлопчиками – вона над нами…».
Важко щось заперечити цій мудрій жінці, яку знають і люблять українці. Але чи дійдуть її проникливі слова до сердець і душ кожного з нас? Глибоко сумніваюся. Бо хоч часто кажемо, що чужої біди немає, але насправді дехто у ці важкі і трагічні дні поводяться так, ніби війна його не стосується, а смерті захисників України — то сюжет з пригодницького фільму, відірваний від реального безтурботного життя.
На жаль, це не сюжет і не стрічка-фентезі. Це жах, який триває більше 1,5 року і який щодня забирає життя молодих українців. Про це постійно нагадують панахиди, які відбуваються і в Ковелі. А скільки таких по Україні? Дорогою ціною дається нам відносний спокій в західних областях країни, бо ціна його – кров і смерть людей, котрих ми справедливо називаємо Героями. То чому ж дехто не соромиться вести себе нахабно і виклично, зневажаючи норми етики і моралі?
В інтерв’ю «Українській правді» командир добровольчого батальйону «Свобода» Петро Кузик відверто поділився тим, що непокоїть його і бойових побратимів. Він, зокрема, зазначив:
«Війна для нас священна, бо ми боронимо Україну, український народ. А для когось це спосіб заробітку. І це розриває і підриває. Я більше скажу: отут я точно знаю настрої хлопців в окопах: падлюка, яка робить зараз мерзенні речі (воно все фіксується), буде відповідати після завершення війни».
І далі продовжив:
«Мені не зрозуміти байдужість у квадраті чи в кубі людей, які при владі. Вони в ТікТок висміюють один одного, селфляться, б’ються між собою, гигикають.
Я розумію, що це вже банальність, але взяти і зробити батальйон «Парламент» і на два тижні – під Бахмут, в поле. Повірте, всі, хто виживуть, будуть ідеальні управлінці для держави».
Так, падлюки, як їх назвав Петро Кузик, не перевелися у нашому суспільстві навіть під час війни. Ось декілька фактів, про які останніми днями повідомляли ЗМІ.
n Протягом 9 місяців ц. р. за результатами спільних перевірок Департаменту боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Держмитслужби і Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України перевірено понад 9 тисяч фактів переміщення гуманітарної допомоги на адресу 200 військових частин. Встановлено більше, аніж 3 тисячі випадків непідтвердження її надходження до військових частин.
n За останніх 6 місяців цього року НАЗК знайшло у військкомів необґрунтовані активи на суму більше 255 мільйонів гривень. І це лише в осіб, чиї справи передані до відповідних органів.
«Рекордсменом-2023» став начальник Одеського обласного Територіального центру комплектації Євген Борисов, який встиг «навійськкоматити» понад 188 мільйонів гривень та придбати… мамі віллу в Іспанії за майже 4 мільйони. Інші колеги Борисова були трохи «скромніші», набравши хабарів на суму від 2-4-ох до 47-и мільйонів.
Перелік подібних неподобств можна продовжити, бо, як кажуть, у народі: кому війна, а кому мати рідна вона. І ця приказка буде актуальною до тих пір, доки подібних «героїв» правоохоронні органи гладитимуть по голівці й відпускатимуть на волю за згодою сторін або завдяки внесенню грошових застав. Але що Борисову та іже з ним декілька мільйонів застави, коли вони їх мають у десятки, якщо не сотні разів більше?
Згідно із законами воєнного часу крадіїв, хабарників, здирників потрібно було б розстрілювати на місці або давати пожиттєвий строк. Але маємо те, що маємо: одні вмирають за Україну, інші наживаються на людській біді. Воістину має рацію цитований вище комбат: доки влада не сформує із законодавців батальйон «Парламент» і не відправить його на «нуль», доти такі закони будуть, як, грубо кажучи, дишло (куди не повернеш, там і вийшло).
Не завадило б такі батальйони сформувати і з деяких урядовців, правоохоронців та іншої керівної братії. Бо доки не зрозуміють ВСІ без винятку, що війна – це надовго і смертельно-небезпечно для кожного без винятку, доти ми матимемо подібну картину.
Маркіян ІВАЩИК.
P. S. Написавши “ми”, я, звичайно, не стверджую, що поголовно всі українці поводяться ганебно. Ні. Значна частина їх волонтерить, донатить, опікується родинами загиблих на війні. Але є багато таких, котрі на війні наживаються, в той час, як наші захисники часто-густо не мають найнеобхіднішого. Це дико й незрозуміло, але так є. То, може, схаменемося?
М. І.
Нещодавно у соціальних мережах побачив результати опитування нашої молоді. Виявилося, що вони не знають майже нікого з тих, хто сьогодні демонструє зразки мужності і героїзму на полі бою із рашистськими ворогами, хто віддав і віддає життя за Україну, за її волю і народ.
Страшно, навіть жахливо. У той час, коли еліта нашої нації бореться за наше з вами майбутнє, ми сприймаємо це як щось буденне, не завжди варте нашої уваги. Ба більше: продовжуємо розважатися, веселитися, відпочивати, наче нічого не сталося.
З цього приводу видатна українська акторка Ада Роговцева сказала:
«Триває війна, а ми живемо, як ніби її немає. Ми всі повинні себе обмежити у святах і салютах. Там, на війні, мерзнуть хлопці, недоїдають, смерті дивляться в очі. І гинуть. Ось ці дві реальності мене вражають. Адже начебто біля гробів танцюємо, об’їдаємося. Це не означає, що життя повинно завмерти, але потрібно бути милосерднішими. Ця небезпека не тільки над тими хлопчиками – вона над нами…».
Важко щось заперечити цій мудрій жінці, яку знають і люблять українці. Але чи дійдуть її проникливі слова до сердець і душ кожного з нас? Глибоко сумніваюся. Бо хоч часто кажемо, що чужої біди немає, але насправді дехто у ці важкі і трагічні дні поводяться так, ніби війна його не стосується, а смерті захисників України — то сюжет з пригодницького фільму, відірваний від реального безтурботного життя.
На жаль, це не сюжет і не стрічка-фентезі. Це жах, який триває більше 1,5 року і який щодня забирає життя молодих українців. Про це постійно нагадують панахиди, які відбуваються і в Ковелі. А скільки таких по Україні? Дорогою ціною дається нам відносний спокій в західних областях країни, бо ціна його – кров і смерть людей, котрих ми справедливо називаємо Героями. То чому ж дехто не соромиться вести себе нахабно і виклично, зневажаючи норми етики і моралі?
В інтерв’ю «Українській правді» командир добровольчого батальйону «Свобода» Петро Кузик відверто поділився тим, що непокоїть його і бойових побратимів. Він, зокрема, зазначив:
«Війна для нас священна, бо ми боронимо Україну, український народ. А для когось це спосіб заробітку. І це розриває і підриває. Я більше скажу: отут я точно знаю настрої хлопців в окопах: падлюка, яка робить зараз мерзенні речі (воно все фіксується), буде відповідати після завершення війни».
І далі продовжив:
«Мені не зрозуміти байдужість у квадраті чи в кубі людей, які при владі. Вони в ТікТок висміюють один одного, селфляться, б’ються між собою, гигикають.
Я розумію, що це вже банальність, але взяти і зробити батальйон «Парламент» і на два тижні – під Бахмут, в поле. Повірте, всі, хто виживуть, будуть ідеальні управлінці для держави».
Так, падлюки, як їх назвав Петро Кузик, не перевелися у нашому суспільстві навіть під час війни. Ось декілька фактів, про які останніми днями повідомляли ЗМІ.
- Протягом 9 місяців ц. р. за результатами спільних перевірок Департаменту боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Держмитслужби і Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України перевірено понад 9 тисяч фактів переміщення гуманітарної допомоги на адресу 200 військових частин. Встановлено більше, аніж 3 тисячі випадків непідтвердження її надходження до військових частин.
- За останніх 6 місяців цього року НАЗК знайшло у військкомів необґрунтовані активи на суму більше 255 мільйонів гривень. І це лише в осіб, чиї справи передані до відповідних органів.
«Рекордсменом-2023» став начальник Одеського обласного Територіального центру комплектації Євген Борисов, який встиг «навійськкоматити» понад 188 мільйонів гривень та придбати… мамі віллу в Іспанії за майже 4 мільйони. Інші колеги Борисова були трохи «скромніші», набравши хабарів на суму від 2-4-ох до 47-и мільйонів.
Перелік подібних неподобств можна продовжити, бо, як кажуть, у народі: кому війна, а кому мати рідна вона. І ця приказка буде актуальною до тих пір, доки подібних «героїв» правоохоронні органи гладитимуть по голівці й відпускатимуть на волю за згодою сторін або завдяки внесенню грошових застав. Але що Борисову та іже з ним декілька мільйонів застави, коли вони їх мають у десятки, якщо не сотні разів більше?
Згідно із законами воєнного часу крадіїв, хабарників, здирників потрібно було б розстрілювати на місці або давати пожиттєвий строк. Але маємо те, що маємо: одні вмирають за Україну, інші наживаються на людській біді. Воістину має рацію цитований вище комбат: доки влада не сформує із законодавців батальйон «Парламент» і не відправить його на «нуль», доти такі закони будуть, як, грубо кажучи, дишло (куди не повернеш, там і вийшло).
Не завадило б такі батальйони сформувати і з деяких урядовців, правоохоронців та іншої керівної братії. Бо доки не зрозуміють ВСІ без винятку, що війна – це надовго і смертельно-небезпечно для кожного без винятку, доти ми матимемо подібну картину.
Маркіян ІВАЩИК.
P. S. Написавши “ми”, я, звичайно, не стверджую, що поголовно всі українці поводяться ганебно. Ні. Значна частина їх волонтерить, донатить, опікується родинами загиблих на війні. Але є багато таких, котрі на війні наживаються, в той час, як наші захисники часто-густо не мають найнеобхіднішого. Це дико й незрозуміло, але так є. То, може, схаменемося?
М. І.
Нещодавно у соціальних мережах побачив результати опитування нашої молоді. Виявилося, що вони не знають майже нікого з тих, хто сьогодні демонструє зразки мужності і героїзму на полі бою із рашистськими ворогами, хто віддав і віддає життя за Україну, за її волю і народ.
Залишити коментар