В експозиції Ковельського історичного музею представлений цікавий експонат – старовинний грамофон початку XX ст. всесвітньовідомої марки His Masters Voice («Голос його господаря»), основою для якої стала одна з найстаріших звукозаписних компаній Англії «Gramophone Company».
Зародилася марка в далекому 1899 році. Зображення товарного знаку походить від картини англійського художника Френсіса Барро, у якого вона була придбана компанією цього ж року. Згодом, зображення пса Найпера перед грамофоном, прикрасило логотип компанії.
Грамофон, або «ящик з рупором», як його називали – це механічний пристрій, який відтворює звуки, записані на спеціальних платівках.
Винахідником грамофона став відомий американський (німецького походження) фізик та підприємець Еміль Берлінер, який 26 вересня 1887 року запатентував власний записуючий пристрій. І це стало світовою сенсацією! Грамофон Е. Берлінера мав класичне компонування: рупор, діафрагма та голка.
Якість відтворення була значно більшою, гучність звуку зросла більш як у 16 разів. Перша грамофонна платівка була цинковою. Незабаром з’явилися більш вдалі ебонітові та шелакові варіанти. Шелак – це природна смола, яка в нагрітому стані досить пластична, що дозволяло виготовляти платівки методом штампування. При виготовленні шелаку додавали глину або інший наповнювач. Згодом його витіснили синтетичні смоли, з 1960-х років грамплатівки стали виробляти з вінілу.
Перші старовинні грамофони були далекі від досконалості. У них не можна було регулювати гучність. В народі такий грамофон називали кавомолкою, адже ручку потрібно було крутити з певною швидкістю – 70 обертів за хвилину. Якщо людина сповільнювалася або збивалась з ритму, грамофон переставав грати.
З появою пружинного механізму процес прослуховування музики ставав набагато приємнішим. Щоб запустити грамофон, достатньо було накрутити пружину і слухати на здоров’я.
Грамофон мав дуже високу ціну (сто років тому він коштував як три корови). Для простих людей це були шалені гроші, тому в селах мало хто міг дозволити собі придбати такий пристрій. І якщо хтось і купував грамофон, то він ставав надбанням усього села. Люди збиралися на свята і святкували під звуки антикварних музичних платівок. Отож, грамофон, здебільшого ставав надбанням як для дворянських родин, так і для заможних містян.
Члени родини збиралися разом і влаштовували музичні вечори, слухали голоси Енріко Карузо, Соломії Крушельницької, Леоніда Собінова чи просто танцювали.
У світі вироблялася велика кількість грамофонів. Корпуси найдорожчих екземплярів виготовлялися із чистого срібла та червоного дерева. Але й ціна була захмарною. Цей апарат залишався популярним до 1980-х років. Потім його витіснили котушкові та касетні магнітофони. Але і сьогодні старовинний грамофон є предметом розкоші та статусності власника, адже він – поза простором і часом, здатен створити особливий шарм та настрій.
Мирослава Мороз, головний зберігач фондів Ковельського
історичного музею.
В експозиції Ковельського історичного музею представлений цікавий експонат – старовинний грамофон початку XX ст. всесвітньовідомої марки His Masters Voice («Голос його господаря»), основою для якої стала одна з найстаріших звукозаписних компаній Англії «Gramophone Company».
Зародилася марка в далекому 1899 році. Зображення товарного знаку походить від картини англійського художника Френсіса Барро, у якого вона була придбана компанією цього ж року. Згодом, зображення пса Найпера перед грамофоном, прикрасило логотип компанії.
Грамофон, або «ящик з рупором», як його називали – це механічний пристрій, який відтворює звуки, записані на спеціальних платівках.
Винахідником грамофона став відомий американський (німецького походження) фізик та підприємець Еміль Берлінер, який 26 вересня 1887 року запатентував власний записуючий пристрій. І це стало світовою сенсацією! Грамофон Е. Берлінера мав класичне компонування: рупор, діафрагма та голка.
Якість відтворення була значно більшою, гучність звуку зросла більш як у 16 разів. Перша грамофонна платівка була цинковою. Незабаром з’явилися більш вдалі ебонітові та шелакові варіанти. Шелак – це природна смола, яка в нагрітому стані досить пластична, що дозволяло виготовляти платівки методом штампування. При виготовленні шелаку додавали глину або інший наповнювач. Згодом його витіснили синтетичні смоли, з 1960-х років грамплатівки стали виробляти з вінілу.
Перші старовинні грамофони були далекі від досконалості. У них не можна було регулювати гучність. В народі такий грамофон називали кавомолкою, адже ручку потрібно було крутити з певною швидкістю – 70 обертів за хвилину. Якщо людина сповільнювалася або збивалась з ритму, грамофон переставав грати.
З появою пружинного механізму процес прослуховування музики ставав набагато приємнішим. Щоб запустити грамофон, достатньо було накрутити пружину і слухати на здоров’я.
Грамофон мав дуже високу ціну (сто років тому він коштував як три корови). Для простих людей це були шалені гроші, тому в селах мало хто міг дозволити собі придбати такий пристрій. І якщо хтось і купував грамофон, то він ставав надбанням усього села. Люди збиралися на свята і святкували під звуки антикварних музичних платівок. Отож, грамофон, здебільшого ставав надбанням як для дворянських родин, так і для заможних містян.
Члени родини збиралися разом і влаштовували музичні вечори, слухали голоси Енріко Карузо, Соломії Крушельницької, Леоніда Собінова чи просто танцювали.
У світі вироблялася велика кількість грамофонів. Корпуси найдорожчих екземплярів виготовлялися із чистого срібла та червоного дерева. Але й ціна була захмарною. Цей апарат залишався популярним до 1980-х років. Потім його витіснили котушкові та касетні магнітофони. Але і сьогодні старовинний грамофон є предметом розкоші та статусності власника, адже він – поза простором і часом, здатен створити особливий шарм та настрій.
Мирослава Мороз, головний зберігач фондів Ковельського історичного музею.
Залишити коментар