За Ковелем здавна закріпилася слава міста залізничників. І не даремно. У далекі, ще царські часи, коли територія Волині була в складі російської імперії, місто почало розвиватися та набувати нового статусу – залізничного вузла. У 1857 році від Києва до Бреста через Ковель було прокладено шосе.
Від початку реалізації проєкту розбудови залізниці кількість населення щороку значно зростала. Наприклад, із 3646 осіб у 1863 році — до 15 116 в 1893-му. Тобто за ЗО років населення Ковеля збільшилося в п’ять разів. Люди приїздили сюди на будівництво дороги та залишалися надалі працювати на новому підприємстві. Залізниця, в свою чергу, турбувалася про своїх працівників, тому невдовзі з’явилося пристанційне селище у районі Ковеля-2.
Разом з залізницею розвивалося і саме місто. Збільшення кількості населення вимагало відповідно збільшення промисловості та обслуговуючої сфери. На початку XX століття тут збудували кілька готелів, працювала тютюнова фабрика, винний склад, друкарня, книгарня, залізнична амбулаторія, школи, гімназія. Нова технічна галузь відповідно вимагала і нових кваліфікованих кадрів: машиністів, колійників, механіків та ін. Людей потрібно було навчати. Тому невдовзі у Волинській губернії відкрили залізничні школи (училища).
Найдавніші згадки про них відносять до 1876 року. На Південно-Західній залізниці було відкрито народні училища в Києві (1876 р.), Козятині (1878), Здолбунові (1877), Жмеринці (1890), Бірзулі (1882), Одесі-Вантажній (1893), Ковелі (1897), Роздільній (1885). В училищах навчалася діти лінійних службовців.
У 1897 році кількість учнів на Південно-Західній залізниці, до якої належали і Ковельська залізниця, зросла до 2742 осіб. Залізничні училища відносилися до Київського навчального округу та ділилися на однокласні та двокласні. Ковельське залізничне училище вважалося двокласним міським. Правилами було встановлено п’ятирічний термін навчання з поділом на п’ять груп. Хлопців було переважно більше, і вони вчилися окремо від дівчат, а після закінчення отримували пільгу другого розряду щодо відбування військової повинності.
l
Станом на 1 січня 1909 року у Ковельському залізничному училищі навчався 441 учень, 266 з яких були хлопчики, кількість дівчат, які здобували залізнодорожну освіту, становила відповідно 175. Усі здобувачі освіти ділилися на 11 груп. Навчання проводилося в одну зміну. При училищі був гуртожиток.
Залізничне училище розташовувалося в двох будівлях, одну з яких сьогодні займає залізнична СЕС.
Дослідники так описують будівлю: в двоповерховому будинку, який складався з 10 кімнат, розміщувалося чоловіче училище, класи жіночого училища, дві кімнати для викладачів та бібліотек. В одноповерховому приміщенні розташувався підготовчий клас жіночого училища. Класні кімнати були просторі і світлі. Але, на жаль, не було актового залу, де могли б проводити свій вільний час діти.
Залізничні училища забезпечувалися фінансуванням беспосередньо самими залізницями за рахунок приватних пожертвувань та внесків службовців.
Тема залізничного училища у Ковелі неодноразово висвітлювалася в ЗМІ. Грунтовно дослідивши тему розвитку освітніх закладів міста, вдалося встановити цікаву деталь стосовно залізничного училища. Бере вона початок у далекому Туркестані. Події, які тут відбулися дивним чином отримали своє продовження саме у Ковелі.
l
А все відбувалося наступним чином: при Туркестанській залізничній бригаді наказом від 2.10.1903 року штабом Туркестанського військового округу в 1903 році була створена Офіцерська залізнична школа. Її мета — «дати можливість офіцерам нести службу в різних галузях залізничної справи як у батальйонах, так і на колії». Школа мала щорічно готувати 15 офіцерів-спеціалістів. З них 6 чоловік — служби руху, 5 – ремонту та 4 – служби тяги. Навчальна програма включала шість предметів: облаштування залізничних доріг та цивільних споруд; правила руху; парова механіка та рухомий склад; механіка та водозабезпечення; будівельне мистецтво та архітектура; залізнична гігієна.
Спершу Офіцерська залізнична школа створювалася для навчання військових Туркестанської залізничної бригади, але у зв’язку з дефіцитом кваліфікованих офіцерських кадрів в залізничних військах було прийнято рішення про направлення до неї інших з’єднань. До цього комплектування офіцерського складу відбувалось шляхом переводу офіцерів з Інженерних військ, але лише 40% офіцерів залізничних військ мали технічну освіту. Тому при Туркестанській залізничній бригаді заснували спеціальну офіцерську школу, закінчувати яку були зобов’язані офіцери, які не мали спеціальної освіти та несли службу в рядах залізничних військ.
l
У 1909 році прийняли рішення про переведення Офіцерської залізничної школи в Ковель, 1913 року було розроблено проєкт наказу Військового міністерства. У ньому (№ 672, Параграф 51) передбачалося, що офіцери, які успішно закінчили курс, нагороджувалися особливим нагрудним знаком. Наказом по Військовому міністерству (№ 666, 1913 року) Офіцерська залізнична школа та Ковельсько-Володимир-Волинська залізниця підпорядковувалися начальнику ГВТУ (головного військово-технічного управління).
Продовжуючи дослідження історії залізничних військ, ми також дізналися, що саме на цьому етапі збільшилася кількість спеціальних шкіл. Факт розміщення у Ковелі Офіцерської залізничної школи згадано в «Історії залізничних військ російської імперії». Там описується наступне: «У 1904 році почала функціонувати залізнична школа при Туркестанській залізничній бригаді. Її заснував начальник бригади генерал-майор О. Ульянін. Пізніше, у 1909 році, у зв’язку з розформуванням бригади школу переміщено до Ковеля”. Отже, інформація підтверджується й іншим джерелом.
l
Ще одним доказом того, що в Ковелі діяла Офіцерська залізнична школа став наступний документ. Старостенков Н. В. у своїй книзі “Залізничні війська росії” вказує: (цитую мовою оригіналу): «...Требовалось принять срочные меры, направленные на комплектование железнодорожных частей подготовленными офицерами, тем более, что управление Туркестанской железной бригады, при котором действовала Офицерская железнодорожная школа, подлежало расформированию. Поэтому в 1909 году принимается решение о переводе Офицерской железнодорожной школы в Ковель...».
Далі автор теж вказує, що в 1913 році було розроблено законопроєкт про офіцерські залізничні ніколи. Після затвердження Положення про школу та її штат наказом по Військовому міністерству 1913 року (№ 672, Параграф 51) зазначалося, що офіцери, які успішно закінчили курс, нагороджуються особливим нагрудним знаком.
І, зрештою, у хронологічному покажчику «Військової літератури важливих подій» також вказується, що в 1909 році Офіцерську залізничну школу перевели до Ковеля [57].
Після жовтневого перевороту доля залізничних військ російської імперії склалася таким чином, що вони були розформовані. Під час громадянської війни їх негайно відновили. Що ж стосується західноукраїнських земель та, зокрема, Ковеля, то невдовзі вони потрапили під владу Польщі, відповідно і вся інфраструктура стала підлягати польському залізничному відомству. Не винятком стало і залізничне училище. Щоправда відтепер навчатися і працювати на залізниці дозволялося переважно полякам.
Софія НИЧИПОРУК.
За Ковелем здавна закріпилася слава міста залізничників. І не даремно. У далекі, ще царські часи, коли територія Волині була в складі російської імперії, місто почало розвиватися та набувати нового статусу – залізничного вузла. У 1857 році від Києва до Бреста через Ковель було прокладено шосе.
Від початку реалізації проєкту розбудови залізниці кількість населення щороку значно зростала. Наприклад, із 3646 осіб у 1863 році — до 15 116 в 1893-му. Тобто за ЗО років населення Ковеля збільшилося в п’ять разів. Люди приїздили сюди на будівництво дороги та залишалися надалі працювати на новому підприємстві. Залізниця, в свою чергу, турбувалася про своїх працівників, тому невдовзі з’явилося пристанційне селище у районі Ковеля-2.
Разом з залізницею розвивалося і саме місто. Збільшення кількості населення вимагало відповідно збільшення промисловості та обслуговуючої сфери. На початку XX століття тут збудували кілька готелів, працювала тютюнова фабрика, винний склад, друкарня, книгарня, залізнична амбулаторія, школи, гімназія. Нова технічна галузь відповідно вимагала і нових кваліфікованих кадрів: машиністів, колійників, механіків та ін. Людей потрібно було навчати. Тому невдовзі у Волинській губернії відкрили залізничні школи (училища).
Найдавніші згадки про них відносять до 1876 року. На Південно-Західній залізниці було відкрито народні училища в Києві (1876 р.), Козятині (1878), Здолбунові (1877), Жмеринці (1890), Бірзулі (1882), Одесі-Вантажній (1893), Ковелі (1897), Роздільній (1885). В училищах навчалася діти лінійних службовців.
У 1897 році кількість учнів на Південно-Західній залізниці, до якої належали і Ковельська залізниця, зросла до 2742 осіб. Залізничні училища відносилися до Київського навчального округу та ділилися на однокласні та двокласні. Ковельське залізничне училище вважалося двокласним міським. Правилами було встановлено п’ятирічний термін навчання з поділом на п’ять груп. Хлопців було переважно більше, і вони вчилися окремо від дівчат, а після закінчення отримували пільгу другого розряду щодо відбування військової повинності.
ххх
Станом на 1 січня 1909 року у Ковельському залізничному училищі навчався 441 учень, 266 з яких були хлопчики, кількість дівчат, які здобували залізнодорожну освіту, становила відповідно 175. Усі здобувачі освіти ділилися на 11 груп. Навчання проводилося в одну зміну. При училищі був гуртожиток.
Залізничне училище розташовувалося в двох будівлях, одну з яких сьогодні займає залізнична СЕС.
Дослідники так описують будівлю: в двоповерховому будинку, який складався з 10 кімнат, розміщувалося чоловіче училище, класи жіночого училища, дві кімнати для викладачів та бібліотек. В одноповерховому приміщенні розташувався підготовчий клас жіночого училища. Класні кімнати були просторі і світлі. Але, на жаль, не було актового залу, де могли б проводити свій вільний час діти.
Залізничні училища забезпечувалися фінансуванням беспосередньо самими залізницями за рахунок приватних пожертвувань та внесків службовців.
Тема залізничного училища у Ковелі неодноразово висвітлювалася в ЗМІ. Грунтовно дослідивши тему розвитку освітніх закладів міста, вдалося встановити цікаву деталь стосовно залізничного училища. Бере вона початок у далекому Туркестані. Події, які тут відбулися дивним чином отримали своє продовження саме у Ковелі.
ххх
А все відбувалося наступним чином: при Туркестанській залізничній бригаді наказом від 2.10.1903 року штабом Туркестанського військового округу в 1903 році була створена Офіцерська залізнична школа. Її мета — «дати можливість офіцерам нести службу в різних галузях залізничної справи як у батальйонах, так і на колії». Школа мала щорічно готувати 15 офіцерів-спеціалістів. З них 6 чоловік — служби руху, 5 – ремонту та 4 – служби тяги. Навчальна програма включала шість предметів: облаштування залізничних доріг та цивільних споруд; правила руху; парова механіка та рухомий склад; механіка та водозабезпечення; будівельне мистецтво та архітектура; залізнична гігієна.
Спершу Офіцерська залізнична школа створювалася для навчання військових Туркестанської залізничної бригади, але у зв’язку з дефіцитом кваліфікованих офіцерських кадрів в залізничних військах було прийнято рішення про направлення до неї інших з’єднань. До цього комплектування офіцерського складу відбувалось шляхом переводу офіцерів з Інженерних військ, але лише 40% офіцерів залізничних військ мали технічну освіту. Тому при Туркестанській залізничній бригаді заснували спеціальну офіцерську школу, закінчувати яку були зобов’язані офіцери, які не мали спеціальної освіти та несли службу в рядах залізничних військ.
ххх
У 1909 році прийняли рішення про переведення Офіцерської залізничної школи в Ковель, 1913 року було розроблено проєкт наказу Військового міністерства. У ньому (№ 672, Параграф 51) передбачалося, що офіцери, які успішно закінчили курс, нагороджувалися особливим нагрудним знаком. Наказом по Військовому міністерству (№ 666, 1913 року) Офіцерська залізнична школа та Ковельсько-Володимир-Волинська залізниця підпорядковувалися начальнику ГВТУ (головного військово-технічного управління).
Продовжуючи дослідження історії залізничних військ, ми також дізналися, що саме на цьому етапі збільшилася кількість спеціальних шкіл. Факт розміщення у Ковелі Офіцерської залізничної школи згадано в «Історії залізничних військ російської імперії». Там описується наступне: «У 1904 році почала функціонувати залізнична школа при Туркестанській залізничній бригаді. Її заснував начальник бригади генерал-майор О. Ульянін. Пізніше, у 1909 році, у зв’язку з розформуванням бригади школу переміщено до Ковеля”. Отже, інформація підтверджується й іншим джерелом.
ххх
Ще одним доказом того, що в Ковелі діяла Офіцерська залізнична школа став наступний документ. Старостенков Н. В. у своїй книзі “Залізничні війська росії” вказує: (цитую мовою оригіналу): «...Требовалось принять срочные меры, направленные на комплектование железнодорожных частей подготовленными офицерами, тем более, что управление Туркестанской железной бригады, при котором действовала Офицерская железнодорожная школа, подлежало расформированию. Поэтому в 1909 году принимается решение о переводе Офицерской железнодорожной школы в Ковель...».
Далі автор теж вказує, що в 1913 році було розроблено законопроєкт про офіцерські залізничні ніколи. Після затвердження Положення про школу та її штат наказом по Військовому міністерству 1913 року (№ 672, Параграф 51) зазначалося, що офіцери, які успішно закінчили курс, нагороджуються особливим нагрудним знаком.
І, зрештою, у хронологічному покажчику «Військової літератури важливих подій» також вказується, що в 1909 році Офіцерську залізничну школу перевели до Ковеля [57].
Після жовтневого перевороту доля залізничних військ російської імперії склалася таким чином, що вони були розформовані. Під час громадянської війни їх негайно відновили. Що ж стосується західноукраїнських земель та, зокрема, Ковеля, то невдовзі вони потрапили під владу Польщі, відповідно і вся інфраструктура стала підлягати польському залізничному відомству. Не винятком стало і залізничне училище. Щоправда відтепер навчатися і працювати на залізниці дозволялося переважно полякам.
Софія НИЧИПОРУК.
За Ковелем здавна закріпилася слава міста залізничників. І не даремно. У далекі, ще царські часи, коли територія Волині була в складі російської імперії, місто почало розвиватися та набувати нового статусу – залізничного вузла. У 1857 році від Києва до Бреста через Ковель було прокладено шосе. 
Залишити коментар