Повідомлення в номер / Загублена доля матері

Білява, з довгим розпущеним волоссям, Лариса ще у школі подобалась однокласникам. Закінчивши школу, твердо вирішила стати учителем. Довго не роздумуючи подала документи в університет за спеціальністю «Географія». 

Навчаючись у вузі, раз у два тижні на вихідні навідувалась додому. Батьки їй тоді напихали різними харчами сумки, і Ларису проводжали до рейсового автобуса, що курсував до обласного центру. Такий процес для батьків увійшов у звичку і тривав до закінчення університету. Якось на одній із сільських вечірок вже на першому курсі навчання до дівчини підійшов хлопець, звати якого Артем. Чорнявий, високого зросту із сусіднього села та й району він вподобав Ларису і попросив провести її додому. Лариса з радістю прийняла його пропозицію. А невдовзі після чергового приїзду юнак запропонував руку і серце. Лариса вийти заміж погодилась, але сказала, що раніше треба закінчити університет.

Час летів швидко. При приїзді додому, Ларису на автобусній зупинці зустрічав Артем, який добирався сюди на своєму старенькому мотоциклі. У теплу пору року вечірній час проводили біля старої розлогої верби, нижні віти якої у вітряну погоду полоскались у воді. На одному з перших побачень Лариса запропонувала Артему, щоб він брав на побачення пляшку горілки чи вина. Тоді буде комфортніше і веселіше проводити час. Артему від сказаного немов би хтось рану поставив на серці. Хлопець не любив алкоголю і тих, хто його вживає. Але запропоноване Ларисою взяв до уваги, і вже наступного разу приїхав із вином та закускою. Тоді чарка Ларисі стала замінювати всі радощі життя. 

Лариса, отримавши диплом бакалавра, на роботу не поспішала, хоча їй тримали місце у рідній школі, яку закінчувала. Навіть запрошували працювати в іншому навчальному освітньому  закладі. Артем тим часом настоював на своєму: чимшвидше справити весілля, а сімейне життя якось потихеньку буде налагоджуватись. 

Через місяць молодята справили весілля у найближчому ресторані. Подружня пара вибрала місцем проживання хату батьків нареченої. Артем невдовзі став господарем у ній. Він старався виконувати всю домашню господарську роботу, чим заслужив авторитет у батьків. За пів року у молодій сім’ї народився хлопчик, якого нарекли Богданчиком. 

Артем  згодом подався на заробітки до Києва, бо ж молода сім’я хотіла мати свій добротний будинок. Але в цей момент Лариса оминула сімейний заповіт під час урочистого проведення у будинку культури, де клялась вірно служити чоловіку. Під час відсутності Артема вечорами шукала у селі самотніх чоловіків, з якими проводила час дозвілля. Богданчика залишала з матір’ю. 

Мати вважала, що дочка молода, їй ще треба погуляти, тому дозволяла їй іти до подруг на вечорниці. Лариса частенько додому верталась опівночі та ще й напідпитку. Матір поведінка дочки цілком влаштовувала. 

Невдовзі селом пішли чутки, що Лариса вночі гуляє із  старшими холостяками, хоча матір такі плітки категорично заперечувала. Вона не могла повірити, що дочка таке може творити. Про поведінку Лариси хтось подзвонив Артему на роботу у Київ. Артем спересердя швиденько зателефонував дружині і розповів про її нічні гулянки. Та  клялась, що такого не бувало, що хтось заздрить їм. Після цих випадків Ларису ніби “перемкнуло”, вона старалась бути вдома і доглядати дитину. 

Артем двічі на рік їздив у Київ на роботу. Через півтора року у молодого подружжя народився другий хлопчик – Арсеній. При відсутності Артема Лариса не так часто, але продовжувала вести непристойний спосіб життя, залишаючи маму стежити за дітьми. Артем із щемом на душі переживав за поведінку дружини, часто переривав роботу у столиці і їхав додому, щоб налагодити стосунки у сім’ї. 

Невдовзі вговорив Ларису,  і сім’я переїхала жити до батьків чоловіка. Разом із батьками проживав молодший брат Артема Василь. У селі є багато хат-пусток, але Артем не хотів окремо жити від батьків, знаючи поведінку Лариси, бо ж мусив заробляти гроші. 

Лариса тим часом своєї поведінки не виправляла, забуваючи все більше про виховання дітей. Горбатого, як кажуть в народі, виправить могила. Не соромлячись людей і сім’ї чоловіка, вона все частіше покидала дім та дітей і шукала старших холостяків, що полюбляють оковиту, в інших селах. Там зупинялась на кілька тижнів, не виходячи вдень з хати. Знайти в таких випадках дружину було важко.

Артем все-таки сподівався, що дружина найближчим часом візьметься за розум. Навіть кілька разів пропонував їй лікуватися від алкоголізму. Але марно. Чоловік і надалі відкладав плани на будівництво нового будинку. І дітки вже підросли. Богданчик пішов у третій, а Арсеній – у перший класи. Вони з нетерпінням чекали маму, коли вона поверталася із загулів, сподіваючись, що найближчим часом візьметься за розум і завжди буде з ними. Бо ж, як ніхто, мама потрібна дітям. Але дітки так і не дочекались рідної неньки. Від передозування алкоголем вона якось померла у батьківській хаті...

Микола Денисюк.

Білява, з довгим розпущеним волоссям, Лариса ще у школі подобалась однокласникам. Закінчивши школу, твердо вирішила стати учителем. Довго не роздумуючи подала документи в університет за спеціальністю «Географія». 

Навчаючись у вузі, раз у два тижні на вихідні навідувалась додому. Батьки їй тоді напихали різними харчами сумки, і Ларису проводжали до рейсового автобуса, що курсував до обласного центру. Такий процес для батьків увійшов у звичку і тривав до закінчення університету. Якось на одній із сільських вечірок вже на першому курсі навчання до дівчини підійшов хлопець, звати якого Артем. Чорнявий, високого зросту із сусіднього села та й району він вподобав Ларису і попросив провести її додому. Лариса з радістю прийняла його пропозицію. А невдовзі після чергового приїзду юнак запропонував руку і серце. Лариса вийти заміж погодилась, але сказала, що раніше треба закінчити університет.

Час летів швидко. При приїзді додому, Ларису на автобусній зупинці зустрічав Артем, який добирався сюди на своєму старенькому мотоциклі. У теплу пору року вечірній час проводили біля старої розлогої верби, нижні віти якої у вітряну погоду полоскались у воді. На одному з перших побачень Лариса запропонувала Артему, щоб він брав на побачення пляшку горілки чи вина. Тоді буде комфортніше і веселіше проводити час. Артему від сказаного немов би хтось рану поставив на серці. Хлопець не любив алкоголю і тих, хто його вживає. Але запропоноване Ларисою взяв до уваги, і вже наступного разу приїхав із вином та закускою. Тоді чарка Ларисі стала замінювати всі радощі життя. 

Лариса, отримавши диплом бакалавра, на роботу не поспішала, хоча їй тримали місце у рідній школі, яку закінчувала. Навіть запрошували працювати в іншому навчальному освітньому  закладі. Артем тим часом настоював на своєму: чимшвидше справити весілля, а сімейне життя якось потихеньку буде налагоджуватись. 

Через місяць молодята справили весілля у найближчому ресторані. Подружня пара вибрала місцем проживання хату батьків нареченої. Артем невдовзі став господарем у ній. Він старався виконувати всю домашню господарську роботу, чим заслужив авторитет у батьків. За пів року у молодій сім’ї народився хлопчик, якого нарекли Богданчиком. 

Артем  згодом подався на заробітки до Києва, бо ж молода сім’я хотіла мати свій добротний будинок. Але в цей момент Лариса оминула сімейний заповіт під час урочистого проведення у будинку культури, де клялась вірно служити чоловіку. Під час відсутності Артема вечорами шукала у селі самотніх чоловіків, з якими проводила час дозвілля. Богданчика залишала з матір’ю. 

Мати вважала, що дочка молода, їй ще треба погуляти, тому дозволяла їй іти до подруг на вечорниці. Лариса частенько додому верталась опівночі та ще й напідпитку. Матір поведінка дочки цілком влаштовувала. 

Невдовзі селом пішли чутки, що Лариса вночі гуляє із  старшими холостяками, хоча матір такі плітки категорично заперечувала. Вона не могла повірити, що дочка таке може творити. Про поведінку Лариси хтось подзвонив Артему на роботу у Київ. Артем спересердя швиденько зателефонував дружині і розповів про її нічні гулянки. Та  клялась, що такого не бувало, що хтось заздрить їм. Після цих випадків Ларису ніби “перемкнуло”, вона старалась бути вдома і доглядати дитину. 

Артем двічі на рік їздив у Київ на роботу. Через півтора року у молодого подружжя народився другий хлопчик – Арсеній. При відсутності Артема Лариса не так часто, але продовжувала вести непристойний спосіб життя, залишаючи маму стежити за дітьми. Артем із щемом на душі переживав за поведінку дружини, часто переривав роботу у столиці і їхав додому, щоб налагодити стосунки у сім’ї. 

Невдовзі вговорив Ларису,  і сім’я переїхала жити до батьків чоловіка. Разом із батьками проживав молодший брат Артема Василь. У селі є багато хат-пусток, але Артем не хотів окремо жити від батьків, знаючи поведінку Лариси, бо ж мусив заробляти гроші. 

Лариса тим часом своєї поведінки не виправляла, забуваючи все більше про виховання дітей. Горбатого, як кажуть в народі, виправить могила. Не соромлячись людей і сім’ї чоловіка, вона все частіше покидала дім та дітей і шукала старших холостяків, що полюбляють оковиту, в інших селах. Там зупинялась на кілька тижнів, не виходячи вдень з хати. Знайти в таких випадках дружину було важко.

Артем все-таки сподівався, що дружина найближчим часом візьметься за розум. Навіть кілька разів пропонував їй лікуватися від алкоголізму. Але марно. Чоловік і надалі відкладав плани на будівництво нового будинку. І дітки вже підросли. Богданчик пішов у третій, а Арсеній – у перший класи. Вони з нетерпінням чекали маму, коли вона поверталася із загулів, сподіваючись, що найближчим часом візьметься за розум і завжди буде з ними. Бо ж, як ніхто, мама потрібна дітям. Але дітки так і не дочекались рідної неньки. Від передозування алкоголем вона якось померла у батьківській хаті...