Повідомлення в номер / І стала свекруха мамою...

Коли молодята одружились, стали жити у батьків Миколи. Звичайно, вічна проблема невістки й свекрухи і тут  не забарилась. Що не зробить кожна, то щось не подобалось. Чоловіки не втручались, нехай, мовляв, звикають одна до одної.

Галина все просила чоловіка, аби перейти на орендовану квартиру жити, бо в її матері не було місця в однокімнатній, де ще підростала підліткова сестра.

— Галю, це ж які треба гроші викидати з сімейного бюджету, ти подумала?

— Але твоїй матері не можна вгодити ніяк.

— А ти  й не годи, робіть разом усе, то й звикнете, щось коло неї навчишся, а вона коло тебе.

— Я ж учусь заочно, мені треба довго сидіти над книжками перед сесією, прибіжу з роботи — і за підготовку, не маю коли до кухні приступати, а мати твоя думає, що я лінуюсь і не хочу нічого робити.

– Так, рано ти вийшла заміж, треба було закінчити навчання спочатку.

— Так ти б найшов собі другу, хіба дочекався б мене?

— Я б, може, дочекався і почуття не згасли б, але чи дочекалась би наша дитина?

— Взяла б “академку” на рік, таке можливе, он подруга  і вчиться, і народжує.

— І скільки разів вона вже брала ту “академку”, бо народжує втретє? Ти теж так хочеш?

— Але ж важко жити   весь час під контролем. 

— Галю, приходиш з роботи, а в хаті все в порядку, бо мама пенсіонерка. І наварено, і напечено, і прибрано. Наїлась, подякувала свекрусі, попорались обидві по господарстві, і сідай гризти граніт науки. Народиться дитя, мати пригляне, коли треба. На сесію ж з дитиною не поїдеш.

— А ти ж для чого? Будеш глядіти.

— Та буду, але ж ти не забувай, що я, крім головної роботи, ще підробляю, щоб скоріше зібрати гроші на власну квартиру в майбутньому, щоб не орендувати. Бо ж тобі тут не подобається. 

Але ти даремно сердишся на мою маму.  Знаєш, вона в нас просто дуже вимоглива. З дитинства вчила, щоб дотримуватись  правила: де береш щось для потреби, туди згодом і поклади, щоб потім не шукати. Якось тато взяв ножиці, а на місце після використання не поклав. А тут мамі приспічило, а їх немає. 

Коли тато прийшов, ножиці їй дав. Вона не сварилась, але, мало не плачучи, просила, щоб на місце клав річ, яку взяв. Бо вона не зробила того, що  планувала, та ще й шукала довго і тратила час. Ми довго сміялись над цим, але більше ніхто не хвилював маму, навіть, через дрібницю.  Отака вона  в нас. Любить порядок.

І треба ж, щоб народилось дитя перед сесією. Не покинеш, і не поїдеш, бо годувати треба маминим молочком.

Розплакалась Галина, бо ж думала, що встигне до пологів сесію відбути. Доведеться брати “академку”, а не хотілось би.

— Не плач, Галю, бо молоко  пропаде, а я вирішила наших мужиків залишити, хай  трохи самі покрутяться з тим хазяйством, а ми поїдемо втрьох, наймемо квартиру на той місяць. Я буду глядіти онука, а ти будеш бігати на сесію, складати заліки, екзамени і вчасно годувати дитину, — заспокоїла мати-свекруха.

Так і сталося.  По приїзду додому обох жінок не пізнати. Галя свекруху не інакше, як мамою стала звати, а до цього просто Ви казала. А свекруха у вільну часинку від онука не відходила. Всі тішились малим Матвійком, бо це ж він посприяв, щоб у сім’ї була благодать.

— Знаєш, Колю. Кидай ту додаткову роботу, не треба поки що  квартиру свою. Де ж краще буде, як не в батьків? — мовила Галина.

Валентина ОСТАПЧУК.

Коли молодята одружились, стали жити у батьків Миколи. Звичайно, вічна проблема невістки й свекрухи і тут  не забарилась. Що не зробить кожна, то щось не подобалось. Чоловіки не втручались, нехай, мовляв, звикають одна до одної.

Галина все просила чоловіка, аби перейти на орендовану квартиру жити, бо в її матері не було місця в однокімнатній, де ще підростала підліткова сестра.

— Галю, це ж які треба гроші викидати з сімейного бюджету, ти подумала?

— Але твоїй матері не можна вгодити ніяк.

— А ти  й не годи, робіть разом усе, то й звикнете, щось коло неї навчишся, а вона коло тебе.

— Я ж учусь заочно, мені треба довго сидіти над книжками перед сесією, прибіжу з роботи — і за підготовку, не маю коли до кухні приступати, а мати твоя думає, що я лінуюсь і не хочу нічого робити.

– Так, рано ти вийшла заміж, треба було закінчити навчання спочатку.

— Так ти б найшов собі другу, хіба дочекався б мене?

— Я б, може, дочекався і почуття не згасли б, але чи дочекалась би наша дитина?

— Взяла б “академку” на рік, таке можливе, он подруга  і вчиться, і народжує.

— І скільки разів вона вже брала ту “академку”, бо народжує втретє? Ти теж так хочеш?

— Але ж важко жити   весь час під контролем. 

— Галю, приходиш з роботи, а в хаті все в порядку, бо мама пенсіонерка. І наварено, і напечено, і прибрано. Наїлась, подякувала свекрусі, попорались обидві по господарстві, і сідай гризти граніт науки. Народиться дитя, мати пригляне, коли треба. На сесію ж з дитиною не поїдеш.

— А ти ж для чого? Будеш глядіти.

— Та буду, але ж ти не забувай, що я, крім головної роботи, ще підробляю, щоб скоріше зібрати гроші на власну квартиру в майбутньому, щоб не орендувати. Бо ж тобі тут не подобається. 

Але ти даремно сердишся на мою маму.  Знаєш, вона в нас просто дуже вимоглива. З дитинства вчила, щоб дотримуватись  правила: де береш щось для потреби, туди згодом і поклади, щоб потім не шукати. Якось тато взяв ножиці, а на місце після використання не поклав. А тут мамі приспічило, а їх немає. 

Коли тато прийшов, ножиці їй дав. Вона не сварилась, але, мало не плачучи, просила, щоб на місце клав річ, яку взяв. Бо вона не зробила того, що  планувала, та ще й шукала довго і тратила час. Ми довго сміялись над цим, але більше ніхто не хвилював маму, навіть, через дрібницю.  Отака вона  в нас. Любить порядок.

І треба ж, щоб народилось дитя перед сесією. Не покинеш, і не поїдеш, бо годувати треба маминим молочком.

Розплакалась Галина, бо ж думала, що встигне до пологів сесію відбути. Доведеться брати “академку”, а не хотілось би.

— Не плач, Галю, бо молоко  пропаде, а я вирішила наших мужиків залишити, хай  трохи самі покрутяться з тим хазяйством, а ми поїдемо втрьох, наймемо квартиру на той місяць. Я буду глядіти онука, а ти будеш бігати на сесію, складати заліки, екзамени і вчасно годувати дитину, — заспокоїла мати-свекруха.

Так і сталося.  По приїзду додому обох жінок не пізнати. Галя свекруху не інакше, як мамою стала звати, а до цього просто Ви казала. А свекруха у вільну часинку від онука не відходила. Всі тішились малим Матвійком, бо це ж він посприяв, щоб у сім’ї була благодать.

— Знаєш, Колю. Кидай ту додаткову роботу, не треба поки що  квартиру свою. Де ж краще буде, як не в батьків? — мовила Галина.