Колись, у тепер вже далекі 70-ті роки минулого століття, серед шануваль- ників зарубіжної літератури великою популярністю користувався роман молодої французької письменниці Франсуази Саган «Трохи Сонця у холодній воді» (дехто називає твір «Сонячний промінь у холодній воді»).
Роман цей непростий для розуміння, місцями суперечливий, але особисто мені після його прочитання стало зрозумілим: ніколи не треба піддаватися зневірі, депресії, завжди слід шукати в житті «сонячний промінь», який зігріє «холодну воду» буденної прози людського буття.
Чому згадався той роман? Як на мене, наприкінці року суспільно-політична ситуація в Україні нагадує холодну, навіть крижану воду. Дедалі голосніше чути розпачливе: «Зрада», «Все пропало», Україна ніколи не переможе росію! Треба домовлятися! Поганий мир кращий хорошої війни!».
Вітчизняним панікерам підіграють деякі зарубіжні мас-медіа та політики. Їх «аналітика» зводиться до наступного: Україна знесилена, народ втомлений. Треба сідати за стіл переговорів з путіним, укладати угоду про мир, навіть жертвуючи частиною територій.
Правди ніде діти: ситуація справді надзвичайно серйозна і навіть небезпечна. Але чи означає це, що маємо зануритись в песимізм і депресію, картаючи всіх і вся, починаючи київською владою й закінчуючи місцевою? На моє тверде переконання, ні й ще раз ні.
Впадаючи у відчай і апатію, ми свідомо чи несвідомо кидаємо тінь на мужніх захисників держави, котрі зі зброєю в руках захищають рідну землю, а дехто навіть жертвує своїм життям. Не забуваймо, що за всіх негараздів і проблем, Україна ще стоїть, світ продовжує її підтримувати в боротьбі з найлютішим ворогом людства ХХІ століття.
Щоб не бути голослівним, нагадаю читачам газети думки деяких мудрих і далекозорих людей сучасності.
l
Історик Єльського університету Тімоті Снайдер заявив, що «головним успіхом України за останнє півріччя є морська перемога у Чорному морі, котру дехто не хоче помічати. Деякі репортери про це писали, але загалом це пройшло повз увагу людей. У тому є щось значуще – це справжня морська перемога.
Українцям вдалося майже неймовірне: стримати Чорноморський флот і відкрити коридор для комерційної торгівлі зерном».
l
Колишній головнокомандувач ЗСУ (липень 2014-травень 2019 р. р.) Віктор Муженко в інтерв’ю ВВС наголосив:
«Що стосується контрнаступу, то я б не сказав, що там немає ніяких здобутків. «Українські підрозділи – солдати і командири – зробили диво. Тому що за несприятливих фізико-географічних умов, за відсутності переваги в повітрі без вогньової переваги, за наявності глибоко ешелонованих кілометрових мінних полів та суттєво зміцнених фортифікацій – все-таки українські війська потіснили росіян. І те, що зробили військовослужбові ЗСУ, можливо, жодна армія світу не змогла б зробити».
l
Віктор Андрусів, публіцист і політик:
«Коли я чую, що контрнаступ став провальним, то хочеться реально “врізати”. Так, метою контрнаступу був прорив і звільнення територій. Так, цієї цілі не досягли.
Але є інші дуже важливі результати: 120 тисяч знищених росіян, 1700 танків, 4300 артилерійських систем, 320 РСЗВ, 26 гелікоптерів. Мало це чи багато? Та це — більше половини армії окупантів, яка вдерлася в лютому 2022-го!
Без нашого контрнаступу ми, з великою ймовірністю, сьогодні б боронили Запоріжжя або Харків, а не Авдіївку. Тому, коли ви кажете, що «контрнаступ провалився», добре подумайте, на чий млин ллєте воду.
l
Богдан Ярош, командувач Української добровольчої армії, екслідер «Правого сектору»:
«Ми, не маючи дієвого флоту, вразили десятки кораблів Чорноморського флоту рф, звели до мінімуму можливості «найславетнішого» рашистського флоту (в окупованому Севастополі у них стоїть навіть «найкрутіший» пам’ятник потопленим кораблям). Ми висаджуємо десанти в нашому українському Криму. Ми б’ємо дронами по москві та інших рашистських містах. Ми атакуємо і тримаємо під постійною загрозою удару тимчасовий кримський міст…
Так, багато в чому ми недосконалі, але український народ не готувався до такої війни, а всі наші недоліки – це наша спільна сума факторів, а не чиїсь прорахунки або тотальна зрада.
Маємо подякувати кожному солдату, сержанту, офіцеру, нацгвардійцю, прикордоннику, лікарю, парамедику, медсестрі, санітарці, волонтеру, рятувальнику, поліцейському, журналісту, підприємцю, місцевому самоврядуванню, політику-владоможцю і політику-опозиціонеру, нашим біженцям за кордоном, всім громадянам як на окупованій території, так і на вільній за те, що МИ – ВИТРИМАЛИ”.
l
Олексій Данілов, секретар РНБО:
«Сподівання на швидкий і ефективний контрнаступ не виправдалися, але те, що українці два роки протистоять агресору, — уже є великою перемогою.
Такої війни, як у нашій країні, ще не було ні в ХХ, ні в ХХІ століттях. Я можу сказати точно, що ми не зупинимося. Ми продовжимо боротися за нашу свободу, за нашу незалежність».
l
Думаю, цитати, наведені вище, підтверджують істину: Україна мужньо захищається, завдаючи величезних втрат ворогу. Підстав для песимізму і безнадії у нас не повинно бути, хоча і для надмірного ура-патріотизму ще час не настав. Зрештою, у Святому письмі в переліку семи смертних гріхів є саме людська зневіра.
Тому вірмо, і збудеться! У дні зимових свят (Різдва Христового і Новоріччя) нехай ці мої слова кожному читачу додають сили, енергії, оптимізму, а головне – надії, Сонце якої зігріватиме душі кожного з нас у ці холодні зимові дні.
Маркіян ІВАЩИК.
P. S. До своїх міркувань додаю світлину, яка поширена в мережі Інтернет під заголовком: «Для усвідомлення героїзму України». Як кажуть, без коментарів.
М. І.
Колись, у тепер вже далекі 70-ті роки минулого століття, серед шануваль- ників зарубіжної літератури великою популярністю користувався роман молодої французької письменниці Франсуази Саган «Трохи Сонця у холодній воді» (дехто називає твір «Сонячний промінь у холодній воді»).
Роман цей непростий для розуміння, місцями суперечливий, але особисто мені після його прочитання стало зрозумілим: ніколи не треба піддаватися зневірі, депресії, завжди слід шукати в житті «сонячний промінь», який зігріє «холодну воду» буденної прози людського буття.
Чому згадався той роман? Як на мене, наприкінці року суспільно-політична ситуація в Україні нагадує холодну, навіть крижану воду. Дедалі голосніше чути розпачливе: «Зрада», «Все пропало», Україна ніколи не переможе росію! Треба домовлятися! Поганий мир кращий хорошої війни!».
Вітчизняним панікерам підіграють деякі зарубіжні мас-медіа та політики. Їх «аналітика» зводиться до наступного: Україна знесилена, народ втомлений. Треба сідати за стіл переговорів з путіним, укладати угоду про мир, навіть жертвуючи частиною територій.
Правди ніде діти: ситуація справді надзвичайно серйозна і навіть небезпечна. Але чи означає це, що маємо зануритись в песимізм і депресію, картаючи всіх і вся, починаючи київською владою й закінчуючи місцевою? На моє тверде переконання, ні й ще раз ні.
Впадаючи у відчай і апатію, ми свідомо чи несвідомо кидаємо тінь на мужніх захисників держави, котрі зі зброєю в руках захищають рідну землю, а дехто навіть жертвує своїм життям. Не забуваймо, що за всіх негараздів і проблем, Україна ще стоїть, світ продовжує її підтримувати в боротьбі з найлютішим ворогом людства ХХІ століття.
Щоб не бути голослівним, нагадаю читачам газети думки деяких мудрих і далекозорих людей сучасності.
ххх
Історик Єльського університету Тімоті Снайдер заявив, що «головним успіхом України за останнє півріччя є морська перемога у Чорному морі, котру дехто не хоче помічати. Деякі репортери про це писали, але загалом це пройшло повз увагу людей. У тому є щось значуще – це справжня морська перемога.
Українцям вдалося майже неймовірне: стримати Чорноморський флот і відкрити коридор для комерційної торгівлі зерном».
ххх
Колишній головнокомандувач ЗСУ (липень 2014-травень 2019 р. р.) Віктор Муженко в інтерв’ю ВВС наголосив:
«Що стосується контрнаступу, то я б не сказав, що там немає ніяких здобутків. «Українські підрозділи – солдати і командири – зробили диво. Тому що за несприятливих фізико-географічних умов, за відсутності переваги в повітрі без вогньової переваги, за наявності глибоко ешелонованих кілометрових мінних полів та суттєво зміцнених фортифікацій – все-таки українські війська потіснили росіян. І те, що зробили військовослужбові ЗСУ, можливо, жодна армія світу не змогла б зробити».
ххх
Віктор Андрусів, публіцист і політик:
«Коли я чую, що контрнаступ став провальним, то хочеться реально “врізати”. Так, метою контрнаступу був прорив і звільнення територій. Так, цієї цілі не досягли.
Але є інші дуже важливі результати: 120 тисяч знищених росіян, 1700 танків, 4300 артилерійських систем, 320 РСЗВ, 26 гелікоптерів. Мало це чи багато? Та це — більше половини армії окупантів, яка вдерлася в лютому 2022-го!
Без нашого контрнаступу ми, з великою ймовірністю, сьогодні б боронили Запоріжжя або Харків, а не Авдіївку. Тому, коли ви кажете, що «контрнаступ провалився», добре подумайте, на чий млин ллєте воду.
ххх
Богдан Ярош, командувач Української добровольчої армії, екслідер «Правого сектору»:
«Ми, не маючи дієвого флоту, вразили десятки кораблів Чорноморського флоту рф, звели до мінімуму можливості «найславетнішого» рашистського флоту (в окупованому Севастополі у них стоїть навіть «найкрутіший» пам’ятник потопленим кораблям). Ми висаджуємо десанти в нашому українському Криму. Ми б’ємо дронами по москві та інших рашистських містах. Ми атакуємо і тримаємо під постійною загрозою удару тимчасовий кримський міст…
Так, багато в чому ми недосконалі, але український народ не готувався до такої війни, а всі наші недоліки – це наша спільна сума факторів, а не чиїсь прорахунки або тотальна зрада.
Маємо подякувати кожному солдату, сержанту, офіцеру, нацгвардійцю, прикордоннику, лікарю, парамедику, медсестрі, санітарці, волонтеру, рятувальнику, поліцейському, журналісту, підприємцю, місцевому самоврядуванню, політику-владоможцю і політику-опозиціонеру, нашим біженцям за кордоном, всім громадянам як на окупованій території, так і на вільній за те, що МИ – ВИТРИМАЛИ”.
ххх
Олексій Данілов, секретар РНБО:
«Сподівання на швидкий і ефективний контрнаступ не виправдалися, але те, що українці два роки протистоять агресору, — уже є великою перемогою.
Такої війни, як у нашій країні, ще не було ні в ХХ, ні в ХХІ століттях. Я можу сказати точно, що ми не зупинимося. Ми продовжимо боротися за нашу свободу, за нашу незалежність».
ххх
Думаю, цитати, наведені вище, підтверджують істину: Україна мужньо захищається, завдаючи величезних втрат ворогу. Підстав для песимізму і безнадії у нас не повинно бути, хоча і для надмірного ура-патріотизму ще час не настав. Зрештою, у Святому письмі в переліку семи смертних гріхів є саме людська зневіра.
Тому вірмо, і збудеться! У дні зимових свят (Різдва Христового і Новоріччя) нехай ці мої слова кожному читачу додають сили, енергії, оптимізму, а головне – надії, Сонце якої зігріватиме душі кожного з нас у ці холодні зимові дні.
Маркіян ІВАЩИК.
P. S. До своїх міркувань додаю світлину, яка поширена в мережі Інтернет під заголовком: «Для усвідомлення героїзму України». Як кажуть, без коментарів.
М. І.
Колись, у тепер вже далекі 70-ті роки минулого століття, серед шануваль- ників зарубіжної літератури великою популярністю користувався роман молодої французької письменниці Франсуази Саган «Трохи Сонця у холодній воді» (дехто називає твір «Сонячний промінь у холодній воді»).
Залишити коментар