Анжела дуже слухняна була в матері. Вчилась найкраще за всіх у класі. І привабливу зовнішність мала. Хлопцям відбою не було. Але кожному зразу крила «ламала». Вивчись, мовляв, вийди в люди, а тоді будеш крила розпускати. То й не топтали стежку-доріжку до дівчини.
Закінчила школу із золотою медаллю, вступила на безкоштовне навчання в престижний виш. І от після першої сесії заявила:
— Мамо, виходжу заміж.
Немає в світі матері, яка б байдуже поставилась до одруження єдиної дочки.
— Донечко, куди ти спішиш? Ще ж 18 немає. Не бери з мене приклад. Не повторюй мою долю. Я рано вийшла заміж, і що з того? Сама тепер.
— Якби ж не аварія, то жили б з татом і досі.
Донька не знала про те, що її батько уже 10 разів одружувався. Хай краще думає, що він загинув, аніж знає гірку правду. Добре, що переїхала в інше місце жити, щоб ніхто доньці не нагадав. Ще б, може, колись і розказала дитині, але ж батько за 15 років не обізвався до них ні разу, бо й на аліменти не подавала, не хотіла нічого від нього, зрадника.
— Анжело, пожалій мене, я все життя тобі присвятила, заміж більше не виходила.
— Тепер можеш виходити.
— Не знущайся. А хто ж той Ромео?
— З нашої групи. Він порядний хлопець. Ми дуже любимо один одного.
— Коли ж ви встигли за пів року?
— З першого погляду я і він.
— Армію хоч відслужив?
— Ні.
— То це йому стільки, як тобі? Що ви собі думаєте?
— Володя на 4 місяці старший.
— Ой, не сміши мене. Я не маю нічого проти жениха. Але ж ще рано. Закінчите навчання, влаштуєтесь на роботу, а тоді будь ласка.
— Тоді я буду старою, а зараз найкращий вік для цього.
— Я хочу побачитись з його батьками.
А в душі думала батьків переконати, аби сина зупинили одружуватись.
Батько Володі був десь біля 50 літ чоловік. Зразу обоє знайшли спільну мову. Він також згідний з нею, бо чоловік повинен нести усю відповідальність за сім’ю.
— А дружина підтримає?
— Уже 8 років, як померла.
— Вибачте.
— А давайте ближче познайомимось, бачу, ми потенційні в майбутньому свекор і теща. Сьогодні приїжджають столичні артисти в наше містечко, може, сходимо? Ви коли були останній раз в будинку культури?
— Згода, бо й не пам’ятаю.
Після концерту вони ще довго гуляли по парку. Згодом частенько стали бачитись.
А якось дочка сказала, що вони з Володею вирішили почекати з весіллям. Тільки зустрічатись будуть.
— Та зустрічайтесь на здоров’я, тільки ж…
— З цим теж почекаємо, не переживай, мамочко.
Під час побачення мати спитала у батька Володі, як йому вдалось переконати сина, що ще рано заводити сім’ю?
— Сказав, що справжній чоловік повинен спочатку забезпечити свою дружину матеріально. Я, наприклад, це можу зробити, так що мені можна одружуватись.
— А що, є вже хтось?
— Може, ти вийдеш за мене? (вони вже давно перейшли на ти).
— Так у мене ж дитина.
— І у мене є. І ці дві дитини люблять один одного. Не гарно виходить: їм заборонили, а самі одружуємось.
— А як ти думаєш, ми зможемо допомогти нашим Ромео і Джульєті поки вчаться?
— А куди ж дінемось? Ще й онуків будемо няньчити.
Спочатку діти створили сім’ю, а потім одинокий сват з одинокою свахою поєднали свої долі.
Валентина ОСТАПЧУК.
Анжела дуже слухняна була в матері. Вчилась найкраще за всіх у класі. І привабливу зовнішність мала. Хлопцям відбою не було. Але кожному зразу крила «ламала». Вивчись, мовляв, вийди в люди, а тоді будеш крила розпускати. То й не топтали стежку-доріжку до дівчини.
Закінчила школу із золотою медаллю, вступила на безкоштовне навчання в престижний виш. І от після першої сесії заявила:
— Мамо, виходжу заміж.
Немає в світі матері, яка б байдуже поставилась до одруження єдиної дочки.
— Донечко, куди ти спішиш? Ще ж 18 немає. Не бери з мене приклад. Не повторюй мою долю. Я рано вийшла заміж, і що з того? Сама тепер.
— Якби ж не аварія, то жили б з татом і досі.
Донька не знала про те, що її батько уже 10 разів одружувався. Хай краще думає, що він загинув, аніж знає гірку правду. Добре, що переїхала в інше місце жити, щоб ніхто доньці не нагадав. Ще б, може, колись і розказала дитині, але ж батько за 15 років не обізвався до них ні разу, бо й на аліменти не подавала, не хотіла нічого від нього, зрадника.
— Анжело, пожалій мене, я все життя тобі присвятила, заміж більше не виходила.
— Тепер можеш виходити.
— Не знущайся. А хто ж той Ромео?
— З нашої групи. Він порядний хлопець. Ми дуже любимо один одного.
— Коли ж ви встигли за пів року?
— З першого погляду я і він.
— Армію хоч відслужив?
— Ні.
— То це йому стільки, як тобі? Що ви собі думаєте?
— Володя на 4 місяці старший.
— Ой, не сміши мене. Я не маю нічого проти жениха. Але ж ще рано. Закінчите навчання, влаштуєтесь на роботу, а тоді будь ласка.
— Тоді я буду старою, а зараз найкращий вік для цього.
— Я хочу побачитись з його батьками.
А в душі думала батьків переконати, аби сина зупинили одружуватись.
Батько Володі був десь біля 50 літ чоловік. Зразу обоє знайшли спільну мову. Він також згідний з нею, бо чоловік повинен нести усю відповідальність за сім’ю.
— А дружина підтримає?
— Уже 8 років, як померла.
— Вибачте.
— А давайте ближче познайомимось, бачу, ми потенційні в майбутньому свекор і теща. Сьогодні приїжджають столичні артисти в наше містечко, може, сходимо? Ви коли були останній раз в будинку культури?
— Згода, бо й не пам’ятаю.
Після концерту вони ще довго гуляли по парку. Згодом частенько стали бачитись.
А якось дочка сказала, що вони з Володею вирішили почекати з весіллям. Тільки зустрічатись будуть.
— Та зустрічайтесь на здоров’я, тільки ж…
— З цим теж почекаємо, не переживай, мамочко.
Під час побачення мати спитала у батька Володі, як йому вдалось переконати сина, що ще рано заводити сім’ю?
— Сказав, що справжній чоловік повинен спочатку забезпечити свою дружину матеріально. Я, наприклад, це можу зробити, так що мені можна одружуватись.
— А що, є вже хтось?
— Може, ти вийдеш за мене? (вони вже давно перейшли на ти).
— Так у мене ж дитина.
— І у мене є. І ці дві дитини люблять один одного. Не гарно виходить: їм заборонили, а самі одружуємось.
— А як ти думаєш, ми зможемо допомогти нашим Ромео і Джульєті поки вчаться?
— А куди ж дінемось? Ще й онуків будемо няньчити.
Спочатку діти створили сім’ю, а потім одинокий сват з одинокою свахою поєднали свої долі.
Валентина ОСТАПЧУК.
Анжела дуже слухняна була в матері. Вчилась найкраще за всіх у класі. І привабливу зовнішність мала. Хлопцям відбою не було. Але кожному зразу крила «ламала». Вивчись, мовляв, вийди в люди, а тоді будеш крила розпускати. То й не топтали стежку-доріжку до дівчини.
Залишити коментар