На життєвому календарі Петра Гнатовича Барановського, жителя м. Любомля, засвітилася прекрасна цифра – 102. Така поважна дата зібрала в його домі багато гостей.
Дата хвилююча не тільки для ветерана – це свято міста, району, ветеранської організації, бо життя фронтовика, ветерана праці – історія України. Тож домівка Барановського наповнилася гостями, була зіткана зі щирих вітань, подяк, побажань, задушевних спогадів, поваги, любові, шани.
Було за що дякувати Петру Гнатовичу, адже його життєвий шлях увібрав стільки незабутніх подій, переживань, героїчних і трудових буднів, що вистачило б на багатьох. А ветеран вистояв, вижив, хоч пройшов пекло війни. Він не зрадив собі, своїй землі, яку захищав, відбудовував, ростив дітей. Як би там не було, ніколи не нарікав на свою долю, яка йому випала – навпаки, радий, що живе, може тішитись успіхам дітей, онуків, правнуків, живе в незалежній Україні. Адже десь у тому є і його частинка праці.
Гортає Петро Гнатович спогади свого життя. Звичайно, його життєва стежина могла б стати цікавим телевізійним серіалом. Роки війни в спогадах ветерана (колишнього солдата) не мають строку давності. Хоч пройшло уже багато літ, а пам'ять зберегла все.
Коли смертельні громи війни впали на нашу землю, Петро Гнатович боронив її від ворога. Коли закінчилася війна, а життя вимагало мирних професій, колишньому військовому командиру довелося пройти усі щаблі повоєнної мирної відбудови. Але завжди, де б не працював, віддавався роботі сповна. В 1946 році працював завідуючим фінвідділом головної кланової комісії Шацького району. Довгий час очолював колгосп в с. Піща, з 1957 р. – голова сільської ради с. Затурці. Пізніше, майже 20 років очолював колгосп. Уже на пенсії довелось працювати директором контори по заготівлі худоби в м. Любомлі, а ще – директором Любомльського ринку, навчаючись заочно в Житомирському сільськогосподарському інституті.
Ось такі життєві сходинки працелюба, які він пройшов з честю. І нині при світлій пам'яті Петро Гнатович згадує все чітко, називаючи прізвища людей, керівників, з ким довелося разом жити і працювати, на диво присутнім.
На запитання, як вдалося прожити таке нелегке, наповнене багатими подіями довге життя, відповів: "Багато працював, старався бути добрим до людей, ніколи не підвищував голос на них, нікого не карав. Підходив до справи так, щоб люди мене зрозуміли. Не пив, не курив. А вдома був добрий, розуміючий тил. З дружиною прожили майже 60 років, добре прожили, виховали гарних дітей, діждалися онуків, правнуків."
Пішла вірна подруга в засвіти, тож нині рідні поспішають до батьківської хати, аби порадувати успіхами, подякувати за батьківську любов, мудрість, вклонитися натрудженим рукам, допомогти. Проте Петро Гнатович ще сам багато робить. Він вирощує виноград. Дбайливо за ним доглядає, виготовляє смачне вино. Неодмінно цікавиться новинами району, області, країни.
"Часом думаю: колись наша українська земля зазнала жахливих руйнувань, багато втрачено. Пройшли роки, відродили, відновили, відбудували, прийшла незалежність до нас. Думалось, що ось заживуть наші діти по-новому. А що вийшло, що в світі сталося? Чому війна? Ми ж працьовиті, миролюбиві. Серце болить – руйнується країна, гине молодь. Шкода", – веде роздуми Петро Гнатович, і в старечих очах блищить сльоза.
Теплі, щирі слова вітань і вдячності висловили ветерану в той день Андрій Броїло, заступник голови районної ради, Світлана Ювченко – начальник управління соціального захисту районної військової адміністрації, Ігор Торба, керуючий справами виконавчого комітету міської ради Любомля, Антон Форманюк, секретар міської ради, заступник голови ради.
Зворушило вітання голови місцевої ветеранської організації Петра Мохнюка. Бо обоє ветеранів спільно працювали. До речі, Петро Ульянович 35 років був головою міста. Тож ветеранам було що згадати.
Вийшовши на пенсію, Петро Гнатович довгий час очолював ветеранську організацію, разом з П. Мохнюком створили хор ветеранів, були і є активними його учасниками. Нині Петро Ульянович очолює ветеранську організацію Любомльської громади.
Нагадали Петру Гнатовичу про себе члени хору ветеранів "Осіннє золото", подарувавши йому низку улюблених пісень і колядок. Ветеран співав разом з хористами, адже ще є і членом хору 35 років.
Мені доводилось і раніше зустрічатися з цією прекрасною людиною, яка є прикладом у житті, роботі, побуті.
Спасибі Вам, Петре Гнатовичу, за життєві дороги, за життя, за вміння його робити прекрасним.
Здоров'я Вам, уваги, любові від рідних, турботи, піклування від влади, щасливих, спокійних років життя!
Дай, Боже, нам з Вами дочекатися омріяної Перемоги над ворогом!
Валентина СІЧКАР,
голова Ковельської районної ветеранської організації.
На життєвому календарі Петра Гнатовича Барановського, жителя м. Любомля, засвітилася прекрасна цифра – 102. Така поважна дата зібрала в його домі багато гостей.
Дата хвилююча не тільки для ветерана – це свято міста, району, ветеранської організації, бо життя фронтовика, ветерана праці – історія України. Тож домівка Барановського наповнилася гостями, була зіткана зі щирих вітань, подяк, побажань, задушевних спогадів, поваги, любові, шани.
Було за що дякувати Петру Гнатовичу, адже його життєвий шлях увібрав стільки незабутніх подій, переживань, героїчних і трудових буднів, що вистачило б на багатьох. А ветеран вистояв, вижив, хоч пройшов пекло війни. Він не зрадив собі, своїй землі, яку захищав, відбудовував, ростив дітей. Як би там не було, ніколи не нарікав на свою долю, яка йому випала – навпаки, радий, що живе, може тішитись успіхам дітей, онуків, правнуків, живе в незалежній Україні. Адже десь у тому є і його частинка праці.
Гортає Петро Гнатович спогади свого життя. Звичайно, його життєва стежина могла б стати цікавим телевізійним серіалом. Роки війни в спогадах ветерана (колишнього солдата) не мають строку давності. Хоч пройшло уже багато літ, а пам'ять зберегла все.
Коли смертельні громи війни впали на нашу землю, Петро Гнатович боронив її від ворога. Коли закінчилася війна, а життя вимагало мирних професій, колишньому військовому командиру довелося пройти усі щаблі повоєнної мирної відбудови. Але завжди, де б не працював, віддавався роботі сповна. В 1946 році працював завідуючим фінвідділом головної кланової комісії Шацького району. Довгий час очолював колгосп в с. Піща, з 1957 р. – голова сільської ради с. Затурці. Пізніше, майже 20 років очолював колгосп. Уже на пенсії довелось працювати директором контори по заготівлі худоби в м. Любомлі, а ще – директором Любомльського ринку, навчаючись заочно в Житомирському сільськогосподарському інституті.
Ось такі життєві сходинки працелюба, які він пройшов з честю. І нині при світлій пам'яті Петро Гнатович згадує все чітко, називаючи прізвища людей, керівників, з ким довелося разом жити і працювати, на диво присутнім.
На запитання, як вдалося прожити таке нелегке, наповнене багатими подіями довге життя, відповів: "Багато працював, старався бути добрим до людей, ніколи не підвищував голос на них, нікого не карав. Підходив до справи так, щоб люди мене зрозуміли. Не пив, не курив. А вдома був добрий, розуміючий тил. З дружиною прожили майже 60 років, добре прожили, виховали гарних дітей, діждалися онуків, правнуків."
Пішла вірна подруга в засвіти, тож нині рідні поспішають до батьківської хати, аби порадувати успіхами, подякувати за батьківську любов, мудрість, вклонитися натрудженим рукам, допомогти. Проте Петро Гнатович ще сам багато робить. Він вирощує виноград. Дбайливо за ним доглядає, виготовляє смачне вино. Неодмінно цікавиться новинами району, області, країни.
"Часом думаю: колись наша українська земля зазнала жахливих руйнувань, багато втрачено. Пройшли роки, відродили, відновили, відбудували, прийшла незалежність до нас. Думалось, що ось заживуть наші діти по-новому. А що вийшло, що в світі сталося? Чому війна? Ми ж працьовиті, миролюбиві. Серце болить – руйнується країна, гине молодь. Шкода", – веде роздуми Петро Гнатович, і в старечих очах блищить сльоза.
Теплі, щирі слова вітань і вдячності висловили ветерану в той день Андрій Броїло, заступник голови районної ради, Світлана Ювченко – начальник управління соціального захисту районної військової адміністрації, Ігор Торба, керуючий справами виконавчого комітету міської ради Любомля, Антон Форманюк, секретар міської ради, заступник голови ради.
Зворушило вітання голови місцевої ветеранської організації Петра Мохнюка. Бо обоє ветеранів спільно працювали. До речі, Петро Ульянович 35 років був головою міста. Тож ветеранам було що згадати.
Вийшовши на пенсію, Петро Гнатович довгий час очолював ветеранську організацію, разом з П. Мохнюком створили хор ветеранів, були і є активними його учасниками. Нині Петро Ульянович очолює ветеранську організацію Любомльської громади.
Нагадали Петру Гнатовичу про себе члени хору ветеранів "Осіннє золото", подарувавши йому низку улюблених пісень і колядок. Ветеран співав разом з хористами, адже ще є і членом хору 35 років.
Мені доводилось і раніше зустрічатися з цією прекрасною людиною, яка є прикладом у житті, роботі, побуті.
Спасибі Вам, Петре Гнатовичу, за життєві дороги, за життя, за вміння його робити прекрасним.
Здоров'я Вам, уваги, любові від рідних, турботи, піклування від влади, щасливих, спокійних років життя!
Дай, Боже, нам з Вами дочекатися омріяної Перемоги над ворогом!
Валентина СІЧКАР, голова Ковельської районної ветеранської організації.
На життєвому календарі Петра Гнатовича Барановського, жителя м. Любомля, засвітилася прекрасна цифра – 102. Така поважна дата зібрала в його домі багато гостей.
Залишити коментар