У лютому виповниться друга річниця з початку повномасштабного вторгнення московії в Україну. За цей час кожним із нас багато вистраждано і пережито.
Особливо важко тим, у кого на війні загинули рідні і близькі. На жаль, їх кількість щоденно збільшується. Щоб зайвий раз у цьому переконатися, достатньо зайти на кладовище будь-якого міста чи села. І хоч ми кажемо, що Герої не вмирають, насправді їх уже ніколи не буде з нами.
У цих складних умовах, в яких нині перебуває Україна, що переживає чи не найтрагічніший період у своїй історії, кожному з нас слід усвідомити: країна у смертельній небезпеці, над нею нависла реальна загроза окупації ворогом. Що таке російська окупація, можуть розповісти переселенці із тих населених пунктів, які дивом врятувалися від смерті, катувань, ґвалтувань і грабежів.
"Руський мір" – це жах, якого потрібно не допустити за будь-яку ціну. Сьогодні це ще можливо, завтра може бути пізно. Для цього потрібно усвідомити масштаби катастрофи, яка нависла над нами, зрозуміти, що врятувати державу може тільки монолітна єдність і згуртованість народу.
Сьогодні не повинно бути поділу на фронт і тил. Ми всі – єдиний фронт прорвавши який ворог піде далі – аж до західних кордонів України. Скрізь буде те, що сталося в Бучі, на Миколаївщині, Херсонщині, Дніпропетровщині, не кажучи вже про Донбас і Луганщину.
Зброю до рук мають взяти всі, хто готовий і вміє з нею обходитися, кому дорогі його сім'я, родина, хто не хоче решту свого життя провести у рабстві. Мобілізація не тільки назріла, але й перезріла. Як її ефективно провести, мають добре подумати воєнні й державні чини. Так, ухилянтів слід жорстоко карати і, в разі потреби, затримувати, але не менш важливо – мотивувати захисників країни, створити їм належні умови для боротьби проти рашистів. Головне – дати зброю, якої катастрофічно не вистачає на фронті.
Не може бути сьогодні в Україні колаборанства, зрадництва, корупції, поділу на "нашу" і "не нашу” Церкву чи Мову. Все має бути українське. Неприємно дивитися, коли у дні суворих випробувань і смертей Героїв дехто дозволяє собі жити за мірками безтурботності, байдужості, брехні та лицемірства, влаштовувати, образно кажучи, банкет під час чуми.
Єднаймося, українці! Разом ми – сила!
У лютому виповниться друга річниця з початку повномасштабного вторгнення московії в Україну. За цей час кожним із нас багато вистраждано і пережито.
Особливо важко тим, у кого на війні загинули рідні і близькі. На жаль, їх кількість щоденно збільшується. Щоб зайвий раз у цьому переконатися, достатньо зайти на кладовище будь-якого міста чи села. І хоч ми кажемо, що Герої не вмирають, насправді їх уже ніколи не буде з нами.
У цих складних умовах, в яких нині перебуває Україна, що переживає чи не найтрагічніший період у своїй історії, кожному з нас слід усвідомити: країна у смертельній небезпеці, над нею нависла реальна загроза окупації ворогом. Що таке російська окупація, можуть розповісти переселенці із тих населених пунктів, які дивом врятувалися від смерті, катувань, ґвалтувань і грабежів.
"Руський мір" – це жах, якого потрібно не допустити за будь-яку ціну. Сьогодні це ще можливо, завтра може бути пізно. Для цього потрібно усвідомити масштаби катастрофи, яка нависла над нами, зрозуміти, що врятувати державу може тільки монолітна єдність і згуртованість народу.
Сьогодні не повинно бути поділу на фронт і тил. Ми всі – єдиний фронт прорвавши який ворог піде далі – аж до західних кордонів України. Скрізь буде те, що сталося в Бучі, на Миколаївщині, Херсонщині, Дніпропетровщині, не кажучи вже про Донбас і Луганщину.
Зброю до рук мають взяти всі, хто готовий і вміє з нею обходитися, кому дорогі його сім'я, родина, хто не хоче решту свого життя провести у рабстві. Мобілізація не тільки назріла, але й перезріла. Як її ефективно провести, мають добре подумати воєнні й державні чини. Так, ухилянтів слід жорстоко карати і, в разі потреби, затримувати, але не менш важливо – мотивувати захисників країни, створити їм належні умови для боротьби проти рашистів. Головне – дати зброю, якої катастрофічно не вистачає на фронті.
Не може бути сьогодні в Україні колаборанства, зрадництва, корупції, поділу на "нашу" і "не нашу” Церкву чи Мову. Все має бути українське. Неприємно дивитися, коли у дні суворих випробувань і смертей Героїв дехто дозволяє собі жити за мірками безтурботності, байдужості, брехні та лицемірства, влаштовувати, образно кажучи, банкет під час чуми.
Єднаймося, українці! Разом ми – сила!
Залишити коментар