Ніна і Дмитро були знайомі давно. Іноді зустрічалися, щоб випити кави, поговорити про потаємне. Частіше телефонували один одному. Вистачало одного слова: «Привіт!», щоб легше стало на душі і світ не був таким похмурим.
Але невдовзі їх шляхи розійшлися. Ніна вийшла заміж за хлопця, який зачарував її і вродою, і галантним ставленням до неї. Був занадто балакучим і хвалькуватим, але дівчині навіть подобалися такі трохи нахабні й енергійні чоловіки.
Не оминуло одруження і Дмитра. Його обраниця виявилася симпатичною білявкою, що любила гучні компанії, була веселою і сучасною. Не цуралася компліментів від мужчин, усмішкою відповідала на їх спроби залицятися.
Пройшло декілька років. І в Ніни, і в Дмитра народилися дітки. Однак подружнє життя якось не складалося ні в неї, ні в нього. Чоловік Ніни поїхав на заробітки в Польщу, там відчув смак грошей, якими не дуже ділився із молодою дружиною. Любив гарно одягнутися, погуляти в ресторані, пригостити друзів. Та й до чужих жінок не був байдужим.
Ніна про його походеньки трохи знала, але не дуже переймалася. Все думала: погуляє-отямиться. Але не так сталося, як гадалося. Через деякий час подав на розлучення. Ні сльози Ніни, ні прохання маленької Аллочки, яка дуже любила батька, не змінили його рішення. А коли розлучили їх, то на радощах написав у фейсбуці: «Вітайте мене! Я — вільний!».
Ніна боляче пережила розлуку, адже Аллочка була копією Михайла, щодня нагадуючи про нього.
Не склалося сімейне життя і в Дмитра. Він не став батьком, бо дружині хотілося ще “погуляти”. Вона вечорами допізна затримувалася «на роботі», а то й не приходила на ніч додому. Фінал теж трагічний: розлучення. Щоб якось вгамувати душевний біль, Дмитро записався в тероборону, а згодом пішов на армійську службу. Воював на «передку».
Якось, приїхавши у короткотермінову відпустку до рідного міста, зателефонував до Ніни і запросив на каву. Та погодилася, бо, слава Богу, жила з батьками, тож донечку не довелося залишати саму вдома. У кафе Дмитро, недовго роздумуючи, сказав:
— Ніночко, пропоную тобі руку і серце! Не вдалося нам перше одруження, то, може, друге виявиться щасливим.
Ніна, не чекавши такої пропозиції, розхвилювалася. Не знала, що й сказати.
— А ти добре подумав? – тільки й запитала.
— Фронтовики на вітер слів не кидають. Раз кажу, значить подумав.
Ніна особливо не перечила. У той же вечір дала згоду. Батьки, звичайно, переживали, але теж погодились з вибором доньки. Дмитро — чоловік серйозний, досвідчений, дасть Бог, Ніну по-справжньому шануватиме. Аллочка теж вподобала свого нового «тата».
Згодом відсвяткували скромне весілля і Дмитро знову поїхав на передову. Через деякий час Ніна повідомила йому, що вагітна. Радощам Дмитра не було меж. Новиною поділився з побратимами, котрі теж потішилися приємною новиною. Але служба є служба, тож і майбутній батько, і його друзі щодня несли її чесно та гідно. Добре розуміли: захищають мирне майбутнє своїх сімей і родин. А ворог не заспокоювався, щодня обстрілював позиції.
В одному із жорстоких боїв загинув командир відділення, в якому служив Дмитро. Втрату переживали із земляками болісно, адже загиблий був теж з волинського краю. Однак війна є війна, і втрати неминучі.
Пройшов деякий час, і нарешті Дмитро отримав довгождану звістку: Ніна народила дівчинку. З цієї нагоди командування надало йому відпустку, і боєць, наче на крилах, помчав додому. Правда, ті «крила» були умовними, бо довелося добиратися потягом до Львова, а вже звідти щасливого батька автівкою повіз у Ковель тесть.
Найближчої неділі донечку охрестили, назвавши її не зовсім звичним ім’ям Родослава. На гостину запросили найближчих і найдорожчих людей. Були серед них і дружина загиблого командира та її батько. Зі сльозами на очах вітала батьків молода вдова, якій тепер доводиться самій виховувати двох дітей.
Ніна та її перша донечка Алла під час застілля повсякчас горнулися до Дмитра, з любов’ю зазираючи в очі. А в сусідній кімнаті спала маленька Родослава, за якою час від часу наглядали рідні.
…Коли гості розійшлися, Ніна ніжно обійняла чоловіка і сказала:
— Любий! Наша донечка – це подарунок тобі. Адже незабаром – День закоханих.
Дмитро поцілував дружину і стиха мовив:
— Це найдорожчий подарунок, який я коли-небудь отримував.
А на дворі раптом тривожно загула сирена. Війна нагадала про себе і тут, в тилу. Ніна, схилившись над донечкою, прошепотіла:
«Боже, пошли нам своє спасіння! Щоб швидше скінчився цей жах, щоб коханий повернувся з фронту, а українські діти зростали в мирі! Надія тільки на Тебе, Господи!»…
…Через декілька днів Дмитро знову поїхав на передову. З ним «поїхали» ласка і любов найрідніших людей, які зігріватимуть його у хвилини тривог, неспокою і жорстоких боїв.
Михайло КУЗЬМУК.
Ніна і Дмитро були знайомі давно. Іноді зустрічалися, щоб випити кави, поговорити про потаємне. Частіше телефонували один одному. Вистачало одного слова: «Привіт!», щоб легше стало на душі і світ не був таким похмурим.
Але невдовзі їх шляхи розійшлися. Ніна вийшла заміж за хлопця, який зачарував її і вродою, і галантним ставленням до неї. Був занадто балакучим і хвалькуватим, але дівчині навіть подобалися такі трохи нахабні й енергійні чоловіки.
Не оминуло одруження і Дмитра. Його обраниця виявилася симпатичною білявкою, що любила гучні компанії, була веселою і сучасною. Не цуралася компліментів від мужчин, усмішкою відповідала на їх спроби залицятися.
Пройшло декілька років. І в Ніни, і в Дмитра народилися дітки. Однак подружнє життя якось не складалося ні в неї, ні в нього. Чоловік Ніни поїхав на заробітки в Польщу, там відчув смак грошей, якими не дуже ділився із молодою дружиною. Любив гарно одягнутися, погуляти в ресторані, пригостити друзів. Та й до чужих жінок не був байдужим.
Ніна про його походеньки трохи знала, але не дуже переймалася. Все думала: погуляє-отямиться. Але не так сталося, як гадалося. Через деякий час подав на розлучення. Ні сльози Ніни, ні прохання маленької Аллочки, яка дуже любила батька, не змінили його рішення. А коли розлучили їх, то на радощах написав у фейсбуці: «Вітайте мене! Я — вільний!».
Ніна боляче пережила розлуку, адже Аллочка була копією Михайла, щодня нагадуючи про нього.
Не склалося сімейне життя і в Дмитра. Він не став батьком, бо дружині хотілося ще “погуляти”. Вона вечорами допізна затримувалася «на роботі», а то й не приходила на ніч додому. Фінал теж трагічний: розлучення. Щоб якось вгамувати душевний біль, Дмитро записався в тероборону, а згодом пішов на армійську службу. Воював на «передку».
Якось, приїхавши у короткотермінову відпустку до рідного міста, зателефонував до Ніни і запросив на каву. Та погодилася, бо, слава Богу, жила з батьками, тож донечку не довелося залишати саму вдома. У кафе Дмитро, недовго роздумуючи, сказав:
— Ніночко, пропоную тобі руку і серце! Не вдалося нам перше одруження, то, може, друге виявиться щасливим.
Ніна, не чекавши такої пропозиції, розхвилювалася. Не знала, що й сказати.
— А ти добре подумав? – тільки й запитала.
— Фронтовики на вітер слів не кидають. Раз кажу, значить подумав.
Ніна особливо не перечила. У той же вечір дала згоду. Батьки, звичайно, переживали, але теж погодились з вибором доньки. Дмитро — чоловік серйозний, досвідчений, дасть Бог, Ніну по-справжньому шануватиме. Аллочка теж вподобала свого нового «тата».
Згодом відсвяткували скромне весілля і Дмитро знову поїхав на передову. Через деякий час Ніна повідомила йому, що вагітна. Радощам Дмитра не було меж. Новиною поділився з побратимами, котрі теж потішилися приємною новиною. Але служба є служба, тож і майбутній батько, і його друзі щодня несли її чесно та гідно. Добре розуміли: захищають мирне майбутнє своїх сімей і родин. А ворог не заспокоювався, щодня обстрілював позиції.
В одному із жорстоких боїв загинув командир відділення, в якому служив Дмитро. Втрату переживали із земляками болісно, адже загиблий був теж з волинського краю. Однак війна є війна, і втрати неминучі.
Пройшов деякий час, і нарешті Дмитро отримав довгождану звістку: Ніна народила дівчинку. З цієї нагоди командування надало йому відпустку, і боєць, наче на крилах, помчав додому. Правда, ті «крила» були умовними, бо довелося добиратися потягом до Львова, а вже звідти щасливого батька автівкою повіз у Ковель тесть.
Найближчої неділі донечку охрестили, назвавши її не зовсім звичним ім’ям Родослава. На гостину запросили найближчих і найдорожчих людей. Були серед них і дружина загиблого командира та її батько. Зі сльозами на очах вітала батьків молода вдова, якій тепер доводиться самій виховувати двох дітей.
Ніна та її перша донечка Алла під час застілля повсякчас горнулися до Дмитра, з любов’ю зазираючи в очі. А в сусідній кімнаті спала маленька Родослава, за якою час від часу наглядали рідні.
…Коли гості розійшлися, Ніна ніжно обійняла чоловіка і сказала:
— Любий! Наша донечка – це подарунок тобі. Адже незабаром – День закоханих.
Дмитро поцілував дружину і стиха мовив:
— Це найдорожчий подарунок, який я коли-небудь отримував.
А на дворі раптом тривожно загула сирена. Війна нагадала про себе і тут, в тилу. Ніна, схилившись над донечкою, прошепотіла:
«Боже, пошли нам своє спасіння! Щоб швидше скінчився цей жах, щоб коханий повернувся з фронту, а українські діти зростали в мирі! Надія тільки на Тебе, Господи!»…
…Через декілька днів Дмитро знову поїхав на передову. З ним «поїхали» ласка і любов найрідніших людей, які зігріватимуть його у хвилини тривог, неспокою і жорстоких боїв.
Михайло КУЗЬМУК.
Ніна і Дмитро були знайомі давно. Іноді зустрічалися, щоб випити кави, поговорити про потаємне. Частіше телефонували один одному. Вистачало одного слова: «Привіт!», щоб легше стало на душі і світ не був таким похмурим.
Залишити коментар