Колись почула від знайомої: «Добре бути третьою дружиною. Від тебе уже нічого особливого не вимагають. Лише хочуть, щоб зайвий раз не турбувала, не нервувала без причини і не «гризла» постійно».
Я запитала:
– Ти серйозно?
– Так. До першої дружини завжди підвищені вимоги. Додому має приходити без затримки, вміти зварити, прибрати і зробити багато чого іншого. Ніколи нічого не пробачають, все пам’ятають.
– А для другої що важливо?
– Друга дружина повинна зуміти «зігріти» чоловіка турботою, бути вірнішою за першу, добрішою. Вміти загоїти рани, зігріти душу. Не нервувати чоловіка, не бути дратівливою. Словом, не повторювати помилок своєї попередниці.
– Ну, а третя?
– До третьої одне прохання: дозволь спокійно дожити решту життя, яка зосталася.
– А ти який раз заміжня?
– Я третя в нього. Це – як випробування долею. Роки вже не ті. Знаючи, що я не перша і не друга в його житті, намагаюся не дуже докучати, оточувати постійною увагою. Це – своєрідний іспит перед іншими людьми, які тебе оточують. Вони слідкують за тобою, їм цікаво, чим ти ліпша за двох попередніх.
– Рідні не заперечували проти твого заміжжя?
– Мама була проти. Я їй сказала: «Рішення приймаю сама. Я його люблю».
– А вона що?
– Розхвилювалась і заплакала. Мовляв, їй соромно перед людьми. Я кажу: «Я теж вже була у шлюбі». – «Так. Але один раз. А він двічі одружувався. Мабуть, не ангел, випити любить. Кому і що ти хочеш довести як третя дружина?». – «Ще раз тобі кажу: я його люблю, хочу підтримати морально, адже матеріально він забезпечений». Має квартиру, невеличку дачу. Правда, здоров’я підводить. Два серцевих напади, два гастрити, тиск стрибає…».
Мати трохи заспокоїлась. Мабуть, вона зрозуміла, що моє терпіння і жіноча мудрість з віком змінюють життя людей, які відчули на собі удари долі.
Саме з цим розумінням ми нині живемо з чоловіком. Бо усвідомили істину: треба просто жити, берегти й шанувати один одного. Адже те, що зараз маємо, не повториться ніколи. І кожна мить – це і є життя.
Мить помовчавши, знайома сказала на завершення розмови:
– У нас не буде шансу все, що відбувається, переробити, переписати з чистого листка. Маємо все сприймати, як належне, дане Господом. І це вдвох з чоловіком ми збагнули, стоячи на краю прірви. Тієї, куди рано чи пізно підемо…
У відповідь я не сказала нічого. Зрештою, що я мала сказати? Кожен обирає свій шлях у житті, і кожен хоче бути щасливим.
Ольга ЛІЩУК,
бібліотекар с. Мощеної.
Колись почула від знайомої: «Добре бути третьою дружиною. Від тебе уже нічого особливого не вимагають. Лише хочуть, щоб зайвий раз не турбувала, не нервувала без причини і не «гризла» постійно».
Я запитала:
– Ти серйозно?
– Так. До першої дружини завжди підвищені вимоги. Додому має приходити без затримки, вміти зварити, прибрати і зробити багато чого іншого. Ніколи нічого не пробачають, все пам’ятають.
– А для другої що важливо?
– Друга дружина повинна зуміти «зігріти» чоловіка турботою, бути вірнішою за першу, добрішою. Вміти загоїти рани, зігріти душу. Не нервувати чоловіка, не бути дратівливою. Словом, не повторювати помилок своєї попередниці.
– Ну, а третя?
– До третьої одне прохання: дозволь спокійно дожити решту життя, яка зосталася.
– А ти який раз заміжня?
– Я третя в нього. Це – як випробування долею. Роки вже не ті. Знаючи, що я не перша і не друга в його житті, намагаюся не дуже докучати, оточувати постійною увагою. Це – своєрідний іспит перед іншими людьми, які тебе оточують. Вони слідкують за тобою, їм цікаво, чим ти ліпша за двох попередніх.
– Рідні не заперечували проти твого заміжжя?
– Мама була проти. Я їй сказала: «Рішення приймаю сама. Я його люблю».
– А вона що?
– Розхвилювалась і заплакала. Мовляв, їй соромно перед людьми. Я кажу: «Я теж вже була у шлюбі». – «Так. Але один раз. А він двічі одружувався. Мабуть, не ангел, випити любить. Кому і що ти хочеш довести як третя дружина?». – «Ще раз тобі кажу: я його люблю, хочу підтримати морально, адже матеріально він забезпечений». Має квартиру, невеличку дачу. Правда, здоров’я підводить. Два серцевих напади, два гастрити, тиск стрибає…».
Мати трохи заспокоїлась. Мабуть, вона зрозуміла, що моє терпіння і жіноча мудрість з віком змінюють життя людей, які відчули на собі удари долі.
Саме з цим розумінням ми нині живемо з чоловіком. Бо усвідомили істину: треба просто жити, берегти й шанувати один одного. Адже те, що зараз маємо, не повториться ніколи. І кожна мить – це і є життя.
Мить помовчавши, знайома сказала на завершення розмови:
– У нас не буде шансу все, що відбувається, переробити, переписати з чистого листка. Маємо все сприймати, як належне, дане Господом. І це вдвох з чоловіком ми збагнули, стоячи на краю прірви. Тієї, куди рано чи пізно підемо…
У відповідь я не сказала нічого. Зрештою, що я мала сказати? Кожен обирає свій шлях у житті, і кожен хоче бути щасливим.
Ольга ЛІЩУК, бібліотекар с. Мощеної.
Колись почула від знайомої: «Добре бути третьою дружиною. Від тебе уже нічого особливого не вимагають. Лише хочуть, щоб зайвий раз не турбувала, не нервувала без причини і не «гризла» постійно».
Залишити коментар