Задумайтесь, хто ж зараз є «спонсорами» нашої майбутньої Перемоги? Звичайно, волонтери і всі, хто, в міру можливостей, долучаються до забезпечення необхідним та збереження життя наших військових. Сьогодні, мабуть, кожен має знайомих, що так чи інакше матеріально допомагають ЗСУ. Особливо приємно, коли у твоєму селі чи місті проживають такі особистості.
Тому потрібно говорити про них, самому долучатись до ініціатив патріотів.
Про те, як ще в 2014 році зароджувався волонтерський рух в Україні, нам розповів волонтер, капелан, настоятель Свято-Пантелеймонівського храму в Люблинці о. Матвій Олійник.
Для нього все почалося з Майдану. На той час ще ніхто не знав, як волонтерити, що робити. Як правило, волонтерство було на добровільних засадах за покликом серця.
Отець Матвій згадує про свій перший серйозний і довготривалий виїзд у 2016 році в у зону АТО: «Це була не лише матеріальна підтримка, але й духовна. Багато мали спілкувань, молитов і українських пісень навіть на «нулі». Це хлопців надихало…”
l
У 2017-2019 волонтери- капелани (зокрема, отець Матвій) відвідували й цивільних. У дитбудинки Донецької та Луганської областей «привозили» наші традиції.
“Напевно, війна прийшла в ті місця тому, що не було української культури, пісень, церков, – каже священник. – Дорослі це сприймали по-різному, а в дітей ми бачили потяг до всього українського”.
Силами небайдужих людей з ініціативи отця Матвія за підтримки селищної ради весною 2014 року було встановлено меморіальний знак на честь Героїв Небесної Сотні у Люблинці. Бракувало коштів, тому гроші збирали всі разом, гуртом. Задум полягав у тому, аби увіковічнити пам’ять Героїв, молитись за них щотижня до самої Перемоги. Але тоді ще ніхто й не уявляв, скільки це років триватиме...
Зараз біля знака вшановують загиблих воїнів. Є ідея щодо розширення комплексу та увіковічення Героїв селища. Отець Матвій Олійник ділиться з нами задумом: “Буде алея зі світлинами військових в повний зріст, щоб всі бачили їхні очі і пам’ятали, завдяки кому ми досі залишаємось живими”.
Волонтер не може діяти сам по собі. Це робота, для якої потрібні дві складові: організатор і люди, а між ними – довіра. Від початку повномасштабного вторгнення росії волонтери разом з отцем Матвієм були на фронті близько 20 разів. Щоразу – це нові історії, які й не розповіси людям, про які хочеться і кричати, і мовчати одночасно, адже на війні дуже непросто.
В лавах волонтерів – й інші небайдужі люди Люблинця. Наприклад, Орися Сацюк.
У 2022 році всі шукали себе там, де вони можуть бути найбільш корисними. А найкраще, що вміє робити пані Орися, – шити. Плитоноски, аптечки, кікімори – все робили жінки спільно з нашою волонтеркою, і кожна мала своє завдання. Це стосувалось і маскувальних сіток, і окопних свічок, і продуктів та смаколиків для військових тощо.
“Робимо все, що просять. Немає такого, що б ми не змогли доправити”, – каже Орися Сацюк. Також певний період спільно з іншими небайдужими людьми опікувались лікарнями у Ковелі та Турійську. Пізніше, та й зараз, за можливості, надсилають медикаменти та одяг у харківський госпіталь.
Волонтерити – це вже як спосіб життя, а такі люди, як Орися Сацюк та отець Матвій Олійник слугують людям дуже гарним прикладом.
Волонтерський рух нагадує нам, що в країні досі війна — не забуваймо! Кожна ваша копієчка, кожна ваша дія наближають Україну до Перемоги. Один донат – піщинка, але якщо таких піщинок багато, то це вже гори. Нехай всі будуть свідомими настільки, щоб в результаті ми створювали ці гори та перешкоди для ворога. Слава Україні!
Яна БУРЯК,
студентка І курсу
Львівського національного університету
імені Івана Франка.
НА СВІТЛИНАХ: отець Матвій Олійник під час однієї з поїздок на фронт; «подарунки» від волонтерів.
Фото з архіву автора.
Задумайтесь, хто ж зараз є «спонсорами» нашої майбутньої Перемоги? Звичайно, волонтери і всі, хто, в міру можливостей, долучаються до забезпечення необхідним та збереження життя наших військових. Сьогодні, мабуть, кожен має знайомих, що так чи інакше матеріально допомагають ЗСУ. Особливо приємно, коли у твоєму селі чи місті проживають такі особистості.
Тому потрібно говорити про них, самому долучатись до ініціатив патріотів.
Про те, як ще в 2014 році зароджувався волонтерський рух в Україні, нам розповів волонтер, капелан, настоятель Свято-Пантелеймонівського храму в Люблинці о. Матвій Олійник.
Для нього все почалося з Майдану. На той час ще ніхто не знав, як волонтерити, що робити. Як правило, волонтерство було на добровільних засадах за покликом серця.
Отець Матвій згадує про свій перший серйозний і довготривалий виїзд у 2016 році в у зону АТО: «Це була не лише матеріальна підтримка, але й духовна. Багато мали спілкувань, молитов і українських пісень навіть на «нулі». Це хлопців надихало…”
ххх
У 2017-2019 волонтери- капелани (зокрема, отець Матвій) відвідували й цивільних. У дитбудинки Донецької та Луганської областей «привозили» наші традиції.
“Напевно, війна прийшла в ті місця тому, що не було української культури, пісень, церков, – каже священник. – Дорослі це сприймали по-різному, а в дітей ми бачили потяг до всього українського”.
Силами небайдужих людей з ініціативи отця Матвія за підтримки селищної ради весною 2014 року було встановлено меморіальний знак на честь Героїв Небесної Сотні у Люблинці. Бракувало коштів, тому гроші збирали всі разом, гуртом. Задум полягав у тому, аби увіковічнити пам’ять Героїв, молитись за них щотижня до самої Перемоги. Але тоді ще ніхто й не уявляв, скільки це років триватиме...
Зараз біля знака вшановують загиблих воїнів. Є ідея щодо розширення комплексу та увіковічення Героїв селища. Отець Матвій Олійник ділиться з нами задумом: “Буде алея зі світлинами військових в повний зріст, щоб всі бачили їхні очі і пам’ятали, завдяки кому ми досі залишаємось живими”.
Волонтер не може діяти сам по собі. Це робота, для якої потрібні дві складові: організатор і люди, а між ними – довіра. Від початку повномасштабного вторгнення росії волонтери разом з отцем Матвієм були на фронті близько 20 разів. Щоразу – це нові історії, які й не розповіси людям, про які хочеться і кричати, і мовчати одночасно, адже на війні дуже непросто.
В лавах волонтерів – й інші небайдужі люди Люблинця. Наприклад, Орися Сацюк.
У 2022 році всі шукали себе там, де вони можуть бути найбільш корисними. А найкраще, що вміє робити пані Орися, – шити. Плитоноски, аптечки, кікімори – все робили жінки спільно з нашою волонтеркою, і кожна мала своє завдання. Це стосувалось і маскувальних сіток, і окопних свічок, і продуктів та смаколиків для військових тощо.
“Робимо все, що просять. Немає такого, що б ми не змогли доправити”, – каже Орися Сацюк. Також певний період спільно з іншими небайдужими людьми опікувались лікарнями у Ковелі та Турійську. Пізніше, та й зараз, за можливості, надсилають медикаменти та одяг у харківський госпіталь.
Волонтерити – це вже як спосіб життя, а такі люди, як Орися Сацюк та отець Матвій Олійник слугують людям дуже гарним прикладом.
Волонтерський рух нагадує нам, що в країні досі війна — не забуваймо! Кожна ваша копієчка, кожна ваша дія наближають Україну до Перемоги. Один донат – піщинка, але якщо таких піщинок багато, то це вже гори. Нехай всі будуть свідомими настільки, щоб в результаті ми створювали ці гори та перешкоди для ворога. Слава Україні!
Яна БУРЯК, студентка І курсу Львівського національного університету імені Івана Франка.
НА СВІТЛИНАХ: отець Матвій Олійник під час однієї з поїздок на фронт; «подарунки» від волонтерів.
Фото з архіву автора.
Задумайтесь, хто ж зараз є «спонсорами» нашої майбутньої Перемоги? Звичайно, волонтери і всі, хто, в міру можливостей, долучаються до забезпечення необхідним та збереження життя наших військових. Сьогодні, мабуть, кожен має знайомих, що так чи інакше матеріально допомагають ЗСУ. Особливо приємно, коли у твоєму селі чи місті проживають такі особистості.
Зараз біля знака вшановують загиблих воїнів. Є ідея щодо розширення комплексу та увіковічення Героїв селища. Отець Матвій Олійник ділиться з нами задумом: “Буде алея зі світлинами військових в повний зріст, щоб всі бачили їхні очі і пам’ятали, завдяки кому ми досі залишаємось живими”.
Залишити коментар