20 лютого ц. р. свій день народження відзначив би Володимир Осіюк, Почесний громадянин м. Ковеля, активний учасник громадсько-політичного життя краю, екс-депутат міської ради.
На жаль, 26 листопада 2019 року його життя обірвалося. Причиною цього став бандитський напад на нашого земляка групи п’яних чоловіків. Ось як про це повідомило інтернет-видання Волинь-Post, спираючись на слова товариша покійного, голови Волинського обласного відділення Українського фонду культури Геннадія Сарапіна:
«По закінченню робочого дня Володимир Осіюк повертався до власного помешкання, що у Ковелі по вулиці Відродження. Біля його під’їзду відкрили магазин, в якому продають алкогольні напої, тут їх і розпивають. Поруч стояла група чоловіків, які дуже голосно матюкалися. Володимир Осіюк зробив їм зауваження, а далі вже нічого не пам’ятає».
Непритомного сусіди занесли в квартиру, а на другий день потерпілого забрали в лікарню. Медики констатували у чоловіка черепно-мозкову травму, чотири зламаних ребра. Лікування, однак, не допомогло: у ніч з 27 на 28 листопада він помер.
Нагадаємо, що Володимир Осіюк був сином нині покійних українських політв’язнів. Народився 1955-го року на 28-му кілометрі Магаданської траси на Колимі в росії. Школярем став у Комсомольську. Продовжив навчання у Ковелі, куди після реабілітації переїхали батьки. Після закінчення школи працював монтажником в одному з будівельних управлінь міста, звідти пішов на армійську службу, де здобув спеціальність механіка. Влітку 1975 року став працювати на заводі «Ковельсільмаш». Закінчив «з відзнакою» машинобудівний технікум, а пізніше – Луцький державний технічний університет. Тривалий час працював заступником начальника цеху.
У серпні 1989 року заснував та очолив у Ковелі осередок Української Гельсінкської Спілки, на чолі якої стояв багаторічний в’язень радянських концтаборів Левко Лук’яненко. В лютому 1990 року Володимир Осіюк став одним з організаторів Ковельської міськрайонної організації Народного Руху України. Разом із однодумцями Андрієм Мостиським, Іваном Сидоруком, Ігорем Лучком, Марією Хотинською, Ігорем Пащуком, Геннадієм Сарапіним та іншими активно розвивали національно-демократичний рух на Ковельщині і Волині, сприяли розбудові державної незалежності України.
До останніх днів свого буремного життя Володимир Осіюк був станичним міської станиці Братства вояків ОУН-УПА імені Клима Савура, входив до складу міського комітету ВО «Свобода». Обирався депутатом міської ради. На його честь у Ковелі названо одну з вулиць. Посмертно удостоєний звання Почесного громадянина міста Ковеля. На будинку, де він жив, торік встановлено Пам’ятну дошку.
Пан Володимир за життя дописував до міськрайонної газети «Вісті Ковельщини», порушував гострі теми суспільно-політичного життя. Зі слів матері Марії Ільківни відтворив спогади покійного батька Костянтина Осіюка «Мої етапи». Пропонуємо увазі читачів газети уривок із цих своєрідних мемуарів. Вони важливі ще й тим, що зайвий раз нагадують нам про ту страшну реальність, якою є так званий «руський мір», куди українців знову хочуть запроторити московити.
Мої етапи
А1-700-17 паспортний номер. Народився 02.01. 1929 р. в с. Радошині Ковельського району Волинської області у селянській родині Володимира Осіюка.
Арештували мене 22.06. 1947 р., як і водилось тоді, після півночі о 4 годині. Офіцер НКВС Слобожанін з пістолетом у руці піднявся на горище, приклав револьвер до скроні і почав будити, хоч я вже не спав і бачив, як оточували хату, чув, як він підіймався на горище, але вирішив прикинутись сплячим. Кат перекинув ліжко, на якому я спав, наказав закласти руки за спину і повів до злазу. Там вже чекали.
Зробили обшук, скрутили руки і кинули у вантажівку на підлогу, де вже хтось лежав. Чекісти поставили нас на ноги і почали галасувати: “Або Україна, або крові по коліна”, “Або здобудемо, або загинемо!”. Усі вони були п’яні, бо навколо несло таким перегаром, що аж недобре ставало.
Коли зійшлася уся юрба московська, Слобожанін дав команду, яку хату ще трусити, щоб схопити чергову жертву.
Так продовжувалось до тих пір, доки не взяли останнього наміченого. Після трусу в селі заїхали на хутір Ступник. Лежали ми довго, а вони ходили по черзі похмелятись. Останнім прийшов Слобожанін. Везли нас довго дорогою польовою, сильно трясло, а на кожному – ще стільки ніг чекістських.
Під ранок доставили у Голобське НКВС, де на той час був район і де промордували 10 діб. В Голобах нас уже чекали. Одразу розвели по коридору і поставили обличчям до стіни. Десь через пів години розібрали слідчі. Я потрапив до лейтенанта Смірнова. І почались допити. Тут не били, а знущались в інший спосіб. Цілий тиждень не давали спати, навіть прилягти. І цілу ніч горіло світло, а через 15 хвилин кожен мусив називати своє прізвище черговому.
На десятий день зранку прийшов перукар і почали виводити на двір для підстригання. Кого підстригли – в машину. Рідні прийшли провести своїх, але їх не допустили. Коли машина рушила, ми заспівали: “Прощай, родино-Україно, більш не побачу тебе я”. Конвоїри почали погрожувати, але коли виїхали з містечка і вони замовкли. Ми доспівали пісню до кінця.
20 лютого ц. р. свій день народження відзначив би Володимир Осіюк, Почесний громадянин м. Ковеля, активний учасник громадсько-політичного життя краю, екс-депутат міської ради.
На жаль, 26 листопада 2019 року його життя обірвалося. Причиною цього став бандитський напад на нашого земляка групи п’яних чоловіків. Ось як про це повідомило інтернет-видання Волинь-Post, спираючись на слова товариша покійного, голови Волинського обласного відділення Українського фонду культури Геннадія Сарапіна:
«По закінченню робочого дня Володимир Осіюк повертався до власного помешкання, що у Ковелі по вулиці Відродження. Біля його під’їзду відкрили магазин, в якому продають алкогольні напої, тут їх і розпивають. Поруч стояла група чоловіків, які дуже голосно матюкалися. Володимир Осіюк зробив їм зауваження, а далі вже нічого не пам’ятає».
Непритомного сусіди занесли в квартиру, а на другий день потерпілого забрали в лікарню. Медики констатували у чоловіка черепно-мозкову травму, чотири зламаних ребра. Лікування, однак, не допомогло: у ніч з 27 на 28 листопада він помер.
Нагадаємо, що Володимир Осіюк був сином нині покійних українських політв’язнів. Народився 1955-го року на 28-му кілометрі Магаданської траси на Колимі в росії. Школярем став у Комсомольську. Продовжив навчання у Ковелі, куди після реабілітації переїхали батьки. Після закінчення школи працював монтажником в одному з будівельних управлінь міста, звідти пішов на армійську службу, де здобув спеціальність механіка. Влітку 1975 року став працювати на заводі «Ковельсільмаш». Закінчив «з відзнакою» машинобудівний технікум, а пізніше – Луцький державний технічний університет. Тривалий час працював заступником начальника цеху.
У серпні 1989 року заснував та очолив у Ковелі осередок Української Гельсінкської Спілки, на чолі якої стояв багаторічний в’язень радянських концтаборів Левко Лук’яненко. В лютому 1990 року Володимир Осіюк став одним з організаторів Ковельської міськрайонної організації Народного Руху України. Разом із однодумцями Андрієм Мостиським, Іваном Сидоруком, Ігорем Лучком, Марією Хотинською, Ігорем Пащуком, Геннадієм Сарапіним та іншими активно розвивали національно-демократичний рух на Ковельщині і Волині, сприяли розбудові державної незалежності України.
До останніх днів свого буремного життя Володимир Осіюк був станичним міської станиці Братства вояків ОУН-УПА імені Клима Савура, входив до складу міського комітету ВО «Свобода». Обирався депутатом міської ради. На його честь у Ковелі названо одну з вулиць. Посмертно удостоєний звання Почесного громадянина міста Ковеля. На будинку, де він жив, торік встановлено Пам’ятну дошку.
Пан Володимир за життя дописував до міськрайонної газети «Вісті Ковельщини», порушував гострі теми суспільно-політичного життя. Зі слів матері Марії Ільківни відтворив спогади покійного батька Костянтина Осіюка «Мої етапи». Пропонуємо увазі читачів газети уривок із цих своєрідних мемуарів. Вони важливі ще й тим, що зайвий раз нагадують нам про ту страшну реальність, якою є так званий «руський мір», куди українців знову хочуть запроторити московити.
Мої етапи
А1-700-17 паспортний номер. Народився 02.01. 1929 р. в с. Радошині Ковельського району Волинської області у селянській родині Володимира Осіюка.
Арештували мене 22.06. 1947 р., як і водилось тоді, після півночі о 4 годині. Офіцер НКВС Слобожанін з пістолетом у руці піднявся на горище, приклав револьвер до скроні і почав будити, хоч я вже не спав і бачив, як оточували хату, чув, як він підіймався на горище, але вирішив прикинутись сплячим. Кат перекинув ліжко, на якому я спав, наказав закласти руки за спину і повів до злазу. Там вже чекали.
Зробили обшук, скрутили руки і кинули у вантажівку на підлогу, де вже хтось лежав. Чекісти поставили нас на ноги і почали галасувати: “Або Україна, або крові по коліна”, “Або здобудемо, або загинемо!”. Усі вони були п’яні, бо навколо несло таким перегаром, що аж недобре ставало.
Коли зійшлася уся юрба московська, Слобожанін дав команду, яку хату ще трусити, щоб схопити чергову жертву.
Так продовжувалось до тих пір, доки не взяли останнього наміченого. Після трусу в селі заїхали на хутір Ступник. Лежали ми довго, а вони ходили по черзі похмелятись. Останнім прийшов Слобожанін. Везли нас довго дорогою польовою, сильно трясло, а на кожному – ще стільки ніг чекістських.
Під ранок доставили у Голобське НКВС, де на той час був район і де промордували 10 діб. В Голобах нас уже чекали. Одразу розвели по коридору і поставили обличчям до стіни. Десь через пів години розібрали слідчі. Я потрапив до лейтенанта Смірнова. І почались допити. Тут не били, а знущались в інший спосіб. Цілий тиждень не давали спати, навіть прилягти. І цілу ніч горіло світло, а через 15 хвилин кожен мусив називати своє прізвище черговому.
На десятий день зранку прийшов перукар і почали виводити на двір для підстригання. Кого підстригли – в машину. Рідні прийшли провести своїх, але їх не допустили. Коли машина рушила, ми заспівали: “Прощай, родино-Україно, більш не побачу тебе я”. Конвоїри почали погрожувати, але коли виїхали з містечка і вони замовкли. Ми доспівали пісню до кінця.
(Закінчення в наступному номері газети).
20 лютого ц. р. свій день народження відзначив би Володимир Осіюк, Почесний громадянин м. Ковеля, активний учасник громадсько-політичного життя краю, екс-депутат міської ради.
Залишити коментар