Наш біль
Вже третій рік у нас тяжка війна,
Сплюндровані міста й квітучі села…
На захист краю сина мати провела,
В чеканні звісточки дружина невесела.
О, Господи, Ти бачиш все, як є,
Тож врозуми, спини ворожу руку!
Чому ж – без жалю кат пораненого б'є
І полоненому без зброї чинить муку?
І падають розстріляні сини,
Як скошені у полі колосочки…
О, Боже, Боже, вражу руку зупини,
Нехай живими повертаються синочки!
Прости нас, Боже, в чому є вина,
Спини цей жах, несила вже терпіти…
Нехай кривава вже закінчиться війна!
Нехай не гинуть вже найкращі наші діти!
Весні радіють і дорослі, і малі,
Ласкаве Сонце землю зігріває…
Нехай на крилах принесуть нам журавлі,
Чого найбільше вже душа наша бажає.
Подай нам миру, Господи Святий,
Лише до Тебе я несу молитву!
Дай силу, вміння всім синам,
що йдуть у бій!
Хай виграють вони уже останню битву!
Нехай весняний вітер принесе
Таку жадану людям Перемогу!
І усі будемо ми дякувать за все
Тобі, наш Отче, і молитись будем Богу.
Мати
Постаріла мати за війну –
Двох синів з "гарячих" місць чекає,
Бог не залишив її одну –
Пташечкою доня прилітає,
Є підтримка – добрий чоловік,
Все в житті удвох долати легше,
Бо трудитись зАвжди кожен звик,
Хоч і сил на це стає все менше.
Є у них онуки "золоті",
Це велика радість, в добре віра,
Всі такі хороші, молоді,
Двох уже недавно одружила…
І нічого, що у нас війна,
Бо любов й добро перемагає,
В правнуках продовжиться життя,
Першенька правнУчка підростає…
Ворогам усім наперекір
Підростають нові українці!
І життєвий їх підхопить вир –
Все продовжується в добрій жінці!
І закінчиться колись війна,
І повернуться сини додому,
І не буде мати вже сумна,
Радість вернеться до всіх із дому!
А вона щоденно в церкву йде,
На колінах щиро просить Бога:
"Хай моя молитва всіх веде,
І настане славна Перемога!”.
Добре серце ділиться на всіх…
Доброта усе здолать зуміє!
Вимолить у Бога мир для всіх
І тоді сама помолодіє!
Людмила Клімчук.
Вже третій рік у нас тяжка війна,
Сплюндровані міста й квітучі села…
На захист краю сина мати провела,
В чеканні звісточки дружина невесела.
О, Господи, Ти бачиш все, як є,
Тож врозуми, спини ворожу руку!
Чому ж – без жалю кат пораненого б'є
І полоненому без зброї чинить муку?
І падають розстріляні сини,
Як скошені у полі колосочки…
О, Боже, Боже, вражу руку зупини,
Нехай живими повертаються синочки!
Прости нас, Боже, в чому є вина,
Спини цей жах, несила вже терпіти…
Нехай кривава вже закінчиться війна!
Нехай не гинуть вже найкращі наші діти!
Весні радіють і дорослі, і малі,
Ласкаве Сонце землю зігріває…
Нехай на крилах принесуть нам журавлі,
Чого найбільше вже душа наша бажає.
Подай нам миру, Господи Святий,
Лише до Тебе я несу молитву!
Дай силу, вміння всім синам,
що йдуть у бій!
Хай виграють вони уже останню битву!
Нехай весняний вітер принесе
Таку жадану людям Перемогу!
І усі будемо ми дякувать за все
Тобі, наш Отче, і молитись будем Богу.
Мати
Постаріла мати за війну –
Двох синів з "гарячих" місць чекає,
Бог не залишив її одну –
Пташечкою доня прилітає,
Є підтримка – добрий чоловік,
Все в житті удвох долати легше,
Бо трудитись зАвжди кожен звик,
Хоч і сил на це стає все менше.
Є у них онуки "золоті",
Це велика радість, в добре віра,
Всі такі хороші, молоді,
Двох уже недавно одружила…
І нічого, що у нас війна,
Бо любов й добро перемагає,
В правнуках продовжиться життя,
Першенька правнУчка підростає…
Ворогам усім наперекір
Підростають нові українці!
І життєвий їх підхопить вир –
Все продовжується в добрій жінці!
І закінчиться колись війна,
І повернуться сини додому,
І не буде мати вже сумна,
Радість вернеться до всіх із дому!
А вона щоденно в церкву йде,
На колінах щиро просить Бога:
"Хай моя молитва всіх веде,
І настане славна Перемога!”.
Добре серце ділиться на всіх…
Доброта усе здолать зуміє!
Вимолить у Бога мир для всіх
І тоді сама помолодіє!
Людмила Клімчук.
Залишити коментар