Декілька днів тому в мережі фейсбук прочитав інформацію під заголовком «Волинська м’ясна: 30 років тому селекціонери області вивели унікальну породу великої рогатої худоби».
Повідомлення зацікавило, адже в нашій газеті не раз писали про зоотехніків-ентузіастів, які в далекі 90-ті роки минулого століття звершили справжній прорив у тваринницькій галузі. Ось як про це поінформувала Волинська обласна військова інформація та її Департамент агропромислової політики:
«Волинські господарства утримують четверту частину від кількості поголів’я великої рогатої худоби усієї України.
В області атестовано 6 племінних заводів та 6 племрепродукторів з розведення поголів’я сертифікованих м’ясних порід: волинської м’ясної, абердино-ангуської, симентальської, поліської м’ясної, лімузин, герефорд та шароле.
Цьогоріч виповнюється 30 років з часу виведення нової породи ВРХ – волинської м’ясної. Займались цим волинські фахівці-селекціонери, одним з яких є Володимир Потапчук з села Велицька Ковельського району, багаторічний очільник ТзОВ «Зоря».
До виведення унікальної худоби були залучені декілька м’ясних порід – абердино-ангуська, герефордська та лімузинська, а з місцевих - червона польська і чорно-ряба. Отримане в результаті поголів’я волинської м’ясної породи невибагливе, пристосоване до спеки, морозів та годування на випасах, має ніжне та якісне м’ясо, наче створене для стейків (на світлині – праворуч).
Порода була офіційно визнана і затверджена на державному рівні у 1994 році. Відзначимо, що волинська м’ясна є другою м’ясною породою великої рогатої худоби, виведеною в Україні.
Виводять породу не лише господарники Волині, а й інші області країни. Сьогодні в області найбільшими господарствами з відгодівлі худоби м’ясних порід є ТзОВ «Баффало», ТзОВ «Ратнівський аграрій» та ТзОВ «Зоря», де загалом утримується понад 8 тисяч голів ВРХ, з них – 3,4 тисячі корів”.
l
Зустрівши у дописі прізвище Володимира Потапчука, якого знав ще з молодих років, Заслуженого працівника України, авторитетну і шановану на Волині людину, я не стримався, щоб не зателефонувати йому.
Володимир Юхимович відгукнувся на дзвінок швидко й охоче. Привітавши його із своєрідним ювілеєм, поцікавився, як життя-буття, як ідуть справи в господарстві?
— Працюємо і тримаємось, незважаючи на усі труднощі й негаразди, яких, на жаль, вистачає. Багато на те причин, але прикро, що деякі очільники владних структур забувають про село. А, проте, міць держави великою мірою тримається на аграріях. Без них, як і без армії, держави не буде.
Непокоїть, що доводиться в багатьох галузях працювати собі на збиток. Через те скоротили поголів’я м’ясної худоби, якої маємо десь 400 голів. Щоправда, всього утримуємо до тисячі голів ВРХ. Різко впали в ціні м’ясо, та й пшениця не дає належного прибутку.
Сьогодні можна по-різному ставитися до подій у сусідній Польщі. Є там і політика, але є й цілком обґрунтовані претензії фермерів, які вимагають від уряду у ставленні до себе не красивих слів, а реального діла, захисту вітчизняного товаровиробництва. Нам про таке не доводиться й говорити, бо, як кажуть, «не на часі».
«Не на часі» було й належно підготувати армію до війни, налагодити ефективну роботу військово-промислового комплексу. От і маємо те, що маємо. Болить душа, коли бачиш, як на селі закривають школи, заклади медицини, поштові відділення тощо. У декого вмирає надія на краще. А тут ще й війна, на якій гине майбутнє України.
Однак ми рук не опускаємо. Зиму пережили нормально, адже кормів для худоби припасли достатньо. Незважаючи на труднощі в рослинницькій галузі, сподіваємося, що попит на зернові культури, зокрема пшеницю, зросте. Адже світові загрожує голод, тож праця селянина має бути затребувана та економічно вигідна.
Будемо засівати поля й надалі. Озимина перезимувала непогано. Тижнів через два, коли трохи підсохне, сіятимемо овес. А там черга й на інші культури, в тому числі кукурудзу, підоспіє. Відомо ж бо: весняний день рік годує. Найголовніше – перемогти у війні із ворогом, домогтися справедливого миру для України.
— Що ж, Володимире Юхимовичу, дякую за розмову. Хоч вона не дуже весела, але будемо сподіватися, що вистоїмо всі разом.
А Вам, усім трудівникам товариства бажаємо успішного засіву, щедрого врожаю у майбутньому, гарної погоди! Дай, Боже, щоб цьогоріч ситуація на селі поліпшилася, а чиновники у владі зрозуміли: Перемога без хліба не буває.
l
Для читачів газети хочу нагадати ще деякі факти із життя Володимира Потапчука. 1971 року він після закінчення Львівського зооветеринарного інституту прийшов працювати головним зоотехніком у рідне село Велицьк на Ковельщині, де пізніше став директором СТзОВ «Зоря».
Згідно з наказом міністра сільського господарства України згодом почав роботу з виведення м’ясної породи худоби (до того тут займалися молочним скотарством).
В інтерв’ю журналістам Володимир Юхимович згадував той час: «Серед авторів породи був не тільки я, але й Тимофій Янко та ще десять спеціалістів. До виведення волинської породи «залучили» декілька порід – абердино-ангуську, герефордську, лімузинську, місцеві червону польську, чорно-рябу.
На чотиропородне стадо ми «вийшли» 1994 року. Саме тоді відбулася апробація волинської м’ясної худоби. Від міністерства ми отримали авторське Свідоцтво за селекційне досягнення».
Микола ВЕЛЬМА.
НА СВІТЛИНІ: Володимир ПОТАПЧУК.
Фото з архіву редакції.
Декілька днів тому в мережі фейсбук прочитав інформацію під заголовком «Волинська м’ясна: 30 років тому селекціонери області вивели унікальну породу великої рогатої худоби».
Повідомлення зацікавило, адже в нашій газеті не раз писали про зоотехніків-ентузіастів, які в далекі 90-ті роки минулого століття звершили справжній прорив у тваринницькій галузі. Ось як про це поінформувала Волинська обласна військова інформація та її Департамент агропромислової політики:
«Волинські господарства утримують четверту частину від кількості поголів’я великої рогатої худоби усієї України.
В області атестовано 6 племінних заводів та 6 племрепродукторів з розведення поголів’я сертифікованих м’ясних порід: волинської м’ясної, абердино-ангуської, симентальської, поліської м’ясної, лімузин, герефорд та шароле.
Цьогоріч виповнюється 30 років з часу виведення нової породи ВРХ – волинської м’ясної. Займались цим волинські фахівці-селекціонери, одним з яких є Володимир Потапчук з села Велицька Ковельського району, багаторічний очільник ТзОВ «Зоря».
До виведення унікальної худоби були залучені декілька м’ясних порід – абердино-ангуська, герефордська та лімузинська, а з місцевих - червона польська і чорно-ряба. Отримане в результаті поголів’я волинської м’ясної породи невибагливе, пристосоване до спеки, морозів та годування на випасах, має ніжне та якісне м’ясо, наче створене для стейків (на світлині – праворуч).
Порода була офіційно визнана і затверджена на державному рівні у 1994 році. Відзначимо, що волинська м’ясна є другою м’ясною породою великої рогатої худоби, виведеною в Україні.
Виводять породу не лише господарники Волині, а й інші області країни. Сьогодні в області найбільшими господарствами з відгодівлі худоби м’ясних порід є ТзОВ «Баффало», ТзОВ «Ратнівський аграрій» та ТзОВ «Зоря», де загалом утримується понад 8 тисяч голів ВРХ, з них – 3,4 тисячі корів”.
ххх
Зустрівши у дописі прізвище Володимира Потапчука, якого знав ще з молодих років, Заслуженого працівника України, авторитетну і шановану на Волині людину, я не стримався, щоб не зателефонувати йому.
Володимир Юхимович відгукнувся на дзвінок швидко й охоче. Привітавши його із своєрідним ювілеєм, поцікавився, як життя-буття, як ідуть справи в господарстві?
— Працюємо і тримаємось, незважаючи на усі труднощі й негаразди, яких, на жаль, вистачає. Багато на те причин, але прикро, що деякі очільники владних структур забувають про село. А, проте, міць держави великою мірою тримається на аграріях. Без них, як і без армії, держави не буде.
Непокоїть, що доводиться в багатьох галузях працювати собі на збиток. Через те скоротили поголів’я м’ясної худоби, якої маємо десь 400 голів. Щоправда, всього утримуємо до тисячі голів ВРХ. Різко впали в ціні м’ясо, та й пшениця не дає належного прибутку.
Сьогодні можна по-різному ставитися до подій у сусідній Польщі. Є там і політика, але є й цілком обґрунтовані претензії фермерів, які
вимагають від уряду у ставленні до себе не красивих слів, а реального діла, захисту вітчизняного товаровиробництва. Нам про таке не доводиться й говорити, бо, як кажуть, «не на часі».
«Не на часі» було й належно підготувати армію до війни, налагодити ефективну роботу військово-промислового комплексу. От і маємо те, що маємо. Болить душа, коли бачиш, як на селі закривають школи, заклади медицини, поштові відділення тощо. У декого вмирає надія на краще. А тут ще й війна, на якій гине майбутнє України.
Однак ми рук не опускаємо. Зиму пережили нормально, адже кормів для худоби припасли достатньо. Незважаючи на труднощі в рослинницькій галузі, сподіваємося, що попит на зернові культури, зокрема пшеницю, зросте. Адже світові загрожує голод, тож праця селянина має бути затребувана та економічно вигідна.
Будемо засівати поля й надалі. Озимина перезимувала непогано. Тижнів через два, коли трохи підсохне, сіятимемо овес. А там черга й на інші культури, в тому числі кукурудзу, підоспіє. Відомо ж бо: весняний день рік годує. Найголовніше – перемогти у війні із ворогом, домогтися справедливого миру для України.
— Що ж, Володимире Юхимовичу, дякую за розмову. Хоч вона не дуже весела, але будемо сподіватися, що вистоїмо всі разом.
А Вам, усім трудівникам товариства бажаємо успішного засіву, щедрого врожаю у майбутньому, гарної погоди! Дай, Боже, щоб цьогоріч ситуація на селі поліпшилася, а чиновники у владі зрозуміли: Перемога без хліба не буває.
ххх
Для читачів газети хочу нагадати ще деякі факти із життя Володимира Потапчука. 1971 року він після закінчення Львівського зооветеринарного інституту прийшов працювати головним зоотехніком у рідне село Велицьк на Ковельщині, де пізніше став директором СТзОВ «Зоря».
Згідно з наказом міністра сільського господарства України згодом почав роботу з виведення м’ясної породи худоби (до того тут займалися молочним скотарством).
В інтерв’ю журналістам Володимир Юхимович згадував той час: «Серед авторів породи був не тільки я, але й Тимофій Янко та ще десять спеціалістів. До виведення волинської породи «залучили» декілька порід – абердино-ангуську, герефордську, лімузинську, місцеві червону польську, чорно-рябу.
На чотиропородне стадо ми «вийшли» 1994 року. Саме тоді відбулася апробація волинської м’ясної худоби. Від міністерства ми отримали авторське Свідоцтво за селекційне досягнення».
Микола ВЕЛЬМА.
НА СВІТЛИНІ: Володимир ПОТАПЧУК.
Фото з архіву редакції.
Декілька днів тому в мережі фейсбук прочитав інформацію під заголовком «Волинська м’ясна: 30 років тому селекціонери області вивели унікальну породу великої рогатої худоби».
вимагають від уряду у ставленні до себе не красивих слів, а реального діла, захисту вітчизняного товаровиробництва. Нам про таке не доводиться й говорити, бо, як кажуть, «не на часі».
Залишити коментар