9 березня від тяжких поранень, отриманих під час бою з російськими окупантами, помер ще один воїн – Герой, наш земляк, мешканець села Тойкута Ілюшик Петро Сергійович, який з 2023 року по даний час, боронив Україну від одвічного нашого ворога – московії. Похорони відбулися 12 березня, і поховали воїна з усіма почестями на Тойкутському цвинтарі.
Це — вже четвертий воїн, який загинув у російсько-українській війни з наших Несухоїж, а це – Тойкут, Заріччя, Воля, Лапні і Любче. До цього, в більшості випадків, полеглих воїнів відспівували представники московського патріархату. Ілюшика Петра поховали за участю Православної Церкви України, яка знаходиться в с. Тойкуті, в присутності священників ПЦУ району. На те була воля сім’ї полеглого воїна.
До чого я це все веду і що спонукало мене написати статтю? Справа у тому, що декого зацікавило: а чому ПЦУ?
Відповідь була такою: «А тому, що родина цього воїна знає справжніх вбивць їхнього Петра і тих, хто, живучи в Україні, хоч і пасивно, але сприяє злочинам, які здійснюють московські кати проти нашого народу». Особисто я не хочу мовчати, тому що мовчання і байдужість — теж злочин. Скажіть, будь ласка, в чому полягає сенс нашого життя? Щоденно наповнювати шлунок? Накопичувати за будь-яких обставин багатства чи щось інше? Так, безперечно, і це повинно бути, але в міру потреби, бо ж ми – люди і собі подібних не повинні боятися: страх має бути тільки перед Богом. Раби повинні бути тільки Божими і противитися злу.
Любити все, Богом дане, нам: свою землю, мову, церкву і т. п., а не підтримувати московські наративи і таким чином свідомо чи не свідомо шкодити своєму ближньому і самому собі, своїй родині, Такі люди начебто співчувають, переймаються бідою, плачуть. А потім роблять своє, через що, як твердять психологи, маємо перманентно суїцидну націю, роздвоєння особистості, «Стокгольмський синдром», рабський менталітет, незнання реалій сьогодення. І таких осіб дуже багато. Навіть є матері, в яких у ЗСУ не один, а декілька синів, а вони підтримують керівників культових московських організацій, а точніше — ефсебешних, зокрема кіріла, який «благословляє» московитів на вбивства українців, і його соратника онуфрія. Таким чином ніби схвалюють дії серійного вбивці-маніяка путіна.
Я пишу це не для того, щоб посварити когось із кимсь — зовсім ні, а для того, щоб ми всі задумалися і зробили висновки, і об’єдналися задля нашої спільної Перемоги, задля майбутнього України. а значить — задля майбутнього наступних поколінь. Бо якщо це не відбуватиметься, то ресурс наших воїнів, на жаль, не безкінечний.
Я — волонтер з 2014 року, і трохи від знайомих воїнів знаю реальний стан справ на фронті. Перші захисники наші або загинули, або покалічені, адже не кожен народжується воїном. Їх треба оберігати, допомагати як матеріально, так і морально, не підтримувати жодного прояву «русскаго міра». Ви бачите, як кацапські варвари «асвабаждают» в Україні людей: вбивають, катують, ґвалтують, у тому числі й діток.
Може, це й наївно, але я все ж вірю, що, читаючи ці рядки, знайдуться люди, які прозріють і зроблять належні висновки на користь своєї родини, свого народу, своєї держави, велична назва якої — Україна, бо дуже дорого вже за все заплачено, а що попереду? Хай допоможе нам Бог!
Слава Україні!
Героям Слава!
Василь МАРЧУК,
волонтер, член ліги письменників України ім. Павла Чубинського.
9 березня від тяжких поранень, отриманих під час бою з російськими окупантами, помер ще один воїн – Герой, наш земляк, мешканець села Тойкута Ілюшик Петро Сергійович, який з 2023 року по даний час, боронив Україну від одвічного нашого ворога – московії. Похорони відбулися 12 березня, і поховали воїна з усіма почестями на Тойкутському цвинтарі.
Це — вже четвертий воїн, який загинув у російсько-українській війни з наших Несухоїж, а це – Тойкут, Заріччя, Воля, Лапні і Любче. До цього, в більшості випадків, полеглих воїнів відспівували представники московського патріархату. Ілюшика Петра поховали за участю Православної Церкви України, яка знаходиться в с. Тойкуті, в присутності священників ПЦУ району. На те була воля сім’ї полеглого воїна.
До чого я це все веду і що спонукало мене написати статтю? Справа у тому, що декого зацікавило: а чому ПЦУ?
Відповідь була такою: «А тому, що родина цього воїна знає справжніх вбивць їхнього Петра і тих, хто, живучи в Україні, хоч і пасивно, але сприяє злочинам, які здійснюють московські кати проти нашого народу». Особисто я не хочу мовчати, тому що мовчання і байдужість — теж злочин. Скажіть, будь ласка, в чому полягає сенс нашого життя? Щоденно наповнювати шлунок? Накопичувати за будь-яких обставин багатства чи щось інше? Так, безперечно, і це повинно бути, але в міру потреби, бо ж ми – люди і собі подібних не повинні боятися: страх має бути тільки перед Богом. Раби повинні бути тільки Божими і противитися злу.
Любити все, Богом дане, нам: свою землю, мову, церкву і т. п., а не підтримувати московські наративи і таким чином свідомо чи не свідомо шкодити своєму ближньому і самому собі, своїй родині, Такі люди начебто співчувають, переймаються бідою, плачуть. А потім роблять своє, через що, як твердять психологи, маємо перманентно суїцидну націю, роздвоєння особистості, «Стокгольмський синдром», рабський менталітет, незнання реалій сьогодення. І таких осіб дуже багато. Навіть є матері, в яких у ЗСУ не один, а декілька синів, а вони підтримують керівників культових московських організацій, а точніше — ефсебешних, зокрема кіріла, який «благословляє» московитів на вбивства українців, і його соратника онуфрія. Таким чином ніби схвалюють дії серійного вбивці-маніяка путіна.
Я пишу це не для того, щоб посварити когось із кимсь — зовсім ні, а для того, щоб ми всі задумалися і зробили висновки, і об’єдналися задля нашої спільної Перемоги, задля майбутнього України. а значить — задля майбутнього наступних поколінь. Бо якщо це не відбуватиметься, то ресурс наших воїнів, на жаль, не безкінечний.
Я — волонтер з 2014 року, і трохи від знайомих воїнів знаю реальний стан справ на фронті. Перші захисники наші або загинули, або покалічені, адже не кожен народжується воїном. Їх треба оберігати, допомагати як матеріально, так і морально, не підтримувати жодного прояву «русскаго міра». Ви бачите, як кацапські варвари «асвабаждают» в Україні людей: вбивають, катують, ґвалтують, у тому числі й діток.
Може, це й наївно, але я все ж вірю, що, читаючи ці рядки, знайдуться люди, які прозріють і зроблять належні висновки на користь своєї родини, свого народу, своєї держави, велична назва якої — Україна, бо дуже дорого вже за все заплачено, а що попереду? Хай допоможе нам Бог!
Слава Україні!
Героям Слава!
Василь МАРЧУК, волонтер, член ліги письменників України ім. Павла Чубинського.
Залишити коментар