У понеділок, 1 квітня, світ вчергове відзначатиме Міжнародний день сміху. Щоправда, в деяких країнах його називають Днем дурня, Днем брехуна. А ще 1 квітня – День птахів, День народження коньяку, Міжнародний день битви …подушками.
Словом, свят, як кажуть поляки, до кольОру, до вибОру.
Однак, поклавши руку на серце, зізнаюсь: святкувати не хочеться. Від слова ЗОВСІМ. Надто все складно і навіть трагічно, бо війна з московією триває, хлопці і дівчата на фронті вмирають, рашисти обстрілюють мирні українські міста і села…
Однак, коли б мене запитали, якими словами коротко визначити суть 1 квітня, я б відповів приказкою: «Першого квітня – брехня всесвітня».
І це, на жаль, стовідсоткова правда. Незважаючи на те, що ми живемо у ХХІ столітті, коли людство вважає себе освіченим, інтелектуальним, богослухняним і цивілізованим, світом нерідко правлять не любов і справедливість, не чесність і порядність, а брехня і зло.
Скажете: «Перебільшуєш!». Аж ніяк. Достатньо бодай побіжно згадати події останнього часу, щоб переконатися в істинності моїх слів. Чомусь так сталося, що і державні мужі, і політична еліта найвищими своїми досягненнями вважають вміння нахабно брехати й дурити народ. В свою чергу, той народ, незалежно, в якій частині світу мешкає, любить, коли його дурять, вірить демагогам та фарисеям, новоявленим оракулам, котрі обіцяють молочні ріки і кисільні береги. І не тільки вірить, а й добровільно віддає в руки дурисвітів свою долю і долю дітей та онуків.
Прикладів і прізвищ тут можна навести скільки завгодно. Але не буду з метою економії місця в газеті і особистої безпеки це робити. Бо, знаєте, говорити тепер правду не дуже безпечно. Знову ж таки – незалежно від країни, в якій живеш.
Пів біди, коли брехня призводить до сімейних драм, конфліктів у трудових колективах чи навіть у сільських громадах, хоч і це погано. Однак, коли брешуть на державному рівні, — це не просто погано, а й огидно і страшно. Будь-яка неправда може стати тією іскрою, з якої спалахне полум’я розбрату, ворожнечі, ненависті, а то й війни.
Саме ця безсоромна брехня з вуст московитських правителів призвела до однієї з найбільших трагедій ХХІ століття – кривавої російсько-української війни, якій кінця не видно. А починалася ця трагедія із солодкої брехні путіна та його прихвоснів, які під фальшивими гаслами анексували Крим, окупували частину Донеччини і Луганщини. Світ, наче загіпнотизований, спостерігав за злочинними діями кремля, сподіваючись на те, що все владнається саме собою, а путін не вдасться до подальшої експансії.
Вдався: 24 лютого 2022 року орда бандитів і гвалтівників вдерлася у мирну й демократичну Україну. Брешучи, що це всього лиш «спеціальна військова операція», мета якої – “денацифікація” і “демілітаризація”, українофоби розпалили фактично вогнище третьої світової війни. І знову міжнародна «еліта» не вжила рішучих заходів, щоб привести до тями бандитів.
Так, з різних трибун лунали слова осуду, занепокоєння, стривоженості зухвальством агресора, але далі слів справа не завжди йшла. І тільки тоді, коли відчутно «запахло смаленим», світова спільнота об’єдналася в боротьбі проти путіна. Але не настільки потужно й монолітно, як того хотілося б.
Безперечно, допомога озброєнням, грошима, дипломатичними зусиллями, як-то кажуть, пішла. Однак одночасно замість гарних слів підтримки було і є мало реальних справ. В результаті маємо те, що маємо: ситуація на лінії зіткнення надзвичайно важка, нашим воїнам не вистачає бомб, снарядів, ракет, московити тиснуть на всій лінії фронту. Наші Герої тримають оборону ціною власного життя, за що ми їм безмежно вдячні, але вони хочуть більшого, адже їм обіцяли…
Не минула епідемія словесного «проносу» і декого з наших державних чиновників і політиків. Їх хвалькуваті заяви про швидке визволення окупованих територій, могутній контрнаступ і т. д., і т. п. виявилися, на жаль, міфами, у які повірили українці. Та й нині нам не завжди говорять ту правду, яку потрібно, зате розголошують правду, яка насправді є державною таємницею.
Схоже однак (принаймні мені), що зміни на краще все-таки відбудуться. В першу чергу маю на увазі українські реалії. У виступах очільників державної влади відчувається більше реалізму, об’єктивності в оцінці стану справ. Сили оборони активніше використовують новітні технології і засоби у боротьбі з ворогом – аж до нанесення ударів по стратегічно важливих об’єктах росіянців у них в тилу. Практично паралізований військово-морський флот московитів. Менше стало хвалькуватих заяв на пресконференціях, у виступах в ЗМІ.
Трохи більше оптимізму додають дії наших міжнародних партнерів. Європа поступово прокидається від «летаргічного сну», розуміючи: якщо «впаде» Україна, то путінська бандитська зграя посуне далі на Захід. Незважаючи на суперечливі процеси в США, викликані підготовкою до президентських виборів, все більше відчувається готовність і демократів, і республіканців до відновлення допомоги ЗСУ. Навіть обережний і лякливий спікер Майк Джонсон з Палати представників днями заявив: «Не дозволимо терористам і тиранам керувати світом». Дай, Боже, щоб не обманув в черговий раз.
Щоправда, в московії змін на краще не спостерігається. Кампанія брехні, шантажу, лицемірства триває. Вона ще більше активізувалася після так званих «президентських виборів», які на 6 років продовжили панування і одноосібний диктат путіна. І хоча багато політиків, спостерігачів, політологів заявляють про масові фальсифікації під час голосування, критика опонентів — до «одного місця» кремлю: його господарі визнають лише право сили, а не силу права. Від своєї мети – знищити Україну – вони не відмовилися і ніколи добровільно не відмовляться. Через що знову й знову масовано атакують «братній народ» ракетами, «шахедами» та іншими знаряддями вбивства. Воістину: імперія зла, брехні і лицемірства.
І все ж таки, як кажуть у народі: «Брехнею світ обійдеш, але назад не повернешся». Рано чи пізно Правда переможе брехню. Вірмо, і збудеться!
Охрім СВИТКА.
У понеділок, 1 квітня, світ вчергове відзначатиме Міжнародний день сміху. Щоправда, в деяких країнах його називають Днем дурня, Днем брехуна. А ще 1 квітня – День птахів, День народження коньяку, Міжнародний день битви …подушками.
Словом, свят, як кажуть поляки, до кольОру, до вибОру.
Однак, поклавши руку на серце, зізнаюсь: святкувати не хочеться. Від слова ЗОВСІМ. Надто все складно і навіть трагічно, бо війна з московією триває, хлопці і дівчата на фронті вмирають, рашисти обстрілюють мирні українські міста і села…
Однак, коли б мене запитали, якими словами коротко визначити суть 1 квітня, я б відповів приказкою: «Першого квітня – брехня всесвітня».
І це, на жаль, стовідсоткова правда. Незважаючи на те, що ми живемо у ХХІ столітті, коли людство вважає себе освіченим, інтелектуальним, богослухняним і цивілізованим, світом нерідко правлять не любов і справедливість, не чесність і порядність, а брехня і зло.
Скажете: «Перебільшуєш!». Аж ніяк. Достатньо бодай побіжно згадати події останнього часу, щоб переконатися в істинності моїх слів. Чомусь так сталося, що і державні мужі, і політична еліта найвищими своїми досягненнями вважають вміння нахабно брехати й дурити народ. В свою чергу, той народ, незалежно, в якій частині світу мешкає, любить, коли його дурять, вірить демагогам та фарисеям, новоявленим оракулам, котрі обіцяють молочні ріки і кисільні береги. І не тільки вірить, а й добровільно віддає в руки дурисвітів свою долю і долю дітей та онуків.
Прикладів і прізвищ тут можна навести скільки завгодно. Але не буду з метою економії місця в газеті і особистої безпеки це робити. Бо, знаєте, говорити тепер правду не дуже безпечно. Знову ж таки – незалежно від країни, в якій живеш.
Пів біди, коли брехня призводить до сімейних драм, конфліктів у трудових колективах чи навіть у сільських громадах, хоч і це погано. Однак, коли брешуть на державному рівні, — це не просто погано, а й огидно і страшно. Будь-яка неправда може стати тією іскрою, з якої спалахне полум’я розбрату, ворожнечі, ненависті, а то й війни.
Саме ця безсоромна брехня з вуст московитських правителів призвела до однієї з найбільших трагедій ХХІ століття – кривавої російсько-української війни, якій кінця не видно. А починалася ця трагедія із солодкої брехні путіна та його прихвоснів, які під фальшивими гаслами анексували Крим, окупували частину Донеччини і Луганщини. Світ, наче загіпнотизований, спостерігав за злочинними діями кремля, сподіваючись на те, що все владнається саме собою, а путін не вдасться до подальшої експансії.
Вдався: 24 лютого 2022 року орда бандитів і гвалтівників вдерлася у мирну й демократичну Україну. Брешучи, що це всього лиш «спеціальна військова операція», мета якої – “денацифікація” і “демілітаризація”, українофоби розпалили фактично вогнище третьої світової війни. І знову міжнародна «еліта» не вжила рішучих заходів, щоб привести до тями бандитів.
Так, з різних трибун лунали слова осуду, занепокоєння, стривоженості зухвальством агресора, але далі слів справа не завжди йшла. І тільки тоді, коли відчутно «запахло смаленим», світова спільнота об’єдналася в боротьбі проти путіна. Але не настільки потужно й монолітно, як того хотілося б.
Безперечно, допомога озброєнням, грошима, дипломатичними зусиллями, як-то кажуть, пішла. Однак одночасно замість гарних слів підтримки було і є мало реальних справ. В результаті маємо те, що маємо: ситуація на лінії зіткнення надзвичайно важка, нашим воїнам не вистачає бомб, снарядів, ракет, московити тиснуть на всій лінії фронту. Наші Герої тримають оборону ціною власного життя, за що ми їм безмежно вдячні, але вони хочуть більшого, адже їм обіцяли…
Не минула епідемія словесного «проносу» і декого з наших державних чиновників і політиків. Їх хвалькуваті заяви про швидке визволення окупованих територій, могутній контрнаступ і т. д., і т. п. виявилися, на жаль, міфами, у які повірили українці. Та й нині нам не завжди говорять ту правду, яку потрібно, зате розголошують правду, яка насправді є державною таємницею.
Схоже однак (принаймні мені), що зміни на краще все-таки відбудуться. В першу чергу маю на увазі українські реалії. У виступах очільників державної влади відчувається більше реалізму, об’єктивності в оцінці стану справ. Сили оборони активніше використовують новітні технології і засоби у боротьбі з ворогом – аж до нанесення ударів по стратегічно важливих об’єктах росіянців у них в тилу. Практично паралізований військово-морський флот московитів. Менше стало хвалькуватих заяв на пресконференціях, у виступах в ЗМІ.
Трохи більше оптимізму додають дії наших міжнародних партнерів. Європа поступово прокидається від «летаргічного сну», розуміючи: якщо «впаде» Україна, то путінська бандитська зграя посуне далі на Захід. Незважаючи на суперечливі процеси в США, викликані підготовкою до президентських виборів, все більше відчувається готовність і демократів, і республіканців до відновлення допомоги ЗСУ. Навіть обережний і лякливий спікер Майк Джонсон з Палати представників днями заявив: «Не дозволимо терористам і тиранам керувати світом». Дай, Боже, щоб не обманув в черговий раз.
Щоправда, в московії змін на краще не спостерігається. Кампанія брехні, шантажу, лицемірства триває. Вона ще більше активізувалася після так званих «президентських виборів», які на 6 років продовжили панування і одноосібний диктат путіна. І хоча багато політиків, спостерігачів, політологів заявляють про масові фальсифікації під час голосування, критика опонентів — до «одного місця» кремлю: його господарі визнають лише право сили, а не силу права. Від своєї мети – знищити Україну – вони не відмовилися і ніколи добровільно не відмовляться. Через що знову й знову масовано атакують «братній народ» ракетами, «шахедами» та іншими знаряддями вбивства. Воістину: імперія зла, брехні і лицемірства.
І все ж таки, як кажуть у народі: «Брехнею світ обійдеш, але назад не повернешся». Рано чи пізно Правда переможе брехню. Вірмо, і збудеться!
Охрім СВИТКА.
У понеділок, 1 квітня, світ вчергове відзначатиме Міжнародний день сміху. Щоправда, в деяких країнах його називають Днем дурня, Днем брехуна. А ще 1 квітня – День птахів, День народження коньяку, Міжнародний день битви …подушками.
Залишити коментар