Ім’я бібліотекаря Ольги Ліщук із Мощеної добре відоме читачам нашої газети. Вже не один рік поспіль ця невтомна жіночка дописує до «міськрайонки». Коли зібрати усі її дописи разом, то вийде об’ємна книга про рідне село, його людей.
Власне, така «книга» вже є. Завітавши нещодавно до редакції, пані Ольга привезла із собою альбом, у якому зібрані написані нею статті, кореспонденції, замітки, надруковані у «Вістях Ковельщини». Тут – розповіді про механізаторів, доярок, їх світлини, інформація про масові заходи, роботу сільської бібліотеки тощо.
Чесно кажучи, таких активних й ініціативних громадських дописувачів газети сьогодні вже не так і багато. Молодь і люди середнього віку віддають перевагу електронним ЗМІ. Ольга Ліщук залишається вірною нашому виданню, продовжує до нього дописувати. Не раз каже: «Не розумію, як люди можуть обходитися без друкованого слова. Це ж – вікно у світ, орієнтир у теперішньому складному житті».
Пропонуємо увазі читачів добірку матеріалів, підготовлених пані Ольгою. Вони підтверджують невтомний творчий пошук нашого громадського кореспондента, її бажання достукатися до свідомості земляків, переконати їх у важливості преси, котра нині, у час важких випробувань для українців, не менш важлива, аніж бойова зброя, для перемоги над ворогом.
Ім’я бібліотекаря Ольги Ліщук із Мощеної добре відоме читачам нашої газети. Вже не один рік поспіль ця невтомна жіночка дописує до «міськрайонки». Коли зібрати усі її дописи разом, то вийде об’ємна книга про рідне село, його людей.
Власне, така «книга» вже є. Завітавши нещодавно до редакції, пані Ольга привезла із собою альбом, у якому зібрані написані нею статті, кореспонденції, замітки, надруковані у «Вістях Ковельщини». Тут – розповіді про механізаторів, доярок, їх світлини, інформація про масові заходи, роботу сільської бібліотеки тощо.
Чесно кажучи, таких активних й ініціативних громадських дописувачів газети сьогодні вже не так і багато. Молодь і люди середнього віку віддають перевагу електронним ЗМІ. Ольга Ліщук залишається вірною нашому виданню, продовжує до нього дописувати. Не раз каже: «Не розумію, як люди можуть обходитися без друкованого слова. Це ж – вікно у світ, орієнтир у теперішньому складному житті».
Пропонуємо увазі читачів добірку матеріалів, підготовлених пані Ольгою. Вони підтверджують невтомний творчий пошук нашого громадського кореспондента, її бажання достукатися до свідомості земляків, переконати їх у важливості преси, котра нині, у час важких випробувань для українців, не менш важлива, аніж бойова зброя, для перемоги над ворогом.
ххх
Бажаною гостею – в кожен дім
Періодичних видань в Україні нині багато. Розмаїття газет дуже велике. І вибрати щось з-поміж всього вкрай важко.
Перш, ніж взятися за перо, я переглянула свою папку вирізок про Мощену під заголовком «Село на сторінках газети «Вісті Ковельщини». Тут – фотознімки людей, які орали, сіяли, збирали урожаї, дбайливих господарів, які у свій час були на Дошці пошани. Є матеріали про працівників культури, освіти, спорту, що творили і творять історію нашого чудового краю. Все ожило в пам’яті, починаючи з 1980-их років, до сьогодення. Ну, який телевізор або Фейсбук замінять місцеву газету?
У ній багато розповідей про знайомих людей, події в районі, слушні поради. Ніби цікавий роман, читала написане мною і журналістами.
Сьогодні «Вісті Ковельщини» стали привабливішими, естетичнішими, аніж раніше, багатими на фотознімки, барвисті кольори. Щоб привернути увагу читачів до газети, працівники редакції творять її старанно, з любов’ю.
Увагу привертають рубрики: «Реалії життя», «Долі людські», «Невигадані історії», «Всерйоз і жартома» тощо.
Я постійно спілкуюся з читачами газети, людьми поважного віку. Обов’язково обговорюємо те, що найбільш важливе. Моїх земляків хвилює підвищення тарифів на газ, електроенергію, низькі пенсії та ін. При зустрічах обов’язково вдивляємося у світлини: бачимо обличчя знайомих і незнайомих людей, радіємо за їх успіхи, добрі вчинки.
Інколи газета є «сумною», бо сумне наше сьогодення: триває війна, котра забирає життя рідних, знайомих, близьких.
Пишу про нашу газету і згадую ті часи, коли «міськрайонка» була в кожній хаті. Жителі мали фінансову можливість її підписати. А нині? Дуже часто чую від людей, що газети не можуть мати – пенсія не дозволяє. Інші видання теж не завжди доступні, хоча не менш цікаві. В основному передплачують на три-шість місяців. На рік годі й говорити.
Зараз у селі не завжди зручними є послуги «Укрпошти». Час роботи в листоноші обмежений – всього півтори години, і то зранку. Тому з передплатою газети є незручності. Щоправда, пенсію розвозять по хатах.
Але, назважаючи на це, є люди, які без улюбленої газети не уявляють свого життя, серед них – шанувальниця друкованого слова Катерина Древко, ветеран праці, в минулому — вчитель початкових класів. Вона багато років передплачує «Вісті Ковельщини». До її оселі заходять люди, провідують, допомагають у справах і читають газету. Разом діляться думками про прочитане. Особливо цікаві матеріли про життя наших земляків, їх долі.
А ще Катерина Іванівна – найактивніший читач сільської бібліотеки. Прочитаними книгами охоче ділиться з тими, хто до неї заходить. Це Василь і Тетяна Миронюки, Світлана Клімук, Євгенія Вознюк, Володимир Вавринюк. В недалекому минулому називали таку форму роботи «хата-читальня», що гуртує, об’єднує людей, полегшує їх моральний стан.
На закінчення хочу сказати: «Не позбавляймо себе можливості мати місцеву газету у своєму домі. Купуймо, передплачуймо й інші видання, але своє завжди ближче і рідніше. Бо Ковельщина – наш рідний край, де знаємо кожне село, той серцю милий куточок, де живуть працьовиті люди зі своїми труднощами і надією на краще життя, на Перемогу».
«Вісті Ковельщини» — це єдине джерело місцевої інформації для земляків, людей поважного віку, газета для Вас і про Вас. Передплатою ми підтримаємо редакцію, її журналістів, зробимо свій внесок у зміцнення інформаційної безпеки України.
«Міськрайонці», її творцям присвячую такі рядки:
Люди пишуть до газети,
Про своє життя й секрети.
Про серйозне, про курйози,
І про радощі, й про сльози.
Тож пишімо і читаймо,
Віру в краще в серці маймо.
Україну на здолати –
Перемогу будем мати!
Ім’я бібліотекаря Ольги Ліщук із Мощеної добре відоме читачам нашої газети. Вже не один рік поспіль ця невтомна жіночка дописує до «міськрайонки». Коли зібрати усі її дописи разом, то вийде об’ємна книга про рідне село, його людей.
Залишити коментар