Повідомлення в номер / Таємниця повстанського схрону

Катерина Грищук назвала також багатьох людей, які допомагали повстанцям та розповіла, на кому бачила одяг, пошитий із тканини яку боївка “Коса” забрала із видраницького магазину. 

Ці свідчення Катерина Грищук дала вже під час перебування у пересильному таборі. Її відвертість, очевидно, пояснюється бажанням уникнути відповідальності за допомогу повстанцям та образою на «Коса», який на питання, чи візьмуть її у підпілля, відповів, що у підпілля її візьмуть, але перебувати вона буде окремо від чоловіка. Цікаво, що раніше, у 1948-49 рр.,  у чекістів майже не було інформації про місце перебування «Коса» та його зв’язки, незважаючи на те, що він, як надрайонний провідник ОУН, діяв дуже активно на території кількох північних районів Волинської області. 

Згідно з довідкою  Ратнівського райвідділу МГБ повстанцями, які були підпорядковані «Косу», здійснено десятки терористичних актів. 

Зокрема, у селі Видраниця 30.01.1949 р. пограбований магазин сільпо на суму 22 тисячі карбованців. 

28.02.1949 р. р. роззброєні й порубані сокирою бійці групи охорони громадського порядку с. Видраниця Давидюк Степан, Жук Максим і Бобелюк Михайло.

21.04.1949 р., за завданням «Коса», “стрибки” с. Видраниця Ганіч Микола Іванович і Романюк Пилип Севаст’янович здійснили вбивство дільничного уповноваженого Ткаченка і «вступили в банду ОУН, у складі якої оперують до даного часу». 

У селі Лучичі 13.10.1948 р. –    за завданням «Коса»  спалений будинок і надвірні будівлі Ситчука Якима Івановича, який першим вступив у колгосп.

У селі Забріддя 16.06.1948 р. вбитий на квартирі директор Забрідської школи Мороз Макар Андрійович і важко поранена його дружина Мороз Катерина. 28.06.1948  р. вбитий агент заготівель по с. Забріддя Шура Трохим Васильович.

21.06.1949 р.  за завданням «Коса»  жителі села Якушів Маслєєв Василь і Остапук Пантелеймон здійснили вбивство голови Якушівської сільради – Шкуратівського Івана Васильовича і також приєдналися до повстанців. 

l

Посилення повстанської боротьби та її жорстокість пояснювалися, у першу чергу, розгортанням насильницької колективізації та репресіями сталінської влади проти всіх неугодних. Андрій Михалевич «Кос» був дуже сильним й авторитетним командиром, і йому постійно вдавалося залучати в ряди ОУН нових людей, у тому числі й тих, хто перебував на радянській службі. Все це викликало дуже велику стурбованість у керівників обласного управління МГБ. Тому восени 1949 року вони прийняли рішення для пошуку та ліквідації «Коса» створити спеціальну оперативну групу із числа досвідчених працівників обласного управління. Ця група працювала переважно в трьох районах: Старовижівському, Ратнівському і Заболоттівському.

У склад оперативної групи увійшли: начальник відділення відділу 2-Н Ізотов (керівник групи), старші оперативні уповноважені Кромський, Голотін і Жирко. Вони також активно використовували у своїх заходах оперативних працівників райвідділів МГБ згаданих районів. Місцем дислокації опергрупа вибрала Ратнівський район, оскільки тут було найбільше повстанських боївок. Свою агентурно-оперативну роботу почали з глибокого вивчення наявних матеріалів про «Коса», щоб приблизно визначити місця базування його «банди». 

l

Із агентурних даних чекістам було відомо, що батько і мати «Коса» втекли із спецпоселення та переховуються у надійних людей. Також було відомо, що «Кос» постійно про них турбується та надає матеріальну допомогу. Тому роботу агентури було спрямовано на виявлення схованки батьків «Коса» та наступного їх затримання. Вже 23 жовтня 1949 р.  батько «Коса»  – Михалевич Сергій Йосипович був арештований на хуторі Тулова Видраницької сільради і доставлений в оперативну групу. Але перші допити ніякого результату не дали. Він категорично заперечував свій зв’язок із сином й вперто заявляв, що бачив його останній раз ще в період німецької окупації. Чекісти в це, звичайно, не повірили. 

Щоб викрити Сергія Михалевича, було вирішено провести з ним агентурну комбінацію з участю спецагентів. Капітан  Ізотов зробив вигляд, що довіряє арештованому, і попросив його допомоги у пошуках «Коса». Сергій Йосипович негайно вхопився за цю ідею і погодився. Очевидно, він надіявся, що під час оперативних заходів зможе втекти. 

Таким чином контакт з ним було встановлено, і тепер для чекістів обманути його було лише справою техніки. Сергія Михалевича у супроводі оперативного працівника з міста Луцька повезли в Ратнівський район, тобто туди, «звідки він повинен розпочати виконувати завдання органів МГБ». 

Одночасно в лісовий масив за 12 км від міста Ковеля було відправлено групу спецагентів, у кількості 5 чоловік із завданням «обстрілу» і «захоплення» машини МГБ, яка буде їхати вночі з Михалевичем. Ця комбінація дала позитивні результати. Машина була «обстріляна», оперпрацівник «убитий», а шофер втік. Самого Михалевича спецагенти витягнули з машини і забрали із собою  як людину, очевидно, зв’язану із МГБ. 

Сергій Йосипович дуже зрадів, що попав «до своїх», і ще по дорозі до бункера став розповідати, що він батько «Коса», зустрічається з ним і отримує від нього допомогу. Спецагенти привели Михалевича в бункер і допитали його від імені служби безпеки ОУН. Як і передбачалося, він детально почав розповідати про свої зв’язки із сином та назвав багатьох людей, які  за завданням «Коса»  його переховували, а також могли знати, де переховується його син. 

Серед названих була Шиманська Ликерія Олександрівна  – жителька села Заброди. За характеристикою Михалевича, вона була надійною зв’язковою «Коса» та надавала йому всіляку допомогу. 

Після того, як спецагенти отримали інформацію, що їх цікавила, Михалевич при «боєзіткненні» повстанців з опергрупою знову потрапив у руки МГБ. Сергій Йосипович навіть не зрозумів, кому він розповів про сина та його зв’язки. 

l

Ликерію Шиманську було таємно затримано для допиту, але вона вперто відмовлялася відповідати на будь-які запитання. Тому з нею також було проведено операцію зі спецагентами,  яка закінчилася успішно. Шиманська розповіла про свої зв’язки з «Косом» і назвала кількох його активних помічників. 

Отриману інформацію чекісти стали негайно використовувати, оскільки боялися, що повстанці, дізнавшись про затримання Шиманської, можуть перейти на інші бази. Серед названих Шиманською людей був житель села Лучичі Грищук Петро Єрмолаєвич, який надавав «Косу» велику допомогу. Як голова сільпо і “стрибок” він знаходився поза підозрою органів держбезпеки. 

Чекісти вирішили таємно затримати Грищука та завербувати його для оперативної роботи. Проведення операції полегшувалося тим, що Грищук у службових справах часто відлучався із села. Було зібрано матеріали про те, що Лучицьке сільпо є передовим у районі. До операції залучили голову райвиконкому, який викликав голову райспоживспілки і повідомив, що кращого голову сільпо потрібно відправити в Луцьк для обміну досвідом. 

Голова райспоживспілки рекомендував Грищука П. Є. У той же день він був викликаний у район, отримав відрядні документи, а наступного дня поїхав у Луцьк. 

Микола Михалевич,  завідувач Кортеліського історичного музею.

Катерина Грищук назвала також багатьох людей, які допомагали повстанцям та розповіла, на кому бачила одяг, пошитий із тканини яку боївка “Коса” забрала із видраницького магазину. 

Ці свідчення Катерина Грищук дала вже під час перебування у пересильному таборі. Її відвертість, очевидно, пояснюється бажанням уникнути відповідальності за допомогу повстанцям та образою на «Коса», який на питання, чи візьмуть її у підпілля, відповів, що у підпілля її візьмуть, але перебувати вона буде окремо від чоловіка. Цікаво, що раніше, у 1948-49 рр.,  у чекістів майже не було інформації про місце перебування «Коса» та його зв’язки, незважаючи на те, що він, як надрайонний провідник ОУН, діяв дуже активно на території кількох північних районів Волинської області. 

Згідно з довідкою  Ратнівського райвідділу МГБ повстанцями, які були підпорядковані «Косу», здійснено десятки терористичних актів. 

Зокрема, у селі Видраниця 30.01.1949 р. пограбований магазин сільпо на суму 22 тисячі карбованців. 

28.02.1949 р. р. роззброєні й порубані сокирою бійці групи охорони громадського порядку с. Видраниця Давидюк Степан, Жук Максим і Бобелюк Михайло.

21.04.1949 р., за завданням «Коса», “стрибки” с. Видраниця Ганіч Микола Іванович і Романюк Пилип Севаст’янович здійснили вбивство дільничного уповноваженого Ткаченка і «вступили в банду ОУН, у складі якої оперують до даного часу». 

У селі Лучичі 13.10.1948 р. –    за завданням «Коса»  спалений будинок і надвірні будівлі Ситчука Якима Івановича, який першим вступив у колгосп.

У селі Забріддя 16.06.1948 р. вбитий на квартирі директор Забрідської школи Мороз Макар Андрійович і важко поранена його дружина Мороз Катерина. 28.06.1948  р. вбитий агент заготівель по с. Забріддя Шура Трохим Васильович.

21.06.1949 р.  за завданням «Коса»  жителі села Якушів Маслєєв Василь і Остапук Пантелеймон здійснили вбивство голови Якушівської сільради – Шкуратівського Івана Васильовича і також приєдналися до повстанців. 

ххх

Посилення повстанської боротьби та її жорстокість пояснювалися, у першу чергу, розгортанням насильницької колективізації та репресіями сталінської влади проти всіх неугодних. Андрій Михалевич «Кос» був дуже сильним й авторитетним командиром, і йому постійно вдавалося залучати в ряди ОУН нових людей, у тому числі й тих, хто перебував на радянській службі. Все це викликало дуже велику стурбованість у керівників обласного управління МГБ. Тому восени 1949 року вони прийняли рішення для пошуку та ліквідації «Коса» створити спеціальну оперативну групу із числа досвідчених працівників обласного управління. Ця група працювала переважно в трьох районах: Старовижівському, Ратнівському і Заболоттівському.

У склад оперативної групи увійшли: начальник відділення відділу 2-Н Ізотов (керівник групи), старші оперативні уповноважені Кромський, Голотін і Жирко. Вони також активно використовували у своїх заходах оперативних працівників райвідділів МГБ згаданих районів. Місцем дислокації опергрупа вибрала Ратнівський район, оскільки тут було найбільше повстанських боївок. Свою агентурно-оперативну роботу почали з глибокого вивчення наявних матеріалів про «Коса», щоб приблизно визначити місця базування його «банди». 

ххх

Із агентурних даних чекістам було відомо, що батько і мати «Коса» втекли із спецпоселення та переховуються у надійних людей. Також було відомо, що «Кос» постійно про них турбується та надає матеріальну допомогу. Тому роботу агентури було спрямовано на виявлення схованки батьків «Коса» та наступного їх затримання. Вже 23 жовтня 1949 р.  батько «Коса»  – Михалевич Сергій Йосипович був арештований на хуторі Тулова Видраницької сільради і доставлений в оперативну групу. Але перші допити ніякого результату не дали. Він категорично заперечував свій зв’язок із сином й вперто заявляв, що бачив його останній раз ще в період німецької окупації. Чекісти в це, звичайно, не повірили. 

Щоб викрити Сергія Михалевича, було вирішено провести з ним агентурну комбінацію з участю спецагентів. Капітан  Ізотов зробив вигляд, що довіряє арештованому, і попросив його допомоги у пошуках «Коса». Сергій Йосипович негайно вхопився за цю ідею і погодився. Очевидно, він надіявся, що під час оперативних заходів зможе втекти. 

Таким чином контакт з ним було встановлено, і тепер для чекістів обманути його було лише справою техніки. Сергія Михалевича у супроводі оперативного працівника з міста Луцька повезли в Ратнівський район, тобто туди, «звідки він повинен розпочати виконувати завдання органів МГБ». 

Одночасно в лісовий масив за 12 км від міста Ковеля було відправлено групу спецагентів, у кількості 5 чоловік із завданням «обстрілу» і «захоплення» машини МГБ, яка буде їхати вночі з Михалевичем. Ця комбінація дала позитивні результати. Машина була «обстріляна», оперпрацівник «убитий», а шофер втік. Самого Михалевича спецагенти витягнули з машини і забрали із собою  як людину, очевидно, зв’язану із МГБ. 

Сергій Йосипович дуже зрадів, що попав «до своїх», і ще по дорозі до бункера став розповідати, що він батько «Коса», зустрічається з ним і отримує від нього допомогу. Спецагенти привели Михалевича в бункер і допитали його від імені служби безпеки ОУН. Як і передбачалося, він детально почав розповідати про свої зв’язки із сином та назвав багатьох людей, які  за завданням «Коса»  його переховували, а також могли знати, де переховується його син. 

Серед названих була Шиманська Ликерія Олександрівна  – жителька села Заброди. За характеристикою Михалевича, вона була надійною зв’язковою «Коса» та надавала йому всіляку допомогу. 

Після того, як спецагенти отримали інформацію, що їх цікавила, Михалевич при «боєзіткненні» повстанців з опергрупою знову потрапив у руки МГБ. Сергій Йосипович навіть не зрозумів, кому він розповів про сина та його зв’язки. 

ххх

Ликерію Шиманську було таємно затримано для допиту, але вона вперто відмовлялася відповідати на будь-які запитання. Тому з нею також було проведено операцію зі спецагентами,  яка закінчилася успішно. Шиманська розповіла про свої зв’язки з «Косом» і назвала кількох його активних помічників. 

Отриману інформацію чекісти стали негайно використовувати, оскільки боялися, що повстанці, дізнавшись про затримання Шиманської, можуть перейти на інші бази. Серед названих Шиманською людей був житель села Лучичі Грищук Петро Єрмолаєвич, який надавав «Косу» велику допомогу. Як голова сільпо і “стрибок” він знаходився поза підозрою органів держбезпеки. 

Чекісти вирішили таємно затримати Грищука та завербувати його для оперативної роботи. Проведення операції полегшувалося тим, що Грищук у службових справах часто відлучався із села. Було зібрано матеріали про те, що Лучицьке сільпо є передовим у районі. До операції залучили голову райвиконкому, який викликав голову райспоживспілки і повідомив, що кращого голову сільпо потрібно відправити в Луцьк для обміну досвідом. 

Голова райспоживспілки рекомендував Грищука П. Є. У той же день він був викликаний у район, отримав відрядні документи, а наступного дня поїхав у Луцьк.