Нещодавно до редакції завітала група ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС. Зустріч ініціював заступник голови ГО «Союз Чорнобиль України» Петро Якимчук напередодні чергової річниці аварії на Чорнобильській АЕС.
Серед прибулих – Григорій Гоц, Іван Ілюшик, Петро Корпач, а також Петро Якимчук і Василь Борона (про останнього ми не так давно писали у «Вістях Ковельщини)». Нашим землякам довелося перебувати в зоні ураження радіацією з перших днів тих трагічних подій. Всі вони – Григорій Іванович, Іван Тимофійович, Петро Семенович і Петро Лаврентійович – у 1986 році працювали в автопідприємстві №10761, або, як його називали, «ГАП». Очолював колектив Петро Бабій, людина сувора і вимоглива, якому довелося за вказівкою партійних органів «мобілізовувати» людей на приборкання ядерного монстра.
Звичайно, згоди на відрядження у зону особливо ніхто не питав, відмовок не сприймав. Тільки попереджали: «Або ідеш зараз на 2-3 місяці, або будеш призваний військкоматом на рік».
Мої співрозмовники, згадуючи ті весняні дні 1986 року, розповідають, як довелося непросто кожному з них. Автомобілістам, як і пожежникам, були доручені найважчі і найвідповідальніші позиції в боротьбі з наслідками вибуху на ЧАЕС.
— Два рази був в зоні, — каже Григорій Гоц. – Всього з підприємства командирували 40 чоловік. Ось із цими хлопцями ми й воювали з «мирним атомом». Працювали тяжко – із 6-ої ранку до пізньої ночі.
— А на яких ділянках перебували?
— Скрізь, де було потрібно. Частіше — на перевезенні будівельних матеріалів, вивезенні верхнього шару грунту. Військові його «зрізали», а ми транспортували до місця укриття.
— На здоров’я вплинуло?
— Ми тоді над цим не замислювалися – радіація пізніше дала про себе знати. Довелося і в лікарні лежати. Згодом пропонували групу по інвалідності оформити, але я відмовився. Так 30 літ «ГАПу» віддав, доки на пенсію не вийшов.
До розмови приєднується Іван Ілюшик:
— Я перебував у зоні ЧАЕС в 1986-1987 роках. Про моїх друзів можу сказати лише добре слово. Коли б не вони і не тисячі інших ліквідаторів, хто знає, як би склалася подальша доля наших родин, всього українського народу. Та й світ, зрештою, має бути вдячний за мужність і героїзм тим, хто був в лавах перших.
— Мені виповнилося тоді 25 років, — згадує Петро Корпач. – Багато чого не розумів, але усвідомлював: мусимо спільно подолати біду. Сьогодні навіть важко уявити, як ми вистояли і перемогли. Тому прикро, коли дехто про це забуває, виявляє зневагу до тих, хто врятував, по суті, людство від загибелі.
— Що маєте на увазі?
— Недостатній соціальний захист учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Ми розуміємо, що війна, що грошей у бюджеті недостатньо, але ображає, коли безпідставно ліквідовують пільги, яких ми заслужили каторжною працею в самому, образно кажучи, атомному пеклі. Іноді доводиться свої права відстоювати навіть у судах.
Завершивши розмову і подякувавши «чорнобильцям» за зустріч, ми запропонували їм сфотографуватися, на що хлопці дали згоду. До них приєднався ще й Анатолій Яровий. Редакційне доручення успішно виконала журналістка Аліна Романюк, а світлину ви маєте змогу бачити на цій сторінці сьогоднішнього номера газети.
Наш кор.
НА СВІТЛИНІ (зліва направо): Григорій Іванович ГОЦ, Петро Семенович КОРПАЧ, Іван Тимофійович ІЛЮШИК, Петро Лаврентійович ЯКИМЧУК, Анатолій Федорович ЯРОВИЙ, Василь Володимирович БОРОНА.
Фото Аліни РОМАНЮК.
Нещодавно до редакції завітала група ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС. Зустріч ініціював заступник голови ГО «Союз Чорнобиль України» Петро Якимчук напередодні чергової річниці аварії на Чорнобильській АЕС.
Серед прибулих – Григорій Гоц, Іван Ілюшик, Петро Корпач, а також Петро Якимчук і Василь Борона (про останнього ми не так давно писали у «Вістях Ковельщини)». Нашим землякам довелося перебувати в зоні ураження радіацією з перших днів тих трагічних подій. Всі вони – Григорій Іванович, Іван Тимофійович, Петро Семенович і Петро Лаврентійович – у 1986 році працювали в автопідприємстві №10761, або, як його називали, «ГАП». Очолював колектив Петро Бабій, людина сувора і вимоглива, якому довелося за вказівкою партійних органів «мобілізовувати» людей на приборкання ядерного монстра.
Звичайно, згоди на відрядження у зону особливо ніхто не питав, відмовок не сприймав. Тільки попереджали: «Або ідеш зараз на 2-3 місяці, або будеш призваний військкоматом на рік».
Мої співрозмовники, згадуючи ті весняні дні 1986 року, розповідають, як довелося непросто кожному з них. Автомобілістам, як і пожежникам, були доручені найважчі і найвідповідальніші позиції в боротьбі з наслідками вибуху на ЧАЕС.
— Два рази був в зоні, — каже Григорій Гоц. – Всього з підприємства командирували 40 чоловік. Ось із цими хлопцями ми й воювали з «мирним атомом». Працювали тяжко – із 6-ої ранку до пізньої ночі.
— А на яких ділянках перебували?
— Скрізь, де було потрібно. Частіше — на перевезенні будівельних матеріалів, вивезенні верхнього шару грунту. Військові його «зрізали», а ми транспортували до місця укриття.
— На здоров’я вплинуло?
— Ми тоді над цим не замислювалися – радіація пізніше дала про себе знати. Довелося і в лікарні лежати. Згодом пропонували групу по інвалідності оформити, але я відмовився. Так 30 літ «ГАПу» віддав, доки на пенсію не вийшов.
До розмови приєднується Іван Ілюшик:
— Я перебував у зоні ЧАЕС в 1986-1987 роках. Про моїх друзів можу сказати лише добре слово. Коли б не вони і не тисячі інших ліквідаторів, хто знає, як би склалася подальша доля наших родин, всього українського народу. Та й світ, зрештою, має бути вдячний за мужність і героїзм тим, хто був в лавах перших.
— Мені виповнилося тоді 25 років, — згадує Петро Корпач. – Багато чого не розумів, але усвідомлював: мусимо спільно подолати біду. Сьогодні навіть важко уявити, як ми вистояли і перемогли. Тому прикро, коли дехто про це забуває, виявляє зневагу до тих, хто врятував, по суті, людство від загибелі.
— Що маєте на увазі?
— Недостатній соціальний захист учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Ми розуміємо, що війна, що грошей у бюджеті недостатньо, але ображає, коли безпідставно ліквідовують пільги, яких ми заслужили каторжною працею в самому, образно кажучи, атомному пеклі. Іноді доводиться свої права відстоювати навіть у судах.
Завершивши розмову і подякувавши «чорнобильцям» за зустріч, ми запропонували їм сфотографуватися, на що хлопці дали згоду. До них приєднався ще й Анатолій Яровий. Редакційне доручення успішно виконала журналістка Аліна Романюк, а світлину ви маєте змогу бачити на цій сторінці сьогоднішнього номера газети.
Наш кор.
НА СВІТЛИНІ (зліва направо): Григорій Іванович ГОЦ, Петро Семенович КОРПАЧ, Іван Тимофійович ІЛЮШИК, Петро Лаврентійович ЯКИМЧУК, Анатолій Федорович ЯРОВИЙ, Василь Володимирович БОРОНА.
Фото Аліни РОМАНЮК.
Залишити коментар