(Закінчення. Поч. у номерах за 18, 25 квітня ц. р.).
У Луцьку голова облспоживспілки заявив йому, що семінар відкладається, і він може повертатися додому. Але після виходу Грищука із приміщення його відразу ж затримали і відправили в управління МГБ для допиту. Хоча оперативні працівники добре підготувалися та намітили детальний план розмови, їх чекала невдача.
За 5 днів наполегливих допитів чекісти нічого не добилися. Далі продовжувати допит Грищука було марно, в першу чергу тому, що його тривала відсутність у селі могла викликати підозри у родичів, а потім і у повстанців. Тому з ним так само провели спецоперацію з перевдягнутими агентами.
Потрапивши в руки «націоналістів», Грищук детально розказав про свої зв’язки з «Косом» та повідомив, що в його сусіда – Гуля Пантелеймона є бункер, у якому зберігаються речі повстанців, і що приблизно через тиждень повстанці повинні прийти та залишитись там на зиму.
l
У читачів, напевно, викликає здивування, чому емгебісти так успішно проводили свої спецоперації з участю агентурно-бойових груп. Але потрібно врахувати, що у них був величезний досвід подібних провокацій.
Агентурно-бойові групи формувалися із колишніх повстанців, які стали зрадниками. Як правило, лише командир групи був кадровим чекістом. Тому перевдягнутих агентів неможливо було відрізнити від справжніх повстанців. Крім того, арештованих людей інтенсивно допитували кілька днів, не даючи їм спати, і везли на операцію вночі, коли їм важко було зрозуміти, що відбувається. Потрапивши у руки «націоналістів», вони найбільше боялися загинути від рук своїх же соратників і намагалися довести, що вони дійсно є українськими патріотами.
Отримавши потрібну інформацію, чекісти розігрували ще одну виставу. На «бандерівців» «нападала» оперативно-військова група, і ті змушені були втікати. Як правило, один із «бандерівців» потрапляв у полон разом із протоколом допиту арештованого. Таким чином чекісти отримували беззаперечний аргумент проти жертви обману, а затриманий «бандерівець» підтверджував ці зізнання. Вражений таким розвитком подій, арештований починав думати, що його фактично видали свої ж, і також починав давати свідчення. У випадку з Грищуком це повністю спрацювало. Він не лише підтвердив свої зв’язки з повстанцями, але й погодився надати допомогу в ліквідації боївки «Коса».
Петро Грищук був завербований в якості агента під псевдонімом «Калина». Для реалізації його даних був намічений план агентурно-оперативних заходів по захопленню «Коса» та повстанців, які були з ним, живими. «Калина» отримав від чекістів снодійний порошок та радіосигнальний апарат «Тривога». Планувалося, що він підсипле цей препарат у їжу для повстанців. А потім через радіосигнальний апарат викличе оперативно-військову групу, яка була захована поблизу в селі Лучичі.
Але після повернення додому Грищук засумнівався, чи варто йому виконувати це завдання. Він пішов порадитися до матері, яку найбільше поважав. Мати була категорично проти того, щоб її син став зрадником. Потім Грищук розказав про своє вербування чекістами дружині, брату Якову та сусіду Гулю Пантелеймону.
Ось як про це згадувала дружина Гуля – Ганна Федотівна:
«У грудні Петро Грищук, повернувшись із Луцька, де він був кілька днів на курсах, покликав мого чоловіка, щоб він допоміг зарізати кабана. Увечері чоловік прийшов і з плачем став розповідати, що Грищук Петро був у Луцьку не на курсах, а в МГБ, що його допитували, і він признався в тому, що має зв’язок із «Косом» та іншими бандитами. Грищук розповів, що до мене 23 грудня повинні прийти бандити і що в мене є схрон… 21 грудня 1949 року, чоловік, ідучи на чергування у винищувальну групу, попередив мене, що коли вночі прийде «Кос» чи інші бандити, то нехай вони в схроні не сідають, а йдуть до Савчук Надії, переночують, а вдень ми прийдемо із Грищуком Петром. Вночі прийшли «Кос», Савка і «Павло», постукали, я вийшла до них і сказала те, що просив чоловік».
Наступного вечора Петро Грищук та Гуль Пантелеймон забрали свою зброю у винищувальній групі та пішли в ліс до повстанців. Але оскільки «Кос» тепер уже не мав до них повної довіри, то виділив окремий схрон і більше з ними не зустрічався. Таким чином, ретельно продумана чекістами операція по знищенню визначного діяча ОУН нашого краю – Андрія Михалевича закінчилася провалом.
На цьому завершилася й історія повстанського схрону, який протягом року давав прихисток багатьом повстанцям і який ледве не став для них братською могилою.
У Луцьку голова облспоживспілки заявив йому, що семінар відкладається, і він може повертатися додому. Але після виходу Грищука із приміщення його відразу ж затримали і відправили в управління МГБ для допиту. Хоча оперативні працівники добре підготувалися та намітили детальний план розмови, їх чекала невдача.
За 5 днів наполегливих допитів чекісти нічого не добилися. Далі продовжувати допит Грищука було марно, в першу чергу тому, що його тривала відсутність у селі могла викликати підозри у родичів, а потім і у повстанців. Тому з ним так само провели спецоперацію з перевдягнутими агентами.
Потрапивши в руки «націоналістів», Грищук детально розказав про свої зв’язки з «Косом» та повідомив, що в його сусіда – Гуля Пантелеймона є бункер, у якому зберігаються речі повстанців, і що приблизно через тиждень повстанці повинні прийти та залишитись там на зиму.
ххх
У читачів, напевно, викликає здивування, чому емгебісти так успішно проводили свої спецоперації з участю агентурно-бойових груп. Але потрібно врахувати, що у них був величезний досвід подібних провокацій.
Агентурно-бойові групи формувалися із колишніх повстанців, які стали зрадниками. Як правило, лише командир групи був кадровим чекістом. Тому перевдягнутих агентів неможливо було відрізнити від справжніх повстанців. Крім того, арештованих людей інтенсивно допитували кілька днів, не даючи їм спати, і везли на операцію вночі, коли їм важко було зрозуміти, що відбувається. Потрапивши у руки «націоналістів», вони найбільше боялися загинути від рук своїх же соратників і намагалися довести, що вони дійсно є українськими патріотами.
Отримавши потрібну інформацію, чекісти розігрували ще одну виставу. На «бандерівців» «нападала» оперативно-військова група, і ті змушені були втікати. Як правило, один із «бандерівців» потрапляв у полон разом із протоколом допиту арештованого. Таким чином чекісти отримували беззаперечний аргумент проти жертви обману, а затриманий «бандерівець» підтверджував ці зізнання. Вражений таким розвитком подій, арештований починав думати, що його фактично видали свої ж, і також починав давати свідчення. У випадку з Грищуком це повністю спрацювало. Він не лише підтвердив свої зв’язки з повстанцями, але й погодився надати допомогу в ліквідації боївки «Коса».
Петро Грищук був завербований в якості агента під псевдонімом «Калина». Для реалізації його даних був намічений план агентурно-оперативних заходів по захопленню «Коса» та повстанців, які були з ним, живими. «Калина» отримав від чекістів снодійний порошок та радіосигнальний апарат «Тривога». Планувалося, що він підсипле цей препарат у їжу для повстанців. А потім через радіосигнальний апарат викличе оперативно-військову групу, яка була захована поблизу в селі Лучичі.
Але після повернення додому Грищук засумнівався, чи варто йому виконувати це завдання. Він пішов порадитися до матері, яку найбільше поважав. Мати була категорично проти того, щоб її син став зрадником. Потім Грищук розказав про своє вербування чекістами дружині, брату Якову та сусіду Гулю Пантелеймону.
Ось як про це згадувала дружина Гуля – Ганна Федотівна:
«У грудні Петро Грищук, повернувшись із Луцька, де він був кілька днів на курсах, покликав мого чоловіка, щоб він допоміг зарізати кабана. Увечері чоловік прийшов і з плачем став розповідати, що Грищук Петро був у Луцьку не на курсах, а в МГБ, що його допитували, і він признався в тому, що має зв’язок із «Косом» та іншими бандитами. Грищук розповів, що до мене 23 грудня повинні прийти бандити і що в мене є схрон… 21 грудня 1949 року, чоловік, ідучи на чергування у винищувальну групу, попередив мене, що коли вночі прийде «Кос» чи інші бандити, то нехай вони в схроні не сідають, а йдуть до Савчук Надії, переночують, а вдень ми прийдемо із Грищуком Петром. Вночі прийшли «Кос», Савка і «Павло», постукали, я вийшла до них і сказала те, що просив чоловік».
Наступного вечора Петро Грищук та Гуль Пантелеймон забрали свою зброю у винищувальній групі та пішли в ліс до повстанців. Але оскільки «Кос» тепер уже не мав до них повної довіри, то виділив окремий схрон і більше з ними не зустрічався. Таким чином, ретельно продумана чекістами операція по знищенню визначного діяча ОУН нашого краю – Андрія Михалевича закінчилася провалом.
На цьому завершилася й історія повстанського схрону, який протягом року давав прихисток багатьом повстанцям і який ледве не став для них братською могилою.
Залишити коментар