Повідомлення в номер / Ой, там на горі «Січ» іде!..

Серед патріотичних назв вулиць м. Ковеля  маємо такі, що присвячені пам’яті про історичні події  і учасників тих величних поступів.

Кожному, наприклад, приємно долати шлях до пологового будинку і дитячої лікарні вулицею Дмитра Вітовського, сотника легіону українських січових стрільців, що у роки Першої світової війни (1914-1917  р. р.)  в складі армії Австро-Угорської імперії проходив  службу в Ковелі і на Волині. Він відомий як організатор українських шкіл разом з Миколою Саєвичем та скульптором Михайлом Гаврилком, вулиця імені якого розташована поруч.

А ще маємо  у Ковелі вул.  Січових Стрільців, тому важливо знати, що засновником цих військових патріотичних формувань були не ці молоді воїни-герої, а великий товариш Івана Франка, організатор  Радикальної партії  у Галичині, юрист, доктор Кирило Трильовський з Коломиї. 

Працюючи адвокатом і досконало знаючи закони, Кирило Трильовський відкрито й офіційно заснував 1900 року в селі Завалє спортивно-руханкове протипожежне товариство «Січ». Це був професійний виклик місцевій владі, яка тоді належала винятково місцевим полякам.

Затвердивши статут і правові документи у самому Відні – столиці імперії, залучивши до співпраці Івана Франка, Михайла Павлика, Наталію Кобринську,  доктор Кирило Трильовський досяг великих успіхів у формуванні національної свідомості земляків. 

Важливо, що Січовий рух знайшов підтримку серед селянства і духовенства. Для особливої величі й гонору за статутом обирався січовий актив у кожному селі та місті. До традиційного  святкового одягу долучався малиновий стяг, а кожний січовик мусив носити малинову стрічку. Це так захопило січовиків, що зі стрічками вони ходили до церкви і навіть заповідали поховати їх після смерті з малиновою стрічкою.

Щороку у відповідний час січовики проводили загальний січовий здвиг у запланованому місці.  Саме ці заходи надали масовості і піднесення для українців, що проживали тоді на Буковині, Галичині, Покутті, Поділлі, Гуцульщині й називали себе русинами.

6 травня 2024 року у Великодні дні виповнилося 160 літ від дня народження доктора Кирила Трильовського, людини, що своїм професійним талантом і українським патріотичним поступом повела правильним шляхом національного відродження як сучасних  інтелектуалів, так і простих мешканців тих країв, що пізнали правду про своє минуле, повірили у майбутнє України.

На Івано-Франківщині 2024 рік оголошено роком доктора Кирила Трильовського. У Коломиї йому встановлено пам’ятник.  Пошануймо ж ми в Ковелі своєю  увагою Січового “батька” доктора Кирила Трильовського великим поклоном.

Іван СИДОРУК,

Заслужений працівник культури України. 

P. S. Хочу повідомити читачам газети, що в домашній бібліотеці маю зібрану й упорядковану Петром Трильовським «пропам’ятну книгу «Січей» під назвою «Гей, там на горі «Січ» іде!». У ній вміщено цікаві історичні документи, спомини, світлини, що розповідають про історію створення і становлення «січового руху». До речі, пан Петро – син доктора Кирила Трильовського (1895-1987 р. р.).

Маємо пам’ятати, що відомий український політичний  діяч і публіцист Антін  Чернецький мудро і правильно якось зауважив: «Без «Січей» не було би ані У. С. С. (Українських Січових Стрільців),  ані У. Г. А. (Української Галицької Армії), не було би й 1 листопада 1918 р., ані Акта 22 січня 1919 року… Без «Січей» не було би того ідейного зв’язку воюючих Наддніпрянської і Наддністрянської України, який так виразно задокументувався в часі нашої Національної Революції і в часі наших визвольних змагань —  живою традицією, з якою ми ще живемо і з якою йдемо у майбутні змагання!».

Мудрі слова, які й сьогодні, в час жорстокої кровопролитної війни з путінською  росією, не втратили свого значення.

Отож, всіх, кого зацікавила порушена тема, може звернутися до мене за детальною інформацією. Окрім того,  радо запропоную для ознайомлення «Січовий співаник» (упорядник Кирило Трильовський), а  також пісенник видавництва київської «Музичної України» “Стрілецькі пісні”.

І. С.

Серед патріотичних назв вулиць м. Ковеля  маємо такі, що присвячені пам’яті про історичні події  і учасників тих величних поступів.

Кожному, наприклад, приємно долати шлях до пологового будинку і дитячої лікарні вулицею Дмитра Вітовського, сотника легіону українських січових стрільців, що у роки Першої світової війни (1914-1917  р. р.)  в складі армії Австро-Угорської імперії проходив  службу в Ковелі і на Волині. Він відомий як організатор українських шкіл разом з Миколою Саєвичем та скульптором Михайлом Гаврилком, вулиця імені якого розташована поруч.

А ще маємо  у Ковелі вул.  Січових Стрільців, тому важливо знати, що засновником цих військових патріотичних формувань були не ці молоді воїни-герої, а великий товариш Івана Франка, організатор  Радикальної партії  у Галичині, юрист, доктор Кирило Трильовський з Коломиї. 

Працюючи адвокатом і досконало знаючи закони, Кирило Трильовський відкрито й офіційно заснував 1900 року в селі Завалє спортивно-руханкове протипожежне товариство «Січ». Це був професійний виклик місцевій владі, яка тоді належала винятково місцевим полякам.

Затвердивши статут і правові документи у самому Відні – столиці імперії, залучивши до співпраці Івана Франка, Михайла Павлика, Наталію Кобринську,  доктор Кирило Трильовський досяг великих успіхів у формуванні національної свідомості земляків. 

Важливо, що Січовий рух знайшов підтримку серед селянства і духовенства. Для особливої величі й гонору за статутом обирався січовий актив у кожному селі та місті. До традиційного  святкового одягу долучався малиновий стяг, а кожний січовик мусив носити малинову стрічку. Це так захопило січовиків, що зі стрічками вони ходили до церкви і навіть заповідали поховати їх після смерті з малиновою стрічкою.

Щороку у відповідний час січовики проводили загальний січовий здвиг у запланованому місці.  Саме ці заходи надали масовості і піднесення для українців, що проживали тоді на Буковині, Галичині, Покутті, Поділлі, Гуцульщині й називали себе русинами.

6 травня 2024 року у Великодні дні виповнилося 160 літ від дня народження доктора Кирила Трильовського, людини, що своїм професійним талантом і українським патріотичним поступом повела правильним шляхом національного відродження як сучасних  інтелектуалів, так і простих мешканців тих країв, що пізнали правду про своє минуле, повірили у майбутнє України.

На Івано-Франківщині 2024 рік оголошено роком доктора Кирила Трильовського. У Коломиї йому встановлено пам’ятник.  Пошануймо ж ми в Ковелі своєю  увагою Січового “батька” доктора Кирила Трильовського великим поклоном.

P. S. Хочу повідомити читачам газети, що в домашній бібліотеці маю зібрану й упорядковану Петром Трильовським «пропам’ятну книгу «Січей» під назвою «Гей, там на горі «Січ» іде!». У ній вміщено цікаві історичні документи, спомини, світлини, що розповідають про історію створення і становлення «січового руху». До речі, пан Петро – син доктора Кирила Трильовського (1895-1987 р. р.).

Маємо пам’ятати, що відомий український політичний  діяч і публіцист Антін  Чернецький мудро і правильно якось зауважив: «Без «Січей» не було би ані У. С. С. (Українських Січових Стрільців),  ані У. Г. А. (Української Галицької Армії), не було би й 1 листопада 1918 р., ані Акта 22 січня 1919 року… Без «Січей» не було би того ідейного зв’язку воюючих Наддніпрянської і Наддністрянської України, який так виразно задокументувався в часі нашої Національної Революції і в часі наших визвольних змагань —  живою традицією, з якою ми ще живемо і з якою йдемо у майбутні змагання!».

Мудрі слова, які й сьогодні, в час жорстокої кровопролитної війни з путінською  росією, не втратили свого значення.

Отож, всіх, кого зацікавила порушена тема, може звернутися до мене за детальною інформацією. Окрім того,  радо запропоную для ознайомлення «Січовий співаник» (упорядник Кирило Трильовський), а  також пісенник видавництва київської «Музичної України» “Стрілецькі пісні”.