Хата-пустка, що стояла на перехресті двох вулиць, здавалась нікому не потрібною. Раніше в ній жила велика родина – дві молодих сім’ї та їхні батьки. Діти в певний час переїхали жити у місто, до них подались і батьки.
Проживаючи у селі, родина старалась, щоб на садибі було не гірше, ніж в інших людей. З весни до осені хата потопала у цвітінні на клумбах різних квітів. Плодові дерева були доглянуті і давали щедрі врожаї. Господарі не скупились, і хто хотів, той брав у них яблука, груші, вишні та сливи. Та коли не стало господарів, подвір’я почало заростати різним непотребом. А згодом біля хати постав ліс із плодових дерев, і, врешті-решт, вони перестали плодоносити.
…Минуло більше двадцяти років відколи знайшовся покупець на хату. Молодший син господарів Вадим знав, що ніхто вже не повернеться на проживання у село, то й вирішив хату продати. Тим більше, не було вже в живих батьків. Невідомо, але якимсь чином він десь розшукав якогось священника. А той вирішив купити хату, перевезти до себе у село та побудувати біля церкви. В убогій церковній хатині проживати із сім’єю вже було не комфортно. А молодій людині хотілось життя кращого, не відставати від інших людей.
…Надворі пробуджувалась від зимового снігу весна. З-під землі пробивалась зелена травичка. Раділи прильоту до своїх домівок лелеки. В той день над селом вони кружляли, як ніколи. В цей час селом проїхала невелика колона вантажних автомобілів і зупинилась біля хати-пустки. З однієї з них вийшов Вадим, з іншої – священник. Видно, що хату і всі господарські споруди, що знаходились біля неї, Вадим продав.
За нерухомість священник розрахувався заздалегідь з Вадимом, бо той, вийшовши з машини, попрямував до хрещеників, яких тривалий час не бачив. Небайдужі до цієї справи люди зробили висновок, що хату та інші господарські споруди чоловік оцінив недорого. Бо ж як можна “всліпу” так швидко сторгуватись?
Новий власник ходив по подвір’ю, планував, де поставити вантажівки, щоб ближче переносити матеріали з розібраної хати. Аж раптом нагрянули родичі Вадима. Їх ставало все більше і більше. Почали сходитись їх друзі. Хтось із старших став переконувати батюшку, що хата – власність усіх родичів, а Вадим не брав участі у її будівництві й не знає, як то важко доводилось будувати.
Його почали підтримувати всі присутні і переконувати батюшку, щоб той поступився місцем одному з родичів Семену, в якого хата набагато гірша, ніж та, що продається. Виник конфлікт між присутніми родичами і священником. Вадиму довелось відправити його додому, компенсувавши витрати за транспорт. А хату купив таки Семен. Батюшка, сідаючи в машину сказав:
– Ви двадцять років бачили її і могли придбати раніше. А тепер знайте, що в ній життя не буде.
Через тиждень Семен із дружиною Марією та сином Ігорем справили новосілля у новій хаті. Семен радів, що і хата розкішна, і сарай великий, і кухня літня є. Та недовго йому довелось тішитися новою садибою.
Через місяць у своїх шістдесят років уві сні він помер від серцевого нападу, залишивши у новій оселі дружину Марію та нежонатого тридцятирічного сина Ігоря. Марія із сином наводили лад на новому подвір’ї, їм довелось вирубувати хащі, що оточували хату, розчищали клумби. Одним словом, займались господарською роботою, садили самі город, заготовляли дрова, утримували корову та коня.
Мати постійно нагадувала сину про одруження. Їй так хотілось у себе вдома бачити невістку, а ще – няньчити онуків від єдиного сина. П’ять років прожила Марія із сином одноманітним життям. Ігор ніде на постійну роботу не влаштовувався. Крім домашніх справ, допомагав одиноким та немічним людям щось підвезти конячкою чи зорати город. Коли весною посадили город, мати сказала сину, що у неї щось не ладиться зі здоров’ям, зовсім не має сили, відчуває сильні болі в животі. Після двох тижнів перебування у лікарні її відправили додому. Марія вже ходила з паличкою, а через трохи зовсім злягла. Лікарі були безсилі врятувати їй життя. Невдовзі вона померла.
Ігор сильно переживав смерть матері. Продав корову і коня. З часом і його стало підводити здоров’я. Після фізичної праці піднімався артеріальний тиск. Чоловік марнів на очах у людей. А в якийсь момент у нього стався інсульт. У лікарні він помер.
...Люди кажуть, що закляття має велику силу, а ще більше в тому випадку, коли воно є реакцією на несправедливість. Цьому тоді ніхто із Семенової сім’ї та його родичів не надав якогось значення. Проте закляття – страшна річ, що й підтвердила ця невигадана історія.
Микола ЩИТИНЕЦЬ.
Хата-пустка, що стояла на перехресті двох вулиць, здавалась нікому не потрібною. Раніше в ній жила велика родина – дві молодих сім’ї та їхні батьки. Діти в певний час переїхали жити у місто, до них подались і батьки.
Проживаючи у селі, родина старалась, щоб на садибі було не гірше, ніж в інших людей. З весни до осені хата потопала у цвітінні на клумбах різних квітів. Плодові дерева були доглянуті і давали щедрі врожаї. Господарі не скупились, і хто хотів, той брав у них яблука, груші, вишні та сливи. Та коли не стало господарів, подвір’я почало заростати різним непотребом. А згодом біля хати постав ліс із плодових дерев, і, врешті-решт, вони перестали плодоносити.
…Минуло більше двадцяти років відколи знайшовся покупець на хату. Молодший син господарів Вадим знав, що ніхто вже не повернеться на проживання у село, то й вирішив хату продати. Тим більше, не було вже в живих батьків. Невідомо, але якимсь чином він десь розшукав якогось священника. А той вирішив купити хату, перевезти до себе у село та побудувати біля церкви. В убогій церковній хатині проживати із сім’єю вже було не комфортно. А молодій людині хотілось життя кращого, не відставати від інших людей.
…Надворі пробуджувалась від зимового снігу весна. З-під землі пробивалась зелена травичка. Раділи прильоту до своїх домівок лелеки. В той день над селом вони кружляли, як ніколи. В цей час селом проїхала невелика колона вантажних автомобілів і зупинилась біля хати-пустки. З однієї з них вийшов Вадим, з іншої – священник. Видно, що хату і всі господарські споруди, що знаходились біля неї, Вадим продав.
За нерухомість священник розрахувався заздалегідь з Вадимом, бо той, вийшовши з машини, попрямував до хрещеників, яких тривалий час не бачив. Небайдужі до цієї справи люди зробили висновок, що хату та інші господарські споруди чоловік оцінив недорого. Бо ж як можна “всліпу” так швидко сторгуватись?
Новий власник ходив по подвір’ю, планував, де поставити вантажівки, щоб ближче переносити матеріали з розібраної хати. Аж раптом нагрянули родичі Вадима. Їх ставало все більше і більше. Почали сходитись їх друзі. Хтось із старших став переконувати батюшку, що хата – власність усіх родичів, а Вадим не брав участі у її будівництві й не знає, як то важко доводилось будувати.
Його почали підтримувати всі присутні і переконувати батюшку, щоб той поступився місцем одному з родичів Семену, в якого хата набагато гірша, ніж та, що продається. Виник конфлікт між присутніми родичами і священником. Вадиму довелось відправити його додому, компенсувавши витрати за транспорт. А хату купив таки Семен. Батюшка, сідаючи в машину сказав:
– Ви двадцять років бачили її і могли придбати раніше. А тепер знайте, що в ній життя не буде.
Через тиждень Семен із дружиною Марією та сином Ігорем справили новосілля у новій хаті. Семен радів, що і хата розкішна, і сарай великий, і кухня літня є. Та недовго йому довелось тішитися новою садибою.
Через місяць у своїх шістдесят років уві сні він помер від серцевого нападу, залишивши у новій оселі дружину Марію та нежонатого тридцятирічного сина Ігоря. Марія із сином наводили лад на новому подвір’ї, їм довелось вирубувати хащі, що оточували хату, розчищали клумби. Одним словом, займались господарською роботою, садили самі город, заготовляли дрова, утримували корову та коня.
Мати постійно нагадувала сину про одруження. Їй так хотілось у себе вдома бачити невістку, а ще – няньчити онуків від єдиного сина. П’ять років прожила Марія із сином одноманітним життям. Ігор ніде на постійну роботу не влаштовувався. Крім домашніх справ, допомагав одиноким та немічним людям щось підвезти конячкою чи зорати город. Коли весною посадили город, мати сказала сину, що у неї щось не ладиться зі здоров’ям, зовсім не має сили, відчуває сильні болі в животі. Після двох тижнів перебування у лікарні її відправили додому. Марія вже ходила з паличкою, а через трохи зовсім злягла. Лікарі були безсилі врятувати їй життя. Невдовзі вона померла.
Ігор сильно переживав смерть матері. Продав корову і коня. З часом і його стало підводити здоров’я. Після фізичної праці піднімався артеріальний тиск. Чоловік марнів на очах у людей. А в якийсь момент у нього стався інсульт. У лікарні він помер.
...Люди кажуть, що закляття має велику силу, а ще більше в тому випадку, коли воно є реакцією на несправедливість. Цьому тоді ніхто із Семенової сім’ї та його родичів не надав якогось значення. Проте закляття – страшна річ, що й підтвердила ця невигадана історія.
Микола ЩИТИНЕЦЬ.
Хата-пустка, що стояла на перехресті двох вулиць, здавалась нікому не потрібною. Раніше в ній жила велика родина – дві молодих сім’ї та їхні батьки. Діти в певний час переїхали жити у місто, до них подались і батьки. 
Залишити коментар