Сьогодні – День журналіста. Професійне свято людей, яких хтось шанує, хтось недолюблює. Хтось взагалі каже: "А кому вони нині потрібні?".
Але тим не менше українські журналісти ще не перевелися, створюють, як тепер модно казати, інформаційний продукт і завзято боронять державу силою Слова від заклятих ворогів.
Звичайно, і серед журналістів є посередні "писарчуки", продажні заробітчани, а то й відверті чи замасковані колаборанти, котрим нема різниці, кому служити – аби лишень платили.
Але мова не про них. Шани заслуговують чесні трудівники пера, мікрофона, телекамери, котрі життя присвятили небезпечній, іноді невдячній, але дуже потрібній людям професії. Ті, кого не зламали політичні бурі і надумані реформи, хто мужньо стоїть на передовій інформаційного фронту, воює за правду і справедливість, як кажуть, до останнього патрона.
Щоправда, найталановитіший журналіст не вартий нічого без підтримки. Ні, не влади – вона давно "відхрестилась" від медіа, особливо місцевих видань. Комфортно почуваються в сучасних умовах лишень ті, хто наближений до "телемарафонівської" спільноти або прикуплений олігархами.
Сила журналістів – в опорі на читача, глядача, радіослухача. Тих, заради кого вони працюють, отримуючи з їх боку розуміння і довіру. Саме цю довіру відчуваємо ми, журналісти "Вістей Ковельщини", не припиняючи ні на мить свою роботу в умовах воєнного стану. Як не доводиться часом важко, але ми не падаємо у відчай, намагаємося вистояти в умовах ринкової стихії.
Велика для нас підмога – активність громадських дописувачів, число яких не тільки не зменшується, а, навпаки, зростає. І хоч редакція позбавлена можливості платити позаштатним авторам гонорар, бажаючих дописувати до газети щораз більшає. Пліч-о-пліч з нами працюють поштові зв'язківці, тернопільські поліграфісти, окремі керівники підприємств та установ.
Вистояти економічно й фінансово допомагають спонсори і меценати, яким теж нелегко, адже постійну увагу і турботу приділяють Збройним Силам України. Про них детальніше – на 5-й сторінці сьогоднішнього номера газети у статті "Не так тії гроші, як люди хороші".
Разом ми – сила. Тож нехай так буде і надалі. Дякуємо Вам, друзі!
Сьогодні – День журналіста. Професійне свято людей, яких хтось шанує, хтось недолюблює. Хтось взагалі каже: "А кому вони нині потрібні?".
Але тим не менше українські журналісти ще не перевелися, створюють, як тепер модно казати, інформаційний продукт і завзято боронять державу силою Слова від заклятих ворогів.
Звичайно, і серед журналістів є посередні "писарчуки", продажні заробітчани, а то й відверті чи замасковані колаборанти, котрим нема різниці, кому служити – аби лишень платили.
Але мова не про них. Шани заслуговують чесні трудівники пера, мікрофона, телекамери, котрі життя присвятили небезпечній, іноді невдячній, але дуже потрібній людям професії. Ті, кого не зламали політичні бурі і надумані реформи, хто мужньо стоїть на передовій інформаційного фронту, воює за правду і справедливість, як кажуть, до останнього патрона.
Щоправда, найталановитіший журналіст не вартий нічого без підтримки. Ні, не влади – вона давно "відхрестилась" від медіа, особливо місцевих видань. Комфортно почуваються в сучасних умовах лишень ті, хто наближений до "телемарафонівської" спільноти або прикуплений олігархами.
Сила журналістів – в опорі на читача, глядача, радіослухача. Тих, заради кого вони працюють, отримуючи з їх боку розуміння і довіру. Саме цю довіру відчуваємо ми, журналісти "Вістей Ковельщини", не припиняючи ні на мить свою роботу в умовах воєнного стану. Як не доводиться часом важко, але ми не падаємо у відчай, намагаємося вистояти в умовах ринкової стихії.
Велика для нас підмога – активність громадських дописувачів, число яких не тільки не зменшується, а, навпаки, зростає. І хоч редакція позбавлена можливості платити позаштатним авторам гонорар, бажаючих дописувати до газети щораз більшає. Пліч-о-пліч з нами працюють поштові зв'язківці, тернопільські поліграфісти, окремі керівники підприємств та установ.
Вистояти економічно й фінансово допомагають спонсори і меценати, яким теж нелегко, адже постійну увагу і турботу приділяють Збройним Силам України. Про них детальніше – на 5-й сторінці сьогоднішнього номера газети у статті "Не так тії гроші, як люди хороші".
Разом ми – сила. Тож нехай так буде і надалі. Дякуємо Вам, друзі!
Сьогодні – День журналіста. Професійне свято людей, яких хтось шанує, хтось недолюблює. Хтось взагалі каже: "А кому вони нині потрібні?".
Але тим не менше українські журналісти ще не перевелися, створюють, як тепер модно казати, інформаційний продукт і завзято боронять державу силою Слова від заклятих ворогів.
Звичайно, і серед журналістів є посередні "писарчуки", продажні заробітчани, а то й відверті чи замасковані колаборанти, котрим нема різниці, кому служити – аби лишень платили.
Але мова не про них. Шани заслуговують чесні трудівники пера, мікрофона, телекамери, котрі життя присвятили небезпечній, іноді невдячній, але дуже потрібній людям професії. Ті, кого не зламали політичні бурі і надумані реформи, хто мужньо стоїть на передовій інформаційного фронту, воює за правду і справедливість, як кажуть, до останнього патрона.
Щоправда, найталановитіший журналіст не вартий нічого без підтримки. Ні, не влади – вона давно "відхрестилась" від медіа, особливо місцевих видань. Комфортно почуваються в сучасних умовах лишень ті, хто наближений до "телемарафонівської" спільноти або прикуплений олігархами.
Сила журналістів – в опорі на читача, глядача, радіослухача. Тих, заради кого вони працюють, отримуючи з їх боку розуміння і довіру. Саме цю довіру відчуваємо ми, журналісти "Вістей Ковельщини", не припиняючи ні на мить свою роботу в умовах воєнного стану. Як не доводиться часом важко, але ми не падаємо у відчай, намагаємося вистояти в умовах ринкової стихії.
Велика для нас підмога – активність громадських дописувачів, число яких не тільки не зменшується, а, навпаки, зростає. І хоч редакція позбавлена можливості платити позаштатним авторам гонорар, бажаючих дописувати до газети щораз більшає. Пліч-о-пліч з нами працюють поштові зв'язківці, тернопільські поліграфісти, окремі керівники підприємств та установ.
Вистояти економічно й фінансово допомагають спонсори і меценати, яким теж нелегко, адже постійну увагу і турботу приділяють Збройним Силам України. Про них детальніше – на 5-й сторінці сьогоднішнього номера газети у статті "Не так тії гроші, як люди хороші".
Разом ми – сила. Тож нехай так буде і надалі. Дякуємо Вам, друзі!
Сьогодні – День журналіста. Професійне свято людей, яких хтось шанує, хтось недолюблює. Хтось взагалі каже: "А кому вони нині потрібні?".
Залишити коментар