Якось, переглядаючи поетичні твори власної бібліотеки, натрапив на життєпис Михайла Слабошпицького "Обов'язок сповнила до кінця" про Олену Телігу, поетесу. Захопився читанням цікавого сюжетного матеріалу. Виявляється, поетеса народилася 21 липня 1906 року. Ніби не ювілей. Але з погляду на нашу сучасну дійсність нарис, як ніколи, актуальний сьогодні.
Гарячий день – і враз достигне жито,
І доп'яніють обважнілі грона.
Він ще не знаний, ще не пережитий,
Єдиний день – мого життя корона.
Чи, задумуючись над своїм життям, шановний читачу, ти визначав головний "коронний" день, у якому спресувались велике колосся мрій і надій, удач і радості, досягнення вершин і визначних перемог? Можливо, не знайшовши той день у буднях життя, ти переніс його на майбутні діяння?
Для Олени Теліги цей "не знаний" день готувався її вчинками позицією твердого і незламного характеру. Ось один з таких днів поетеси, який підкреслює слушність вищесказаного.
Олена Теліга веде нас цим шляхом і згадує: "Я була тоді в товаристві блискучих кавалерів. Невідомо хто і з якого приводу почав говорити про нашу мову, за всіма відомим "залізяку на пузяку", "собачий язик", "мордописне". Всі з того реготали. А я враз відчула в собі гострий протест. У мені дуже швидко виросло обурення. І я не витримала цього напруження, миттю встала, вдарила кулаком по столу, вигукнула: "Ви хами! Та собача мова – то моя мова! Мова мого батька і мова моє матері, і я більше вас не хочу знати".
Олена Шовгенова, яка з дитинства не знала ні одного українського слова, виховувалась на основах російської мови та літератури, виросла в шовіністичному середовищі, не була ні революціонеркою, ні політикинею, але з Олімпу свого бачення вказує нам, сьогоднішнім, як потрібно захищати, відстоювати українство.
Тож повернімося до витоків цього унікального феномену. Трансформація людського слова вражає непередбачуваністю. І в цьому сенсі маємо звернутися до особистості Івана Шовгенова, батька Олени. Провідний вчений – інженер, відомий не тільки в росії, а й за її межами, зробив блискучу кар'єру, і за наукові досягнення в розвитку водного господарства неодноразово був відзначений орденами уряду росії. У 1918 році стає директором департаменту водного і шляхового господарства Української Народної Республіки і разом із тим – викладачем Київської політехніки. Згодом, з відомих нам причин, вимушений був емігрувати з урядом УНР в Чехію. В Подєбрадах стає ректором Української господарської академії, створеної з ініціативи і фінансової підтримки уряду Чехії. Словом, для доньки став тим, хто йде попереду.
Олена з матір'ю Уляною залишились в Києві, як думали, ненадовго. Те “ненадовго” вилилось в довгі 3 роки виживання у жахливій бідності і приниженні. Вона згадувала:
І чула я: мої дитячі дні
Тікають швидко, як малі ягнята,
Злітають в діл, ховаються на дні,
А я не хочу бігти й доганяти.
Ось факт з того дитинства, яке вона не хоче "доганяти", схоже на сьогоднішнє селфі: "…мій зверхник ганяв мене у саму жахливу погоду в найдальші кінці Києва. В літі сапала і полола цілі довгі пекучі дні на комуністичних огородах, – маленька, ще і слабенька, і мені було тяжко "гнати рядки" наряду з бабами. Це було декілька верств від Києва, отже я ходила додому лиш в неділю, а цілий тиждень жила там, спала в сараях на соломі поміж баб.
Хліб для мене був мрією. Щоб дістати дрова на опал, їздили чи ходили в ліс, самі йшли і рубали, а потім тягнули на плечах. Так було до 1922 року поки ми не переїхали до Чехії".
В Подєбрадах юна Олена взялася за довершення середньої освіти. Тут вона опинилась в просторі щирого, істинного українства. Проте їй надзвичайно важко давалась українська мова. Їй намагалися допомагати. Опікуном і наставником став Леонід Мосендз, і не тільки у вивченні мови, але, головне, навертав дівчину у новий, їй не відомий, український світ.
Олені допомагали й інші студенти. Вона вимивала своє російське в цілющих водах українства, Юрій Драган, Євген Маланюк, Олег Ольжич, Леонід Мосендз, Галя Мазуренко, голос яких в майбутньому впевнено зазвучить в українській літературі. Саме під їх духовним впливом вона вступила на факультет філології Українського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова. Беззаперечно, важливу роль у перевтіленні та формуванні її душі відіграв кубанець, бандурист, колишній вояка УНР і ад'ютант Симона Петлюри Михайло Теліга.
В процесі її спілкування і дружби висвітлюються такі особистості, як Улас Самчук, Дмитро Донцов, батько українського націоналізму, Наталія Лівицька-Холодна, дочка президента УНР в екзилі, Марія Бачинська-Донцова та інші. Вони із російської невинної інтелігентки ліпили щиру українську патріотку. Але переселення українства у її душу відбувалась через непросту внутрішню боротьбу. Вона зізнається:
А ти її лови! Тримай! Тягни нагору!
Греби скоріше і пливи, пливи!
Повір: незнане щось у невідому пору
Тебе зустріне радісним: "Живи!"
Михайло Слабошпицький пише: "Раптом такий різкий злам. Олена Шовгенова зазвучала з принципу! – українською". Не випадково і не раптом! Щоб відбувся “коронований” день її життя, треба було пройти нелегким шляхом духовної боротьби. І вона пройшла його! Похідні та бойові групи ОУН ішли на Схід і в Центр України. Олена Теліга вже бачила себе в столиці. З нею – її чоловік Михайло Теліга (на світлині). Організовувала національний супротив фашистському режиму. Осередком цієї боротьби була Спілка письменників, журнал "Літаври" та інші.
В лютневий день 1942 року вона мала йти на збори Спілки письменників. По столиці прокочувалися хвилі фашистського терору. Проводились арешти українських активістів. Її відмовляли: "Не йди!". Вона не погодилася Це не її позиція – боятися арешту. Не могла інакше. Ось справжня сутність її позиції, в якій палає свіча жертовності і патріотизму:
Не бійся днів, заплутаних вузлом,
Ночей безсонних, очманілих ранків.
Хай ріже час лице добром і злом!
Хай палять серце найдрібнійші ранки!
Ти в тінь не йди. Тривай в пекучій грі.
В сліпуче сяйво не лякайсь дивитися –
Лише по спеці гряне жданий грім
Із хмар сковзне – багнетом – блискавиця.
І вона пішла. З нею – її Михайло. Вона відчувала цей трагічний кінець. Її останній заповіт: "Коли я не повернусь, то не забувайте про мене. Коли я загину, то знайте, що свій обов'язок сповнила до кінця…".
Мені видається, що над нами в синіх небесах летить душа чарівної Олени Теліги і "альтовим" голосом пророчить:
Це буде так: в осінній день прозорий
Перейдемо ми на свої дороги.
Тяжке змагання наші душі зоре,
Щоб колосились зерна перемоги.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар