Ходить доля по широкому життєвому полю. Колоситься надіями і мріями. Зліва за руку її веде удача і радість, справа – благодать Господня, а позаду горе і біда смикають за поли. Як з цим жити? Кожному – своє. Один впевнено прямує тією нивою, а сонце і зорі осявають його шлях.
Інший постійно бореться з негараздами і проблемами, спокою ні на мить не має. Кажуть, що все – у руках Божих. Схибив, відступив на крок – і біда життям верховодить. Повірив, що удачу можна гріховними вчинками здобути – горе тут, як тут.
У цій круговерті постає перед очима світлий образ жінки-матері. Вона дає життя і як янгол-охоронець веде людину через колючі терни від початку і до кінця.
х х х
Таня народилася і виховувалася в доброчесній сім’ї. Батько Степан Іванович та мама Раїса Андріївна, маючи відповідну освіту, працювали інспекторами митниці на польсько-українському кордоні, суворо дотримуючись норм закону і моралі.
Передбачаю, що у тебе, мій шановний читачу, виникають асоціації з теперішніми порядками на митниці, де окремі працівники за час роботи казково збагатилися. Але маємо розуміти, що в ті часи такої практики майже не існувало. Діяв тотальний жорсткий контроль буквально на кожному кроці. Невсипуще око КДБ не дрімало ані вдень, ані вночі. Припустився помилки – щонайменше звільнення з роботи. Ступив крок до незаконного збагачення – тебе чекало загратоване віконце у виховній колонії на довгий термін.
Тож доньку Таню батьки старались виховувати теж на засадах доброчинності, чесності, християнської любові.
Як і всі, дівчина навчалася в середній школі, а по закінченню вступила до Львівського медичного інституту, обравши фах лікаря-педіатра. Кажуть, що студентські роки – найщасливіші у житті. Не знаю. Можливо. Але у студентки Тетяни головним щастям було прагнення успішно вивчати інститутські дисципліни. Однокурсники не раз запрошували її на веселі вечірки, корпоративчики та інші розважальні заходи, але марно – дівчина дотримувалась своїх моральних принципів і відмовлялась. Вона була переконана, що найперше – це освіта та спеціальність, а потім буде час для веселощів.
Так минули роки, і вже диплом прилетів золотою пташкою на поріг. Та, незважаючи на серйозність характеру, дівчина час від часу думала про потаємне – кохання, шлюб, не розмінюючись при цьому на короткочасні зустрічі, випадкові знайомства.
Якось подруга Ірина запросила в гості до батьків у Київ. Погодилась. Цікаво ж бо побувати у столиці. Прийняли доброзичливо, як рідну.
– Таню, сьогодні в мого брата день народження, нас запросили. – сказала одного дня Ірина. – Підеш? Годі вже аскеткою бути. Познайомлю. Хлопець хороший і розумний. Працює в університеті. Викладає математику. Дивись, ще й закохаєшся.
– Іринко, не люблю тих сватань, коли тебе до когось на мотузці ведуть. Але хай вже буде так. Підемо.
Але щось невидиме кольнуло в серце. Олександр справді виявився привабливим, толерантним і уважним хлопцем. Старався вгодити юній гості. Запропонував спільне дозвілля: театр, музеї, за тим кафе з морозивом. Словом, гостина наповнилась прекрасним і цікавим, залишила печать закоханості у юній душі Тетяни. І як буває, хтось невидимий повів за руку до зближення.
Так непередбачено і вийшло. Ірина й Олександр приїхали до знайомих у Львів на весілля. О, знак долі! Там дружкою була Таня. Зустрілись. Радості не було меж. Серце виспівувало пісню кохання.
І це сталося. Метеликом затріпотів на губах перший найсолодший в світі поцілунок. Незбагненні, таємничі відчуття заполонили душу.
– Будь моєю! – шепотів Олександр.
– Навік твоя, – злетіло з вуст Тетяни.
І пролунало весільне «Гірко!». Тетяна відкрила браму щастя до подружнього життя.
х х х
Летить небесний пілігрим, показує закоханим їх шлях: «Ти, Олександре, ставай господарем сім’ї, а ти, Тетяно, будеш роду берегинею. Не поруште споконвічний цей закон. Живіть у мирі, любові та добрі!».
І попливли спокійною рікою сімейні дні. Лелеки на крилах доньку Марійку й синочка Олега принесли. Стараннями Тетяни з’явилося житло. Вона ж бо спокою не мала. Працювала та ще й підробляла – послуги медичні платні надавала. А час летів…
Незчулася Таня, як її коханий змінився. Став частіше з друзями бувати, випивати, пізніше додому приходити. А причин для застіль багато. Вони щодня є. І Олександр сім’ю став забувати. Ох, Олександре, схаменись! Спіткнувся – піднімись. Та ба! Не відчув, що біля щастя змією звивається велике горе.
Якось поїхав у батьківський дім, що пустував у ближньому селі. Від Бога і батьків мав для відпочинку дачу. Тож наглянути потрібно. Із собою випивку і закуску прихопив. Під вечір вирішив розвіяти самотність. Запросив хлопців. Випите на сон потягнуло. Сигарету закурив. Сон в руки брав свої. Цигарка випала із рота і впала на постіль. Задиміло в хаті.
Він ніби очманів й приліг. Приснилася його маленька Таня. Він з нею грається: «Таню, Танечко не плач. Я куплю тобі калач…». Вже й постіль палає, а він не чує і співає: «…медом помажу, тобі покажу…». Не з’їсть Саша калач – дім догорає…
Ох, Тетяно Степанівно, горе ввірвалось в твою долю, залишило тебе сам на сам із дітьми і проблемами жорстокого буття.
Поплакала. Для заспокоєння до своїх батьків поїхала. Не полегшало. Стиснула зуби. Взяла себе в руки і поклялась: «Дітей виведу в люди! Дасть Бог, все інше налагодиться». Закон для сильних духом гласить: «Шлях подолає і переможе труднощі той, хто йде».
Вона йшла твердою ходою. Не звернула вбік – все для дітей. А час летів. Марійка закінчила університет, а потім курси менеджерів і влаштувалась на роботу у престижній польській фірмі. Вийшла заміж за британця (з елітної англійської сім’ї), обоє працюють у Вроцлаві. Ще й маму порадували – народили онука.
Олег закінчив школу. В Словаччині вивчив місцеву мову у спеціальному закладі для емігрантів. Працює в словацькій технічній фірмі. Тепер Тетяна заробила стаж за віком, вийшла на пенсію і переїхала до Вроцлава, де няньчить онука, а це і є частиночкою щастя, про яке Тетяна так мріяла.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар