– У мене все гаразд, – завжди відповідала на запитання про життя-буття Поліна.
– Правда?
– Правда!
Можна було й не питати. У Поліни завжди все було добре, чудово і найкраще. Кола під очима? Подумаєш, у багатьох є! На ногах чоботи, які відзначили свій другий "ювілей" ще кілька років тому? Якісні та улюблені, а не тому, що ви всі подумали! Пішки додому з роботи? Є 10 гривень на автобус, але пішки ходити – корисно, не знали? Тепер знайте!
Згодом від Поліни відчепилися всі. Добре все в людини, навіщо в душу лізти? Або треба було без дзвінка до неї приходити та намагатися "винюхати", що ж у Поліни не так?
На тлі цього благополуччя тим несподіваніше прозвучала звістка:
– Про Поліну чули? Дітей покинула, чоловіка покинула, з роботи звільнилася та поїхала! Куди? А дідько його знає! Телефон недоступний, сторінки в соцмережах видалені. Говорять, її чоловіка навіть поліція затримувала. То Поліна з'явилася, показала, що жива-здорова, і знову пропала, навіть дітей не побачила.
Поліну засудили усі. Казали:
– Жила, як сир у маслі каталася! Чого бракувало? Мабуть, хахаля знайшла, і до нього поїхала! Їй чоловік і дім збудував, і на Південь возив! Зажерлася Поліна!
"Їй чоловік дім збудував, і на Південь возив!" – не посперечаєшся. Хіба дещо уточнити можна.
Будинок. У побудованому будинку жили не лише Поліна з чоловіком та двома дітьми, а й уся рідня "будівничого". Якщо конкретно, то – мама, бабуся з дідусем та молодша сестра в компанії своїх вихованців – двох собак та трьох котів. Свої квартири безстрокові гості здали в оренду, насолоджуючись гостинністю сина та його дружини. А як інакше? Вони ж гості! А щоб у разі розлучення Поліна не обібрала нещасного трудягу-чоловіка, будинок був записаний на його маму.
Сніданки, обіди та вечері на всю ватагу готувала Поліна. У вільний від роботи, дітей та городу час. Причому готувала по кілька варіантів страв: у бабусі з дідусем відсутня частина зубів, і їм важко їсти щось тверде, а 24-річна сестра чоловіка не їла м'ясо, рибу та яйця. Ще Поліна варила кашу для собак.
Город – окрема тема. Невеликий клаптик землі, на якому, за задумом Поліни, мав розташовуватися квітник, старше покоління хором розбило на город. Але доглядати його мала господиня будинку. Кури та свині, які теж мали з'явитися ("свої яйця та м'ясо!"), не з'явилися завдяки 24-річній вегетаріанці:
– Ні! Ви з глузду з'їхали? Я не витримаю, щоб м'ясо їли при мені. Бачити свиней і курей, яких ви потім зжерете, я не бажаю!
Працювала Поліна комірником на продуктовій базі, весь день проводячи на ногах. Додому з роботи їй теж потрібно було йти пішки: зарплатною карткою жінки розпоряджався чоловік, визначаючи доцільність усіх витрат. І 40 гривень на день на проїзд він вважав непотрібною тратою: йти Поліні всього 4 кілометри в один бік! "Діди он по 15 км в один бік до школи ходили пішки, і нічого!" – любив говорити годувальник Поліни.
Діти. Гордість будь-якої мами, її відрада та надія на ситу старість. Діти Поліни швидко перейняли манеру спілкування старших родичів і швидко почали називати маму зверхнім "Гей, ти!". Поліні було заборонено ходити до школи на батьківські збори під приводом: "Мамо, вистачить нас ганьбити!". Але Поліна ходила, замість чоловіка: "Не чоловіче це діло!".
Поїздки на Південь. Так, були. Якщо судити з перерахованого вище, неважко здогадатися, в ролі кого саме їздила "відпочивати" Поліна: нагляд за бабусею і дідусем чоловіка був цілком і повністю на її плечах. Два тижні на морі, але навіть п'яточки в нього не занурити жодного разу?
…З моменту від'їзду (втечі?) Поліни минуло два роки. Через рік їй буде 40. Зараз Поліна на віддаленій роботі, орендує маленький будиночок біля моря і платить аліменти на дітей. Залишилося ще кілька років, і Поліна буде остаточно вільна.
Свою першу, за багато років, сукню Поліна купила, страждаючи докорами сумління: "Може, краще на дітей зайву гривню відправити?". Але дещиця егоїзму, що несподівано проклюнувся, перемогла, долучивши до сукні босоніжки.
– Знаєте, мені майже сорок. І я тільки-но почала жити. Коли я встигла перетворитися на тітку, – не помітила. Зате чудово пам'ятаю день, коли з цієї "тітки" знову перетворилася на жінку. На жінку, яка має все життя попереду: стоячи на вокзалі в очікуванні автобуса з невеликою сумкою, документами та стягнутими у колишнього чоловіка 40 тисячами гривень.
Я не шкодую, що кинула все та всіх. Шкода лишень, що раніше цього не зробила. Життя в мене одне, і я зрозуміла, що не хочу його присвятити ролі обслуги інших людей, – каже Поліна.
Що ж, кожен з нас обирає свій шлях у житті. Поліна обрала свій. Хай буде все якнайкраще!
Валентина САЧУК.
– У мене все гаразд, – завжди відповідала на запитання про життя-буття Поліна.
– Правда?
– Правда!
Можна було й не питати. У Поліни завжди все було добре, чудово і найкраще. Кола під очима? Подумаєш, у багатьох є! На ногах чоботи, які відзначили свій другий "ювілей" ще кілька років тому? Якісні та улюблені, а не тому, що ви всі подумали! Пішки додому з роботи? Є 10 гривень на автобус, але пішки ходити – корисно, не знали? Тепер знайте!
Згодом від Поліни відчепилися всі. Добре все в людини, навіщо в душу лізти? Або треба було без дзвінка до неї приходити та намагатися "винюхати", що ж у Поліни не так?
На тлі цього благополуччя тим несподіваніше прозвучала звістка:
– Про Поліну чули? Дітей покинула, чоловіка покинула, з роботи звільнилася та поїхала! Куди? А дідько його знає! Телефон недоступний, сторінки в соцмережах видалені. Говорять, її чоловіка навіть поліція затримувала. То Поліна з'явилася, показала, що жива-здорова, і знову пропала, навіть дітей не побачила.
Поліну засудили усі. Казали:
– Жила, як сир у маслі каталася! Чого бракувало? Мабуть, хахаля знайшла, і до нього поїхала! Їй чоловік і дім збудував, і на Південь возив! Зажерлася Поліна!
"Їй чоловік дім збудував, і на Південь возив!" – не посперечаєшся. Хіба дещо уточнити можна.
Будинок. У побудованому будинку жили не лише Поліна з чоловіком та двома дітьми, а й уся рідня "будівничого". Якщо конкретно, то – мама, бабуся з дідусем та молодша сестра в компанії своїх вихованців – двох собак та трьох котів. Свої квартири безстрокові гості здали в оренду, насолоджуючись гостинністю сина та його дружини. А як інакше? Вони ж гості! А щоб у разі розлучення Поліна не обібрала нещасного трудягу-чоловіка, будинок був записаний на його маму.
Сніданки, обіди та вечері на всю ватагу готувала Поліна. У вільний від роботи, дітей та городу час. Причому готувала по кілька варіантів страв: у бабусі з дідусем відсутня частина зубів, і їм важко їсти щось тверде, а 24-річна сестра чоловіка не їла м'ясо, рибу та яйця. Ще Поліна варила кашу для собак.
Город – окрема тема. Невеликий клаптик землі, на якому, за задумом Поліни, мав розташовуватися квітник, старше покоління хором розбило на город. Але доглядати його мала господиня будинку. Кури та свині, які теж мали з'явитися ("свої яйця та м'ясо!"), не з'явилися завдяки 24-річній вегетаріанці:
– Ні! Ви з глузду з'їхали? Я не витримаю, щоб м'ясо їли при мені. Бачити свиней і курей, яких ви потім зжерете, я не бажаю!
Працювала Поліна комірником на продуктовій базі, весь день проводячи на ногах. Додому з роботи їй теж потрібно було йти пішки: зарплатною карткою жінки розпоряджався чоловік, визначаючи доцільність усіх витрат. І 40 гривень на день на проїзд він вважав непотрібною тратою: йти Поліні всього 4 кілометри в один бік! "Діди он по 15 км в один бік до школи ходили пішки, і нічого!" – любив говорити годувальник Поліни.
Діти. Гордість будь-якої мами, її відрада та надія на ситу старість. Діти Поліни швидко перейняли манеру спілкування старших родичів і швидко почали називати маму зверхнім "Гей, ти!". Поліні було заборонено ходити до школи на батьківські збори під приводом: "Мамо, вистачить нас ганьбити!". Але Поліна ходила, замість чоловіка: "Не чоловіче це діло!".
Поїздки на Південь. Так, були. Якщо судити з перерахованого вище, неважко здогадатися, в ролі кого саме їздила "відпочивати" Поліна: нагляд за бабусею і дідусем чоловіка був цілком і повністю на її плечах. Два тижні на морі, але навіть п'яточки в нього не занурити жодного разу?
…З моменту від'їзду (втечі?) Поліни минуло два роки. Через рік їй буде 40. Зараз Поліна на віддаленій роботі, орендує маленький будиночок біля моря і платить аліменти на дітей. Залишилося ще кілька років, і Поліна буде остаточно вільна.
Свою першу, за багато років, сукню Поліна купила, страждаючи докорами сумління: "Може, краще на дітей зайву гривню відправити?". Але дещиця егоїзму, що несподівано проклюнувся, перемогла, долучивши до сукні босоніжки.
– Знаєте, мені майже сорок. І я тільки-но почала жити. Коли я встигла перетворитися на тітку, – не помітила. Зате чудово пам'ятаю день, коли з цієї "тітки" знову перетворилася на жінку. На жінку, яка має все життя попереду: стоячи на вокзалі в очікуванні автобуса з невеликою сумкою, документами та стягнутими у колишнього чоловіка 40 тисячами гривень.
Я не шкодую, що кинула все та всіх. Шкода лишень, що раніше цього не зробила. Життя в мене одне, і я зрозуміла, що не хочу його присвятити ролі обслуги інших людей, – каже Поліна.
Що ж, кожен з нас обирає свій шлях у житті. Поліна обрала свій. Хай буде все якнайкраще!
Валентина САЧУК.
– У мене все гаразд, – завжди відповідала на запитання про життя-буття Поліна.
Залишити коментар