"Історія – це паспорт країни. Неповага до старовини, до свого минулого, до історії рідного народу є ознакою нікчемності", – так писав О. П. Довженко.
Тепер, коли наша держава розірвала пута тоталітарної системи, обрала європейський вектор розвитку, сторінки її літопису, на жаль, знову пишуться на фронтах кров'ю наших захисників та смертями невинно загиблих мирних людей. Ми повинні творити новітню історію України, пам'ятаючи патріотичне сьогодення, шануючи більш давні періоди становлення державності країни, краю, зрештою, свого села. Сучасний світ стрімко змінюється, відходять в небуття підручники історії, які писали на догоду компартії.
Такий був час, і ми в ньому жили, коли закривали церкви, а з пам'яті людей стирали нашу справжню історію, замовчуючи про все українське та національно-патріотичне.
Унікальне село Ружин відоме своєю історичною минувшиною. Це родове гніздо гетьманів Ружинських, звідси вийшло в світ 5 гетьманів України. До Ружинського роду належала і волинська княжна Софія Ружинська. В різні роки сюди приїжджали вклонитись землі ружинській жителі Нової Каховки, де загинув гетьман Богдан Ружинський, штурмуючи турецьку фортецію.
Ще раніше Ружин відвідували нащадки козацького роду із Запоріжжя, а декілька років тому тут побувала делегація з м. Ружина –житомирського містечка, яке в свій час заснував князь Кирик Ружинський. До нас в гості приїжджають, а ми показати практично, окрім села, нічого не можемо.
Нещодавно з ініціативи Ігоря Корнійчука, старости Ружинського старостинського округу, в селі відбулася зустріч працівників Ковельського історичного музею Маргарити Матвійчук – директорки, Мирослави Мороз – головної зберігачки фондів, Ірини Горблюк – заступниці начальника управління культури міськвиконкому з ініціативною групою (на світлині) в складі Г. Я. Гулька –Заслуженого краєзнавця України, Ю. М. Мазурика – археолога, Т. І. Редькович – директорки місцевої школи, Т. В. Родюк – вчителя. Зустріч мала консультативно-ознайомчий характер. Мета – оновлення музейної кімнати в місцевій школі.
Працівники музею розповіли, як вести музейну справу, облік, з чого починати. Ознайомилися з окремими експонатами, які вже є на стендах.
Після обміну думками та пропозиціями Г. Я. Гулько передав майбутньому музею свою колекцію знахідок доби козаччини з надією і вірою в те, що колись тут буде музей, пообіцявши подальшу допомогу. Звичайно, прикро, що історія не зберегла речових доказів маєтності та осідлості гетьманів Ружинських. Майже зруйнована двоповерхова будівля з глибоким підвальним приміщенням, численними склепіннями товщиною стін 90 см і більше.
Збудована вона неподалік непрохідних боліт з північної і західної сторін села. За переказами старожилів, урочища "Острівки" в цих болотах було єдиним порятунком від татаро-монгольської навали та під час Першої і Другої світових воєн. Прохід до островів знали тільки окремі люди. В урочищі "Ринка" в торфяниках знаходили укладені соснові колоди, скріплені дванадцятиметровими дубовими відбивними балками, що зв'язувались дерев'яними тиблями.
Із розмірів цегли можна зробити висновок, що другий поверх і вхід в підвальне приміщення добудовували. Очевидно, що згодом будівля використовувалася для виробничо-господарських потреб. На другому поверсі добудована мансарда для відпочинку та прийому гостей в святкові дні.
Відомо, що в ті далекі часи у Ружині займалися вирощуванням хмелю, садівництвом. Очевидно, тут перероблювали хміль, виробляли пиво, дріжджі та інші похідні продукти, а також займались переробкою фруктів. Звідси – назви будівлі "туралька", "броварня", "півніца". Функціонувало виробництво до 1939 року (за свідченням старожилів). Саме урочище має назву "Панський сад". Учасники зустрічі відвідали закинуту будівлю "туральки".
Ось так досліджується і передається з покоління в покоління пам'ять про місце історичної звитяги, сили та слави гетьманів Ружинських. Було б добре, якби хоч на цих забутих і зневажених пам'яттю місцях встановити меморіальні знаки, щоб теперішнє і майбутнє покоління українців усвідомлювало значимість національно-патріотичної боротьби своїх гетьманів.
Сергій ДАНИЛЮК.
"Історія – це паспорт країни. Неповага до старовини, до свого минулого, до історії рідного народу є ознакою нікчемності", – так писав О. П. Довженко.
Тепер, коли наша держава розірвала пута тоталітарної системи, обрала європейський вектор розвитку, сторінки її літопису, на жаль, знову пишуться на фронтах кров'ю наших захисників та смертями невинно загиблих мирних людей. Ми повинні творити новітню історію України, пам'ятаючи патріотичне сьогодення, шануючи більш давні періоди становлення державності країни, краю, зрештою, свого села. Сучасний світ стрімко змінюється, відходять в небуття підручники історії, які писали на догоду компартії.
Такий був час, і ми в ньому жили, коли закривали церкви, а з пам'яті людей стирали нашу справжню історію, замовчуючи про все українське та національно-патріотичне.
Унікальне село Ружин відоме своєю історичною минувшиною. Це родове гніздо гетьманів Ружинських, звідси вийшло в світ 5 гетьманів України. До Ружинського роду належала і волинська княжна Софія Ружинська. В різні роки сюди приїжджали вклонитись землі ружинській жителі Нової Каховки, де загинув гетьман Богдан Ружинський, штурмуючи турецьку фортецію.
Ще раніше Ружин відвідували нащадки козацького роду із Запоріжжя, а декілька років тому тут побувала делегація з м. Ружина –житомирського містечка, яке в свій час заснував князь Кирик Ружинський. До нас в гості приїжджають, а ми показати практично, окрім села, нічого не можемо.
Нещодавно з ініціативи Ігоря Корнійчука, старости Ружинського старостинського округу, в селі відбулася зустріч працівників Ковельського історичного музею Маргарити Матвійчук – директорки, Мирослави Мороз – головної зберігачки фондів, Ірини Горблюк – заступниці начальника управління культури міськвиконкому з ініціативною групою (на світлині) в складі Г. Я. Гулька –Заслуженого краєзнавця України, Ю. М. Мазурика – археолога, Т. І. Редькович – директорки місцевої школи, Т. В. Родюк – вчителя. Зустріч мала консультативно-ознайомчий характер. Мета – оновлення музейної кімнати в місцевій школі.
Працівники музею розповіли, як вести музейну справу, облік, з чого починати. Ознайомилися з окремими експонатами, які вже є на стендах.
Після обміну думками та пропозиціями Г. Я. Гулько передав майбутньому музею свою колекцію знахідок доби козаччини з надією і вірою в те, що колись тут буде музей, пообіцявши подальшу допомогу. Звичайно, прикро, що історія не зберегла речових доказів маєтності та осідлості гетьманів Ружинських. Майже зруйнована двоповерхова будівля з глибоким підвальним приміщенням, численними склепіннями товщиною стін 90 см і більше.
Збудована вона неподалік непрохідних боліт з північної і західної сторін села. За переказами старожилів, урочища "Острівки" в цих болотах було єдиним порятунком від татаро-монгольської навали та під час Першої і Другої світових воєн. Прохід до островів знали тільки окремі люди. В урочищі "Ринка" в торфяниках знаходили укладені соснові колоди, скріплені дванадцятиметровими дубовими відбивними балками, що зв'язувались дерев'яними тиблями.
Із розмірів цегли можна зробити висновок, що другий поверх і вхід в підвальне приміщення добудовували. Очевидно, що згодом будівля використовувалася для виробничо-господарських потреб. На другому поверсі добудована мансарда для відпочинку та прийому гостей в святкові дні.
Відомо, що в ті далекі часи у Ружині займалися вирощуванням хмелю, садівництвом. Очевидно, тут перероблювали хміль, виробляли пиво, дріжджі та інші похідні продукти, а також займались переробкою фруктів. Звідси – назви будівлі "туралька", "броварня", "півніца". Функціонувало виробництво до 1939 року (за свідченням старожилів). Саме урочище має назву "Панський сад". Учасники зустрічі відвідали закинуту будівлю "туральки".
Ось так досліджується і передається з покоління в покоління пам'ять про місце історичної звитяги, сили та слави гетьманів Ружинських. Було б добре, якби хоч на цих забутих і зневажених пам'яттю місцях встановити меморіальні знаки, щоб теперішнє і майбутнє покоління українців усвідомлювало значимість національно-патріотичної боротьби своїх гетьманів.
Сергій ДАНИЛЮК.
"Історія – це паспорт країни. Неповага до старовини, до свого минулого, до історії рідного народу є ознакою нікчемності", – так писав О. П. Довженко.
Залишити коментар