(Закінчення.
Початок в номері
від 8,15 і 22 серпня ц. р.).
Тим більше, що хтось, напевне, доніс, «куди треба», що до неї по хліб навідуються гості з лісу. «Бульбаші чи якась інша партизанка – біда їх розбере», – казала Олена Павлівна. Приходили по харчі не тільки до неї, і люди мусили давати все, що мали, боячись, що за відмову їх можуть вбити. Спочатку арештували обох – її і чоловіка, але згодом Карпа відпустили. Жінці відлягло від серця: він буде вдома і догляне дітей. Судили селянку 29 жовтня того ж року за зраду Батьківщині. Засідання «трійки», яка присудила «націоналістській посібниці» 25 років таборів і 5 років спецпо-селення, відбулося поспіхом, і молоду полісянку старий товарняк, напханий такими ж, як і вона, волинськими бранцями, повіз у далеку Воркуту.
Там, на Півночі, вона дійсно відбувала каторгу: валила ліс, дороги прокладала, залізничну колію чистила, камінь довбала, важкі мішки з рибою та крупами переносила. На перших початках було настільки нестерпно важко, що навіть просила, аби її розстріляли і позбавили таким чином мук.
З’явилася надія і впевненість після того, як за хорошу поведінку (а ще чоловік по інстанціях клопотав) їй «скинули» 15 років. Доля змилостивилася над жінкою: тих десяти років, що залишилися, Олена Павлівна не відсиділа (6 років, 10 місяців і 26 днів), бо, на щастя всіх засуджених, помер Йосип Сталін, і більшість в’язнів достроково звільнили. На початку серпня 1956 року поїхала до сім’ї у село Вербку і Олена Шадура.
А в 1996 році на підставі Закону України про реабілітацію жертв політичних репресій О. П. Шадура реабілітована.
Торкнулися репресії й інших сімей, понівечили долі багатьох ні в чому не винних селян, жорстоко обійшлися з ними, і лише через десятиліття, уже в часи незалежності України, прийшла, нарешті, така довгождана реабілітація. На жаль, дочекалися її не всі...
Лідія СИНЕНКО.
l
ВІД РЕДАКЦІЇ: свідчення очевидців, які навела наша землячка, уродженка села Дубового Лідія Йосипівна Синенко у книзі «Від Бахова до Вербки вздовж Турії-ріки» і якій ми вдячні за дозвіл оприлюднити фактично документальні матеріали на шпальтах «Вістей Ковельщини», – ще одне яскраве підтвердження бандитської суті «руського міра», котрий впродовж десяти років намагаються відродити путін та його прихильники в Україні.
На прикладі подій того часу і трагедій часу нинішнього ми бачимо: московія та її проводирі – це банда головорізів і кровопивць, міжнародні терористи, що несуть із собою кров, насилля, руїни, справжні слуги сатани. Їм чужі і незрозумілі християнська мораль, якої вони нібито дотримуються з «благословення» очільника рпц кіріла, загальнолюдські цінності. Адже сповідують культ сили, ненависті до українців, як, зрештою, й інших націй та народностей, демонструють прагнення підкорити весь цивілізований світ, шовінізм і неприхований фашизм.
Маємо пам’ятати: Україна, її армія, мужні воїни-Герої, мабуть, першими в світовій історії не тільки повстали проти московії, а завдають їй дедалі дошкульніших ударів. У дні відзначення 33-ї річниці Незалежності нашої держави у нас є підстави для гордості, впевненості у Перемозі над зухвалим ворогом, цілковитого несприйняття ідеї «руського міра», яку сповідують і деякі доморощені колаборанти та окремі священнослужителі так званої «української православної церкви». Який той “мір”, ми ще раз побачили під час масованого обстрілу України минулого понеділка.
Червоний терор був вчора. Завтра він може повторитися в «руському мірі». Пам’ятаймо про це завжди і скрізь. Єднаймося в міцний кулак, який, дасть Бог, розчавить путінську повтору, знищить осередок зла. Принаймні, події на Курщині та в інших регіонах московії дають все більше і більше підстав вірити у нашу спільну Перемогу.
(Закінчення. Початок в номері від 8,15 і 22 серпня ц. р.).
Тим більше, що хтось, напевне, доніс, «куди треба», що до неї по хліб навідуються гості з лісу. «Бульбаші чи якась інша партизанка – біда їх розбере», – казала Олена Павлівна. Приходили по харчі не тільки до неї, і люди мусили давати все, що мали, боячись, що за відмову їх можуть вбити. Спочатку арештували обох – її і чоловіка, але згодом Карпа відпустили. Жінці відлягло від серця: він буде вдома і догляне дітей. Судили селянку 29 жовтня того ж року за зраду Батьківщині. Засідання «трійки», яка присудила «націоналістській посібниці» 25 років таборів і 5 років спецпо-селення, відбулося поспіхом, і молоду полісянку старий товарняк, напханий такими ж, як і вона, волинськими бранцями, повіз у далеку Воркуту.
Там, на Півночі, вона дійсно відбувала каторгу: валила ліс, дороги прокладала, залізничну колію чистила, камінь довбала, важкі мішки з рибою та крупами переносила. На перших початках було настільки нестерпно важко, що навіть просила, аби її розстріляли і позбавили таким чином мук.
З’явилася надія і впевненість після того, як за хорошу поведінку (а ще чоловік по інстанціях клопотав) їй «скинули» 15 років. Доля змилостивилася над жінкою: тих десяти років, що залишилися, Олена Павлівна не відсиділа (6 років, 10 місяців і 26 днів), бо, на щастя всіх засуджених, помер Йосип Сталін, і більшість в’язнів достроково звільнили. На початку серпня 1956 року поїхала до сім’ї у село Вербку і Олена Шадура.
А в 1996 році на підставі Закону України про реабілітацію жертв політичних репресій О. П. Шадура реабілітована.
Торкнулися репресії й інших сімей, понівечили долі багатьох ні в чому не винних селян, жорстоко обійшлися з ними, і лише через десятиліття, уже в часи незалежності України, прийшла, нарешті, така довгождана реабілітація. На жаль, дочекалися її не всі...
Лідія СИНЕНКО.
ВІД РЕДАКЦІЇ: свідчення очевидців, які навела наша землячка, уродженка села Дубового Лідія Йосипівна Синенко у книзі «Від Бахова до Вербки вздовж Турії-ріки» і якій ми вдячні за дозвіл оприлюднити фактично документальні матеріали на шпальтах «Вістей Ковельщини», – ще одне яскраве підтвердження бандитської суті «руського міра», котрий впродовж десяти років намагаються відродити путін та його прихильники в Україні.
На прикладі подій того часу і трагедій часу нинішнього ми бачимо: московія та її проводирі – це банда головорізів і кровопивць, міжнародні терористи, що несуть із собою кров, насилля, руїни, справжні слуги сатани. Їм чужі і незрозумілі християнська мораль, якої вони нібито дотримуються з «благословення» очільника рпц кіріла, загальнолюдські цінності. Адже сповідують культ сили, ненависті до українців, як, зрештою, й інших націй та народностей, демонструють прагнення підкорити весь цивілізований світ, шовінізм і неприхований фашизм.
Маємо пам’ятати: Україна, її армія, мужні воїни-Герої, мабуть, першими в світовій історії не тільки повстали проти московії, а завдають їй дедалі дошкульніших ударів. У дні відзначення 33-ї річниці Незалежності нашої держави у нас є підстави для гордості, впевненості у Перемозі над зухвалим ворогом, цілковитого несприйняття ідеї «руського міра», яку сповідують і деякі доморощені колаборанти та окремі священнослужителі так званої «української православної церкви». Який той “мір”, ми ще раз побачили під час масованого обстрілу України минулого понеділка.
Червоний терор був вчора. Завтра він може повторитися в «руському мірі». Пам’ятаймо про це завжди і скрізь. Єднаймося в міцний кулак, який, дасть Бог, розчавить путінську повтору, знищить осередок зла. Принаймні, події на Курщині та в інших регіонах московії дають все більше і більше підстав вірити у нашу спільну Перемогу.
Залишити коментар