Минулого тижня Львів був охоплений неймовірним болем від жахливої трагедії: під час ракетної атаки вранці 4 вересня місцевий житель Ярослав Базилевич в одну мить втратив усю свою сім'ю.
Його дружина Євгенія і троє доньок вийшли на сходи, щоб спускатися в укриття. Саме в цей момент на їхній будинок припав удар, від якого обвалилися сходи, і люди опинилися під завалами. Сам чоловік вижив лише тому, що під час повітряної тривоги повернувся в квартиру узяти води.
У день похорону Базилевичів Львів був у скорботі. Здається, все місто плакало. Адже тут добре знали цю інтелігентну родину, яка дотримувалася українських традицій (на світлині). Сам Ярослав Базилевич походить із роду Івана Франка – він онук Зоряна Базилевича, небожа Ольги Франко. Його дружина 43-річна Євгенія співпрацювала з Гільдією українських парфумерів, закінчила Львівський інститут менеджменту. 21-річна донька Ярина, випускниця Інституту комп'ютерних наук та інформаційних технологій, була менеджер кою в офісі "Львів – молодіжна столиця Європи". 18-річна Дарія навчалася на другому курсі Львівського католицького університету. 7-річна Емілія перейшла до другого класу школи "Світанок".
Їх відспівували у Гарнізонному храмі святих Петра й Павла – там, де прощаються із загиблими військовослужбовцями. Неможливо передати горе чоловіка, який в одну мить втратив усе: і минуле щасливе життя, і майбутнє. "Я не знаю, якими словами сьогодні підтримати батька Ярослава", – справедливо зазначив міський голова Львова Андрій Садовий, повідомивши, що жертвами ракетного нападу на Львів у той день стали семеро містян, троє з яких – діти.
І справді, ні час, ні життя не залікують ран від утрати рідних. З такою ж невиліковною травмою доведеться жити і мешканцю Запоріжжя, який уночі 3 вересня під час ракетного обстрілу готельного комплексу втратив дружину і 8-річного сина. Його самого і 13-річну доньку рятувальникам вдалося витягнути з-під завалів.
В останні дні літа та на початку вересня сигнали повітряної тривоги лунали по кілька разів на добу. Найчастіше окупанти запускали ракети і безпілотники вночі і під ранок. За офіційними підрахунками, лише минулого тижня країна-агресорка кинула проти нас понад 800 керованих авіаційних бомб, майже 600 ударних безпілотників і більш як 60 ракет.
Смертоносною зброєю цілила по містах і містечках, а в столиці в один із цих днів повітряна тривога тривала мало не десять годин на добу.
З особливим болем сприймається кожна звістка про загибель дітей. У ці дні, коли вони мали б радіти новим підручникам, зустрічам зі школою та продовжувати навчання, сумних звісток було багато. Так, 30 серпня у Харкові авіаційна бомба обірвала життя 14-річної учениці Куп'янського ліцею Софії Глиняної. Для її родини це ще одна непоправна втрата, адже незадовго до цього надійшла звістка, що її батько, який боронив Україну, пропав безвісти.
У центрі Європи росія винищує українців цілими сім'ями, вбиває наших дітей – майбутнє нашої нації. Які ще потрібні аргументи, аби переконати тих, хто досі вірить в "добрих росіян" і в "братів-слов'ян", що їх зовсім не існує? Адже за кожним запуском ракети, безпілотника, падінням бомби чи ударом артилерійського снаряду стоять конкретні люди. Вони віддають накази, натискають кнопки, керують польотом, хоча добре знають, що несуть смерть мирним людям.
У своїй несамовитій ненависті до України кремлівський безумець давно перейшов усі червоні лінії цивілізації, бо тільки одержимий нечистою силою може віддавати накази бити по містах вночі, цілитись у середмістя, завдавати якнайбільше руйнувань, наводити жах, викликати паніку і страх. Але закон бумеранга, невідворотності покарання чи Вищого Божого суду ніхто не скасовував. Зло завжди лютує від безсилля, напередодні своєї безумовної кончини.
Найтемніша ніч завжди буває перед світанком. А він уже близько.
Валентина БЛІНОВА.
Залишити коментар