Штрихи до портрета
Моє знайомство з Геннадієм Васильовичем Бондаренком відбулося в кінці дев'яностих. Так сталося, що я, попри заняття господарськими справами, захопився краєзнавством. Самотужки вишукував, вичитував історичні матеріали і в міру власних можливостей досліджував місцеві історичні події. Як результат, назбирав матеріалів достатньо для видання книги історико-краєзнавчих нарисів під назвою "Ковель: минуле і сучасне".
Після довгих вагань і сумнівів рукопис книги завіз у видавництво "Надстир'я". Очільник видавництва Микола Богуш, розуміючи, що перед ним недосвідчений аматор краєзнавства, вирішив заручитися підтримкою фахівців і запросив до цієї роботи провідного історика Волинського державного університету ім. Лесі Українки Геннадія Бондаренка.
Так невипадково наші стежки перетнулися: я, новачок, "учень-студент", і Учитель, який під свою опіку брав тих, хто цікавиться історією рідного краю.
Переді мною постав чоловік невисокого зросту, кремезної статури, енергійний і рухливий. Очі променилися життєдайним світлом. На вустах проглядалася ледве вловима усмішка довіри до співрозмовника. Окуляри ніби підкреслювали приналежність до інтелектуальної еліти.
Словом, я побачив непересічну особистість, в якій поруч із толерантністю, людяністю і добротою душі відчувалися великий розум, мудрість, талант науковця-дослідника. З несподіванки, я дещо розгубився і не представився.
Розмова була недовгою. Він мене протестував пильним поглядом, подякував і відкланявся.
– Миколо Івановичу, хто це? – запитав я в Богуша.
– Анатолію, соромно не знати відомих людей рідного краю, – відповів він.
Так, це був Геннадій Бондаренко, сьогодні знаний як професор Волинського університету, кандидат історичних наук, член-кореспондент Української Академії історичних наук, директор відділення інституту дослідів Волині у Вінніпезі, лауреат багатьох державних обласних премій, Почесний краєзнавець України, Заслужений працівник народної освіти, автор більш як 600 статей та наукових монографій. На його роботи посилаються історики з Канади, Америки, Європи, Японії та Китаю. Він – голова організації краєзнавців Волині.
– Не легковаж. Познайомся ближче – він тобі при нагоді допоможе. Знай, що Бондаренко добра і щира людина, – наголосив наприкінці зустрічі директор "Надстир'я".
Пізніше в розмовах із колегами я дізнався про людські захоплення науковця. Геннадій Васильович любив більярд, захоплювався шахами, був неодноразовим чемпіоном університету із цього виду спорту. Брав активну участь у Всеукраїнських змаганнях і виборював призові місця.
Приємним відкриттям для мене була його любов до поетичного слова. Вірші писав глибокозмістовні, наповнені філософською думкою. Читав голосно, проникливо. Загалом, був душею будь-якого товариства, корпоративу чи творчого зібрання.
На крилах краєзнавства
Над хвилями гріха завжди злітає птах Господньої молитви. Погодьмося, що на хвилях нашого українського моря гойдаються гріхи національного і суспільного масштабів. Це насилля над нашим народом, заборона рідної мови та історії московською імперією. Ці гріхи спокутував Тарас Шевченко. Він як Пророк вдихав у душу народу волелюбний дух. Олена Пчілка боролась за відродження української мови і "переливала свою душу у думки дітей" та заскорузлого суспільства.
Геннадій Бондаренко відкрив шлюзи історії та краєзнавства Волинського краю. Маловідоме, забуте і заборонене потекло цілющими струмками. Весняна повінь краєзнавства розлилася по всіх куточках Волині. На це відродження чекала Незалежність!
Геннадій Васильович з головою поринув у роботу. Його зусиллями та енергією із товариства краєзнавців постала потужна організація краєзнавців Волині під крилом Національної спілки краєзнавців України, було створено у січні 2011 року краєзнавчий осередок Ковельщини. Саме він став ініціатором, організатором і куратором Всеукраїнських наукових, історико-краєзнавчих конференцій для Ковеля під назвою: "Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і Ковельщина в українській та європейській історії". На обласному рівні такі конференції проводились два рази на рік. Географія учасників конференції розлога – це Київ, Житомир, Львів, Рівне, Луцьк, Острог, Ковель і т. д.
Кожна конференція – своєрідне свято краєзнавства – увінчувалась виданням широкоформатного збірника. Без пафосу зауважу: це була титанічна робота. Таких історико-краєзнавчих розвідок Ковельщина ще не знала. До цієї роботи долучались представники інтелігенції, вчителі історії, бібліотекарі і всі бажаючі, ті, хто любить свій край, свою "малу", найкращу в світі Батьківщину. У Ковелі проведено 4 конференції – у 2003, 2008, 2013, 2018 роках. Остання, ювілейна, була приурочена до 500-ліття Магдебурзького права.
Маємо підкреслити ще одну рису характеру Геннадія Бондаренка – він вмів мислити стратегічно і пророчо заглядати в майбутнє. З його ініціативи у нашому місті, попри окремі застереження, було проведено "малу" учнівську конференцію, до якої долучились діти старших класів та їх наставники. Це ноу-хау стало святом для юних любителів історії. Геннадій Васильович розумів: майбутня історія України – в руках і серцях юних поколінь.
Він любив Лесю Українку. Поетеса писала:
Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
Геннадій Бондаренко, батько волинського краєзнавства і волинезнавства, підняв на гору цей камінь "важкий" і як досвідчений маестро із тої "гори" впевнено диригував хором істориків і краєзнавців, який виконував оптимістичну симфонію історичного краєзнавства Волині.
х х х
Чим глибше ми занурюємося у світ видатної людини, тим більше переконуємось в тому, що сенс життя від початку, і до кінця – у творенні моральних і духовних цінностей.
І нехай твердять філософи, що небеса люблять сильних. На небесних і земних шляхах-дорогах Геннадія Бондаренка, як дороговказ, висвітлюються доброчинність, життєтворчість і справедливість.
В невеличкому, затишному і скромному кабінеті Учителя завжди було тісно. До нього ішли, як до рідного, студенти, колеги, друзі за добрим словом, порадою, консультацією, і він усіх обдаровував теплом та увагою. Якось після конференції ми завітали до мого дачного будинку, де я розмістив музей поліського побуту. Згодом для цього музею Геннадій Васильович із власної приватної колекції подарував мені керамічний глек-амфору. Цей дорогий для мене дарунок завжди нагадує про доброго і мудрого мого Учителя й наставника.
З вежі прожитих літ я бачу широку панораму його професійної, громадської та просвітницької діяльності. Все в гармонії із буттям – обов'язок і відповідальність, любов до людини і рідного краю та України. Лишень немає самого Геннадія Васильовича Бондаренка.
Геннадію Бондаренку
Я без минувшини – немов бездомний пес,
Як блудний син без матері і батька.
Історія і пам'ять – буття земного сенс,
В них кров моя, душа і тіло без остатку.
Історія – це материк моєї долі,
На нім мій предок впевнено ступав ногою.
Летів на конях. На смерть ішов за Волю
Все це було з тобою і було зі мною.
Встають князі, гетьмани й пророки,
І ти встаєш з ними в єдиний стрій.
Я чую впевнені Учителя уроки –
В них животворний корінь твій земний.
Ти слід вагомий залишив на цій землі,
На ньому розквітають квіти краєзнавства.
І українське Ельдорадо бачиться мені –
Ти минуле осягав, і все, що буде завтра.
Кигиче чайка пісню над Тур'єю і Стиром,
І серце втратою болить – пекуча незагойна рана.
Остання шана… Тепер ти в Бога під крилом:
Помолимось за вічну і незгасиму пам'ять.
Анатолій СЕМЕНЮК,
голова Ковельської міськрайонної організації НСКУ.
Залишити коментар