Ольга Ліщук працює бібліотекарем в селі Мощеній багато років поспіль. Серед повсякденних захоплень жінки незмінною залишається любов і повага до міськрайонної газети «Вісті Ковельщини».
Пані Ольга добре пам’ятає ті часи, коли вона носила назву «Прапор Леніна», коли в ній працювали визнані майстри слова – Степан Скоклюк, Степан Байдюк, Гнат Ольхович та інші.
Час невмолимий, і вже пішли із життя люди, котрих вона шанувала, а вони її. Однак потяг до творчості в Ольги Ліщук не згас. Нещодавно вона подала до друку нову добірку своїх міні-творів. Пропонуємо їх увазі читачів.
Україна плаче
Іду селом, очам своїм не
вірю:
У тих подвір’ях люди десь
поділись,
Сидять в оселях смутку і
зажури.
Так хочеться сказати:
«Добрий день!»
Тій жінці чи малій дитині.
Проходжу тихо, а в душі
Так важко й гірко нині.
Радість десь занесли
буйні вітри,
На світі людям стало
сумно жити.
Книги колись читали – не
читають,
Пісні колись співали – не
співають,
МузИки грали, а тепер не
грають,
Бо наша Україна плаче і
ридає.
Змінився час
Обгородились і звели
паркан.
На ланцюзі чатує пес
Вулкан.
Радіопристрій мудрий
скаже: «Хто там?».
Тоді лише відчиняться
ворота.
Так не зайдеш вже, як
раніше, в хату.
Змінився час… І ми за
зміни платим,
І душі обгороджуєм
парканом,
Й самі вже ми чи люди,
чи... Вулкани.
Люблю й не люблю
Я люблю, коли мати не
плаче,
Своїм дітям тепло віддає,
Я люблю її серце гаряче,
Й добру душу, що в ній
виграє.
Я люблю, коли діти
сміються,
Їх невпевнену, тиху ходу,
Я люблю, як за руки
старенькі беруться,
Поспішають у юність
свою.
Я люблю пошановану
старість,
Якщо шана іде від дітей.
Я люблю, як життя людям
в радість,
А не сльози і біль, що у
грудях пече.
Люблю осінь й зимові
завії,
Літо й весну у пишнім
цвіту.
Люблю Сонце, дощі й
добрі вітри,
Тільки граду чомусь не
люблю.
Не люблю, коли мати у
чорній хустині
– І печаль уплелась в коси
її.
Не люблю і не хочу, щоб
діти Вкраїни
Покидали домівку і
рідних своїх.
Жартома і всерйоз
Оголошення
n Візьму в оренду автомобіль разом з водієм. Марка і стан автомобіля не мають значення.
n Прошу повернути за винагороду загубленого собаку. Основні прикмети: рудий, як пес.
n Шукаю життєрадісну, скромну, не з бідного десятка тещу. А дочка… яка вже буде.
n Куплю 10 породистих курок не сучок.
n Скоро буду. Пішла за вугло.
n Продам мед. Дешево. Правда, він липовий.
n Продам недобудований будинок (можливо, хтось добудує, а я потім викуплю).
Ольга ЛІЩУК.
с. Мощена.
Ольга Ліщук працює бібліотекарем в селі Мощеній багато років поспіль. Серед повсякденних захоплень жінки незмінною залишається любов і повага до міськрайонної газети «Вісті Ковельщини».
Пані Ольга добре пам’ятає ті часи, коли вона носила назву «Прапор Леніна», коли в ній працювали визнані майстри слова – Степан Скоклюк, Степан Байдюк, Гнат Ольхович та інші.
Час невмолимий, і вже пішли із життя люди, котрих вона шанувала, а вони її. Однак потяг до творчості в Ольги Ліщук не згас. Нещодавно вона подала до друку нову добірку своїх міні-творів. Пропонуємо їх увазі читачів.
Україна плаче
Іду селом, очам своїм не вірю:
У тих подвір’ях люди десь поділись,
Сидять в оселях смутку і зажури.
Так хочеться сказати: «Добрий день!»
Тій жінці чи малій дитині.
Проходжу тихо, а в душі
Так важко й гірко нині.
Радість десь занесли буйні вітри,
На світі людям стало сумно жити.
Книги колись читали – не читають,
Пісні колись співали – не співають,
МузИки грали, а тепер не грають,
Бо наша Україна плаче і ридає.
Змінився час
Обгородились і звели паркан.
На ланцюзі чатує пес Вулкан.
Радіопристрій мудрий скаже: «Хто там?».
Тоді лише відчиняться ворота.
Так не зайдеш вже, як раніше, в хату.
Змінився час… І ми за зміни платим,
І душі обгороджуєм парканом,
Й самі вже ми чи люди, чи... Вулкани.
Люблю й не люблю
Я люблю, коли мати не плаче,
Своїм дітям тепло віддає,
Я люблю її серце гаряче,
Й добру душу, що в ній виграє.
Я люблю, коли діти сміються,
Їх невпевнену, тиху ходу,
Я люблю, як за руки старенькі беруться,
Поспішають у юність свою.
Я люблю пошановану старість,
Якщо шана іде від дітей.
Я люблю, як життя людям в радість,
А не сльози і біль, що у грудях пече.
Люблю осінь й зимові завії,
Літо й весну у пишнім цвіту.
Люблю Сонце, дощі й добрі вітри,
Тільки граду чомусь не люблю.
Не люблю, коли мати у чорній хустині
– І печаль уплелась в коси
Не люблю і не хочу, щоб діти Вкраїни
Покидали домівку і рідних своїх.
Жартома і всерйоз
Оголошення
- Візьму в оренду автомобіль разом з водієм. Марка і стан автомобіля не мають значення.
- Прошу повернути за винагороду загубленого собаку. Основні прикмети: рудий, як пес.
- Шукаю життєрадісну, скромну, не з бідного десятка тещу. А дочка… яка вже буде.
- Куплю 10 породистих курок не сучок.
- Скоро буду. Пішла за вугло.
- Продам мед. Дешево. Правда, він липовий.
- Продам недобудований будинок (можливо, хтось добудує, а я потім викуплю).
Ольга ЛІЩУК.
с. Мощена.
Ольга Ліщук працює бібліотекарем в селі Мощеній багато років поспіль. Серед повсякденних захоплень жінки незмінною залишається любов і повага до міськрайонної газети «Вісті Ковельщини». 
Залишити коментар