На початку цього року я писала про новації, запроваджені волонтерами Товариства Червоного Хреста в роботі з ветеранами. Тоді, як розповіла голова Товариства Людмила Стахорська, з’явилась можливість відкрити новий напрямок діяльності для людей старшого віку – психологічно-соціальної підтримки. Всіх бажаючих об’єднали в клуб «Довголіття». Починання підтримали в області.
До речі, голова обласної організації Товариства Червоного Хреста Валентина Пришко постійно наголошує на важливості надання психологічно-соціальної підтримки всіх верств населення. Тому всіляко сприяла відкриттю локацій, де будуть проводитися відповідні заходи із залученням професійних психологів.
Ковельська команда волонтерів розуміє, що кожен день війни множить людське горе. Важко всім, а пенсіонерам – особливо: мізерні пенсії, високі ціни на продукти, медикаменти. А в багатьох – діти, онуки там, на Сході, а вдома – самотність. Тому відкриття клубу було дуже потрібне.
Звичайно, це – нова форма роботи, хоча в минулому «червонохрестівці» відкрили локації з психологічно-соціальної підтримки дітей. Такі центри реабілітації працюють більше року в ліцеї «Оберіг», де увагу приділяють дітям з інвалідністю, хлопчикам і дівчаткам — переселенцям з тимчасово окупованих територій. Подібну роботу проводять в «Реабілітаційному центрі», очолюваному подружжям Славікових. Їх досвід взяли на озброєння.
— Звичайно, — каже Людмила Стахорська, — продовжуємо працювати в інших напрямках. Це – допомога воїнам, турбота про людей, яких війна вигнала з рідних домівок. Не забуваємо про самотніх, хворих, особливо туберкульозом. Проводимо і надалі навчання населення основам першої медичної допомоги. Забезпечуємо, в міру можливостей, людей одягом, продуктами харчування, засобами гігієни. І ніхто з волонтерів ніколи не скаржиться, що важко, що доводиться працювати у вихідні.
Так, у Товаристві завжди панує атмосфера доброти, милосердя, які не піддаються виміру. Це – стан душі кожного, хто тут працює.
«На початках було важко. Але з часом ми зрозуміли: така робота зі старшими людьми дуже потрібна, вони з бажанням відвідують заняття, — говорить Любов Анікушина. – У кожного своє життя, у кожного своя чаша щастя і горя. Багато значить, як в таких умовах вижити, як пройти крізь важкий період втрат, як розділити чужий біль, як жити повноцінно, попри болі в серці. Все це враховуємо ми, волонтери, при складанні планів роботи і підготовці кожного засідання. Звичайно, нам допомагає і підтримує регіональний координатор психологічної соціальної підтримки з обласного Товариства Червоного Хреста Ольга Кашпрук».
З кожним днем клуб «Довголіття» набирає «обертів», запрошуючи все більше ветеранів. Коли починали роботу волонтери Роман Дударик, Оксана Арутунян, Любов Анікушина, то вони й самі навчались, а нині із знанням справи пишуть сценарії, вивчають запити членів клубу. Любов Миколаївна, хоча і в самої осінь завітала в «гості», не втомлюється турбуватись про колег-ветеранів: до кожного подзвонити, запитати про здоров’я, настрій, запросити на засідання.
І ось нещодавно я побувала на засіданні клубу. Скажу наперед: це – чарівна казка осені. Організатори заходу потурбувались, щоб зустріч відбулася у святковому, по-осінньому прикрашеному залі. Згадались слова:
Не кажіть про любов –
докажіть,
Що ви любите тих, хто
страждає.
Добрі справи ветеранам
робіть –
Цього наше життя
вимагає.
В залі царювала королева – Золота осінь, котра відлунювала в посмішках ветеранів, їх щирому захопленні дійством. Всі проблеми відійшли на другий план, на хвильку забулись сьогоднішні тривожні події, самотність, прожиті роки, незгоди, негаразди.
З початку зустрічі кожен коротко розповів про себе. Далі Роман, волонтер Товариства, на екрані висвітлив алфавіт, і на кожну літеру ветерани дописували слова, які, на їх думку, збагачують життя. Така розминка викликала захоплення, сміх та оживила зал.
Далі ветерани створювали аплікації на тему «Золота осінь». Щедрий світ любові, мудрості, фантазії постав у загадкових картинах, хоча не тільки на картинах – вони творили красу реального життя. Це була надзвичайно цікава творчість.
В житті багато залежить від тих, хто оточує нас. То лише в казках жива вода лікує і оживляє людей, а чародії дають силу і мужність. Нема чародійної сили – є людська сила доброти і милосердя, вміння дарувати хоч краплиночку тепла в зболені серця людей старшого покоління.
Роман Додарук зазначає, що з великим хвилюванням завжди іде на кожне засідання клубу до людей, які мудрі, знаючі, за плечима яких – десятки років трудових звитяг, які володіють неоціненним багатством – мудрістю і золотим досвідом життя. Членами клубу є люди різного віку, різних професій, різних поглядів. Тут – лікарі, вчителі, залізничники. Комусь – 90+, комусь – 70+.
Ось Ніні Наумівні чимало літ, але по-молодечому виконувала всі завдання. Не відставала Дарія Яківна Тимощук. Ось такі члени клубу.
А що ж говорять самі учасники зустрічі?
Марія Михайлівна Федчук – за фахом бухгалтер. В Ковелі проживає 5 років. Вона пише поезію. Дуже задоволена, що є членом клубу, роботою волонтерів і чекає зустрічі з поезією, творчістю місцевих поетів.
Кримінський Микола Тихонович – залізничник. Каже: «У кожного з нас є свої інтереси, уподобання, у кожного було своє життя, свої «плюси», як кажуть, і «мінуси». Але нас тут об’єднали, оточили увагою. Це дуже важливо».
«В клубі, — продовжує Гаврилюк Степан Петрович, — є шашки і шахи. По пару партій зіграємо і чаєм разом посмакуємо. Добрі волонтери і про це дбають, щоб і весело, і тепло було».
«Добре, що є така підтримка нам, пенсіонерам. Коли кругом біда, хоч на хвилину можемо забути про неї (хоча не завжди вдається), та все ж між людьми легше», — продовжує Ковтун Любов Петрівна.
Як уже згадувалось, Товариство постійно працює із так званими переселенцями.
Ірина Володимирівна Ляпіна – харків’янка. Висловлюючи свою думку, сказала, що клуб «Довголіття» є справжньою рятівною «соломинкою»: «Ми дуже багато пережили, в нас було також мирне, наповнене щасливим змістом, життя. Все забрала війна. А тут ставляться з теплом і розумінням. Я вже не кажу про матеріальну допомогу. Спасибі «червонохрестівцям»!».
Людмила Володимирівна Лук’янченко – жителька Маріуполя: «Я і моя сім’я дуже вдячні ковельчанам за теплоту, увагу до нас. Дякуємо за творчий задум Товариству Червоного Хреста, бо матеріальну допомогу ми отримуємо постійно, а ось психологічно-соціальна підтримка дуже потрібна. Спасибі!».
В спілкуванні з професійним, знаючим психологом Ольгою Іванівною Перепелицею, переконалася, що вона із задоволенням працює з ветеранами. Жінка запевнила, що з великим бажанням буде вести заняття. Як спеціаліст-психолог із досвідом роботи, сказала, що в час війни психологічна підтримка дуже потрібна.
Звичайно, не було б такого успіху, такої творчої роботи, якби не дружний, знаючий колектив Товариства Червоного Хреста. Натхненником його є мудра, знаюча, милосердна, з великим досвідом роботи Людмила Севастьянівна Стахорська, для якої основне – творити добро тим, хто цього потребує.
Дякую за цікаві зустрічі, змістовні заходи, які тут проводяться з метою боротьби із самотністю, нудьгою. «Тут нас чують, розуміють, а іноді співчувають, — зауважують члени клубу. – Правда, є одна проблема, — місця для наших зібрань нема. Нас «попросили» з приміщення ради ветеранів (а ми хто?), займались іноді на лавочках в парку. Нас «прихистив» Андрій Дмитрович Мигуля. Спасибі йому за увагу, тепло, чуйне ставлення до ветеранів. Але другий поверх – для нас «круто», ми не всі можемо піднятись східцями».
Я щиро вдячна за співпрацю, за багаторічну допомогу ветеранам, за розуміння потреб людей старшого віку, за вміння розділити чужий біль, підтримати у важку хвилину!
Валентина СІЧКАР,
голова районної ветеранської організації.
На початку цього року я писала про новації, запроваджені волонтерами Товариства Червоного Хреста в роботі з ветеранами. Тоді, як розповіла голова Товариства Людмила Стахорська, з’явилась можливість відкрити новий напрямок діяльності для людей старшого віку – психологічно-соціальної підтримки. Всіх бажаючих об’єднали в клуб «Довголіття». Починання підтримали в області.
До речі, голова обласної організації Товариства Червоного Хреста Валентина Пришко постійно наголошує на важливості надання психологічно-соціальної підтримки всіх верств населення. Тому всіляко сприяла відкриттю локацій, де будуть проводитися відповідні заходи із залученням професійних психологів.
Ковельська команда волонтерів розуміє, що кожен день війни множить людське горе. Важко всім, а пенсіонерам – особливо: мізерні пенсії, високі ціни на продукти, медикаменти. А в багатьох – діти, онуки там, на Сході, а вдома – самотність. Тому відкриття клубу було дуже потрібне.
Звичайно, це – нова форма роботи, хоча в минулому «червонохрестівці» відкрили локації з психологічно-соціальної підтримки дітей. Такі центри реабілітації працюють більше року в ліцеї «Оберіг», де увагу приділяють дітям з інвалідністю, хлопчикам і дівчаткам — переселенцям з тимчасово окупованих територій. Подібну роботу проводять в «Реабілітаційному центрі», очолюваному подружжям Славікових. Їх досвід взяли на озброєння.
— Звичайно, — каже Людмила Стахорська, — продовжуємо працювати в інших напрямках. Це – допомога воїнам, турбота про людей,
яких війна вигнала з рідних домівок. Не забуваємо про самотніх, хворих, особливо туберкульозом. Проводимо і надалі навчання населення основам першої медичної допомоги. Забезпечуємо, в міру можливостей, людей одягом, продуктами харчування, засобами гігієни. І ніхто з волонтерів ніколи не скаржиться, що важко, що доводиться працювати у вихідні.
Так, у Товаристві завжди панує атмосфера доброти, милосердя, які не піддаються виміру. Це – стан душі кожного, хто тут працює.
«На початках було важко. Але з часом ми зрозуміли: така робота зі старшими людьми дуже потрібна, вони з бажанням відвідують заняття, — говорить Любов Анікушина. – У кожного своє життя, у кожного своя чаша щастя і горя. Багато значить, як в таких умовах вижити, як пройти крізь важкий період втрат, як розділити чужий біль, як жити повноцінно, попри болі в серці. Все це враховуємо ми, волонтери, при складанні планів роботи і підготовці кожного засідання. Звичайно, нам допомагає і підтримує регіональний координатор психологічної соціальної підтримки з обласного Товариства Червоного Хреста Ольга Кашпрук».
З кожним днем клуб «Довголіття» набирає «обертів», запрошуючи все більше ветеранів. Коли починали роботу волонтери Роман Дударик, Оксана Арутунян, Любов Анікушина, то вони й самі навчались, а нині із знанням справи пишуть сценарії, вивчають запити членів клубу. Любов Миколаївна, хоча і в самої осінь завітала в «гості», не втомлюється турбуватись про колег-ветеранів: до кожного подзвонити, запитати про здоров’я, настрій, запросити на засідання.
І ось нещодавно я побувала на засіданні клубу. Скажу наперед: це – чарівна казка осені. Організатори заходу потурбувались, щоб зустріч відбулася у святковому, по-осінньому прикрашеному залі. Згадались слова:
Не кажіть про любов – докажіть,
Що ви любите тих, хто страждає.
Добрі справи ветеранам робіть –
Цього наше життя вимагає.
В залі царювала королева – Золота осінь, котра відлунювала в посмішках ветеранів, їх щирому захопленні дійством. Всі проблеми відійшли на другий план, на хвильку забулись сьогоднішні тривожні події, самотність, прожиті роки, незгоди, негаразди.
З початку зустрічі кожен коротко розповів про себе. Далі Роман, волонтер Товариства, на екрані висвітлив алфавіт, і на кожну літеру ветерани дописували слова, які, на їх думку, збагачують життя. Така розминка викликала захоплення, сміх та оживила зал.
Далі ветерани створювали аплікації на тему «Золота осінь». Щедрий світ любові, мудрості, фантазії постав у загадкових картинах, хоча не тільки на картинах – вони творили красу реального життя. Це була надзвичайно цікава творчість.
В житті багато залежить від тих, хто оточує нас. То лише в казках жива вода лікує і оживляє людей, а чародії дають силу і мужність. Нема чародійної сили – є людська сила доброти і милосердя, вміння дарувати хоч краплиночку тепла в зболені серця людей старшого покоління.
Роман Додарук зазначає, що з великим хвилюванням завжди іде на кожне засідання клубу до людей, які мудрі, знаючі, за плечима яких – десятки років трудових звитяг, які володіють неоціненним багатством – мудрістю і золотим досвідом життя. Членами клубу є люди різного віку, різних професій, різних поглядів. Тут – лікарі, вчителі, залізничники. Комусь – 90+, комусь – 70+.
Ось Ніні Наумівні чимало літ, але по-молодечому виконувала всі завдання. Не відставала Дарія Яківна Тимощук. Ось такі члени клубу.
А що ж говорять самі учасники зустрічі?
Марія Михайлівна Федчук – за фахом бухгалтер. В Ковелі проживає 5 років. Вона пише поезію. Дуже задоволена, що є членом клубу, роботою волонтерів і чекає зустрічі з поезією, творчістю місцевих поетів.
Кримінський Микола Тихонович – залізничник. Каже: «У кожного з нас є свої інтереси, уподобання, у кожного було своє життя, свої «плюси», як кажуть, і «мінуси». Але нас тут об’єднали, оточили увагою. Це дуже важливо».
«В клубі, — продовжує Гаврилюк Степан Петрович, — є шашки і шахи. По пару партій зіграємо і чаєм разом посмакуємо. Добрі волонтери і про це дбають, щоб і весело, і тепло було».
«Добре, що є така підтримка нам, пенсіонерам. Коли кругом біда, хоч на хвилину можемо забути про неї (хоча не завжди вдається), та
все ж між людьми легше», — продовжує Ковтун Любов Петрівна.
Як уже згадувалось, Товариство постійно працює із так званими переселенцями.
Ірина Володимирівна Ляпіна – харків’янка. Висловлюючи свою думку, сказала, що клуб «Довголіття» є справжньою рятівною «соломинкою»: «Ми дуже багато пережили, в нас було також мирне, наповнене щасливим змістом, життя. Все забрала війна. А тут ставляться з теплом і розумінням. Я вже не кажу про матеріальну допомогу. Спасибі «червонохрестівцям»!».
Людмила Володимирівна Лук’янченко – жителька Маріуполя: «Я і моя сім’я дуже вдячні ковельчанам за теплоту, увагу до нас. Дякуємо за творчий задум Товариству Червоного Хреста, бо матеріальну допомогу ми отримуємо постійно, а ось психологічно-соціальна підтримка дуже потрібна. Спасибі!».
В спілкуванні з професійним, знаючим психологом Ольгою Іванівною Перепелицею, переконалася, що вона із задоволенням працює з ветеранами. Жінка запевнила, що з великим бажанням буде вести заняття. Як спеціаліст-психолог із досвідом роботи, сказала, що в час війни психологічна підтримка дуже потрібна.
Звичайно, не було б такого успіху, такої творчої роботи, якби не дружний, знаючий колектив Товариства Червоного Хреста. Натхненником його є мудра, знаюча, милосердна, з великим досвідом роботи Людмила Севастьянівна Стахорська, для якої основне – творити добро тим, хто цього потребує.
Дякую за цікаві зустрічі, змістовні заходи, які тут проводяться з метою боротьби із самотністю, нудьгою. «Тут нас чують, розуміють, а іноді співчувають, — зауважують члени клубу. – Правда, є одна проблема, — місця для наших зібрань нема. Нас «попросили» з приміщення ради ветеранів (а ми хто?), займались іноді на лавочках в парку. Нас «прихистив» Андрій Дмитрович Мигуля. Спасибі йому за увагу, тепло, чуйне ставлення до ветеранів. Але другий поверх – для нас «круто», ми не всі можемо піднятись східцями».
Я щиро вдячна за співпрацю, за багаторічну допомогу ветеранам, за розуміння потреб людей старшого віку, за вміння розділити чужий біль, підтримати у важку хвилину!
Валентина СІЧКАР, голова районної ветеранської організації.
На початку цього року я писала про новації, запроваджені волонтерами Товариства Червоного Хреста в роботі з ветеранами. Тоді, як розповіла голова Товариства Людмила Стахорська, з’явилась можливість відкрити новий напрямок діяльності для людей старшого віку – психологічно-соціальної підтримки. Всіх бажаючих об’єднали в клуб «Довголіття». Починання підтримали в області.
яких війна вигнала з рідних домівок. Не забуваємо про самотніх, хворих, особливо туберкульозом. Проводимо і надалі навчання населення основам першої медичної допомоги. Забезпечуємо, в міру можливостей, людей одягом, продуктами харчування, засобами гігієни. І ніхто з волонтерів ніколи не скаржиться, що важко, що доводиться працювати у вихідні.
З початку зустрічі кожен коротко розповів про себе. Далі Роман, волонтер Товариства, на екрані висвітлив алфавіт, і на кожну літеру ветерани дописували слова, які, на їх думку, збагачують життя. Така розминка викликала захоплення, сміх та оживила зал. 
все ж між людьми легше», — продовжує Ковтун Любов Петрівна.
Залишити коментар