– Віталію Леонтійовичу, як журналіст з багаторічним стажем, уважно слідкую за інформаційним наповненням офіційних сайтів громад Ковельського району. Скажу відверто: ваш – один з найкращих та найзмістовніших. І справа навіть не в тому, що пресслужба Колодяжненської сільської ради працює добре (хоч це важливо, за що «дівчатам» – респект!). Найголовніше, що є про що писати і розповідати. А є, напевно, тому, що життя Колодяжненської громади – активне, цікаве, неспокійне. Я не помиляюсь?
– Тут Ви не помиляєтесь: життя громади справді цікаве. Ми йшли до цього сім років з часу об’єднання. Чи не щодня є якась подія чи тема, яку варто висвітлити…
Але найперше хочу подякувати Збройним Силам України, завдяки яким ми можемо працювати і забезпечувати життєдіяльність нашої громади. Адже поки військові знаходяться в найгарячіших точках країни, тут живуть їхні сім’ї, їхні діти мають ходити в школи та садки, словом, – життя має продовжуватись.
Що стосується висвітлення життєдіяльності громади, то в нас є людина, яка цим займається: відвідує засідання комісій, сесій та виконкому, робочі наради та зустрічі, об’єкти, на яких тривають ті чи інші роботи. Аналізує інформацію й оперативно публікує її на наших ресурсах: офіційному сайті Колодяжненської сільської ради, каналі Вайбер та сторінці у соцмережі Фейсбук.
– Успіх роботи будь-якої громади, перш за все, залежить від її фінансового забезпечення, тобто наповнення бюджету. Як у Вас із цим? За рахунок чого і кого вдається наповнювати бюджет в непростих і майже критичних умовах воєнного стану? Хто робить найбільший внесок у «скарбницю» громади?
– Не було б такої жвавої роботи, якби не було фінансової спроможності. Сім років тому, коли громада створювалася, існували проблеми із «закриттям» навіть захищених статтей. Але цю кризу було подолано. Нині через розв’язану росією війну частина ФОПів припинила своє існування, на багатьох підприємствах відбулося скорочення працівників, а це втрата ПДФО.
Та, попри це, є і позитивні моменти, якщо так можна висловитися у цьому контексті. Частина громадян із зони ведення бойових дій, які надалі хочуть будувати свій бізнес в Україні, шукають можливості для цього, в тому числі, на нашій території. Не применшуючи важливості роботи усіх колег, хочу сказати, що у нас працює архітектор Яна Сущ, що є великим надбанням, адже таких фахівців насправді дуже мало у нашій місцевості.
Аналізуємо територію, робимо детальні плани на земельні ділянки, аби запропонувати підприємцям. У нас вигідне розташування: поряд – міжнародні траси, залізниця, межуємо з Ковелем, що відіграє важливу роль.
Також на нашій території є бізнес, який працює давно, але останнім часом розвивається ще більше. Підприємці бачать ті позитивні зміни, які відбуваються, у порівнянні з тим, як було тоді, коли вони починали працювати… Помічають вклад органу місцевого самоврядування у свою територію та добробут жителів: покращення дорожньої інфраструктури, благоустрою, екологічної ситуації. Вони бачать, що сплачені до бюджету кошти працюють на розвиток.
Основними бюджетоутворюючими організаціями є сільськогосподарські підприємства: СТзОВ ім. Лесі Українки, СТОВ «Васюти», ТОВ «Відродження АГРО ЛТД», ФГ «Роан Агро», ФГ «Волошки» , ТОВ «Птахівниче» та інші. Також працює деревообробна галузь: ТОВ «Верба-ВВ», ТОВ «Форест-ов», ТзОВ «Притані», ТОВ «Тімбер Україна», ТОВ «Черемшина Компані», ПП «Смерека» тощо. Принагідно хочу подякувати підприємцям, які відгукуються на наші прохання, коли треба якась допомога. Приміром, ТОВ «Верба» надало два автобуси, які нині довозять дітей до закладів освіти.
Профільний відділ багато працює над впорядкуванням земельних ділянок, адже кожен клаптик землі має працювати і приносити дохід. Тож регулярно готуємо ділянки до продажу права оренди на земельних торгах.
– На що спрямовуєте бюджетні кошти в першу чергу? Чи вдається успішно задовільняти першочергові потреби і запити людей? Що тут вважаєте головним?
– Перш за все, закриваємо захищені статті (заробітні плати, комунальні платежі), фінансуємо програми сільської ради – надання різних видів матеріальної допомоги для місцевих жителів (лікування, поховання, встановлення пам’ятників для загиблих військовослужбовців тощо).
Як вже казав, підтримка Збройних Сил нині в пріоритеті. Намагаємося задовольняти всі запити, які надходять від військового командування. Також прийняли зміни у місцеву програму із соціального захисту населення, додавши пункт про підтримку сімей мобілізованих військовослужбовців. Фінансову допомогу, надану із місцевого бюджету, члени сімей військових використовують на придбання тих чи інших засобів, військового обладнання – систем РЕБ, дронів тощо.
– Наскільки злагодженою є діяльність сільської ради? Чи задовольняє Вас співпраця депутатських комісій? Адже у них – представники різних політичних сил. Що вважаєте спільним успіхом, а що потребує вирішення в найближчому майбутньому?
– Скажу так: між нами бувають дискусії, у кожного є власна думка, але завжди намагаємося порозумітися і знайти “спільний знаменник”. При прийнятті рішень керуємося інтересами громади, а не політичними чи особистими амбіціями, хоч помічав, що вони були на початках. Але якщо якісно і прозоро здійснюється робота, то зростає довіра до мене як до керівника місцевої влади та загалом до виконавчого комітету.
Нашим спільним успіхом є те, що більшість важливих для забезпечення життєдіяльності громади рішень були прийняті. Є взаєморозуміння та бачення стратегії розвитку громади.
– Вам із колегами інших сільських та селищних рад випало працювати в складний час. Третій рік поспіль триває кривава війна з російськими загарбниками, щоденно на полі бою гинуть наші захисники. Які питання доводиться вирішувати, як вдається допомагати Збройним силам України? Наскільки сильний волонтерський рух на території громади, кого б Ви відзначили особливо?
– В перші місяці після початку повномасштабного російського вторгнення ми адаптувалися до нової реальності, були у постійній напрузі з одного боку, а з іншого – готовності, якщо раптом ворог ступить на нашу землю. Не скажу, що була паніка, але була в деякій мірі метушня. Кожен хотів зробити свій вклад, і нам треба було якось «направляти» народ.
Коли найбільша загроза минула, я відразу сказав, що не варто ставити життя громади на паузу, і поступово почали повертатися до роботи за всіма напрямками, адаптуючи її під нову воєнну реальність. Будували укриття, аби діти повернулися до очного навчання та здобували дошкільну освіту, виводили із простою заклади культури, повернулися до спортивно-масових заходів, аби діти і дорослі мали цікаве дозвілля. Разом з тим, чи не кожен проведений у громаді масовий захід – благодійний на підтримку Збройних Сил України.
Що стосується підтримки Збройних Сил, то вже частково відповів на це питання: підтримуємо військових коштом місцевого бюджету та проводимо з цією метою різні благодійні заходи. Щоправда, останнім часом надходять запити від військових частин «на мільйони», які, на жаль, ми не можемо задовольнити, бо не володіємо таким фінансовим ресурсом. В основному передаємо квадрокоптери, дрони, автомобілі тощо.
Звісно, з часом активність людей почала згасати, а потім стало все важче організувати їх для тих чи інших цілей, що стосуються підтримки армії. Але не скажу, що люди стали байдужими. Весь цей час в громаді активно працюють волонтери. Деякі з них співпрацювали з нами, окремі вирішували питання самостійно. Чимало волонтерів серед наших депутатів. Не називатиму нікого поіменно, адже громада, і, перш за все, ті, кого вони підтримують, знають цих людей й безмежно їм вдячні.
– Війна, звичайно, ускладнила наше життя, але не зупинила його. Що вдалося зробити в напрямку соціально-економічного розвитку населених пунктів громади, які плани маєте на найближчу перспективу?
– Якщо говорити про більш масштабні речі, то, звісно, було дуже багато планів, які не вдалося реалізувати через війну. Та впевнений, що після Перемоги, з настанням миру обов’язково до них повернемось.
Та все ж… Аби розвивати громаду, потрібен капітал. Для цього варто працювати з землею: кожен клаптик має приносити дохід. Тож це головне завдання.
Напрацьовуємо проєкт розвитку закладу оздоровлення та відпочинку дітей «Оберіг» на березі мальовничого озера Ухо. Після завершення війни намагатимемося залучити інвесторів, можливо, навіть із сусідньої Польщі.
– Який стан справ в соціальній сфері? Які проблеми чекають свого розв’язання, в тому числі й за участю держави?
– Частина звернень наших жителів стосуються незадовільного стану доріг. Але здебільшого це дороги, які не перебувають у нас на балансі, і ми не можемо вкладати в них кошти. Держава також не вирішує цих питань, бо перебуває в стані війни, і фінансовий ресурс обмежений. Ми, своєю чергою, намагаємося підтримувати задовільний стан комунальних доріг – грейдеруємо, підсипаємо.
Другою проблемою є питання земель сільськогосподарського призначення, які довгий час не оброблялися. Бачення держави тут відрізняється від нашого, адже для нас більш вигідно передавати ці землі в оренду аграріям, аніж віддати лісгоспам.
– Колодяжне – колиска літературного таланту нашої славної землячки Лесі Українки. Мабуть, це позначається на культурно-мистецькому житті громади. Як Вам вдається підтримувати його високий рівень, про що постійно інформує й наша газета, над чим нині працює Ваш Центр відпочинку і дозвілля?
– Нам дуже пощастило, що нашою землячкою є легендарна поетеса. Безперечно, Колодяжне, а нині й вся громада найперше асоціюється з постаттю Лесі Українки. Це – наші “візитівка” і “родзинка”, наш символ. Де б ми не були, завжди, коли чують про Колодяжне, кажуть, що це Лесин край, тож ми є впізнаваною громадою.
Та діяльність Центру культури, дозвілля і спорту доволі широка: це організація різних тематичних заходів – з нагоди державних і професійних свят, спортивних змагань, а в роки війни – благодійних ярмарків. Є серед них і більш масштабні – приміром, етнофестиваль «На гостини до Лесі».
– Наскільки успішно вирішуються питання освіти та медичного обслуговування населення? Чи забезпечені бюджетні установи достатньою кількістю укриттів, адже сигнали повітряної тривоги звучать безперервно?
– Віталію Леонтійовичу, як журналіст з багаторічним стажем, уважно слідкую за інформаційним наповненням офіційних сайтів громад Ковельського району. Скажу відверто: ваш – один з найкращих та найзмістовніших. І справа навіть не в тому, що пресслужба Колодяжненської сільської ради працює добре (хоч це важливо, за що «дівчатам» – респект!). Найголовніше, що є про що писати і розповідати. А є, напевно, тому, що життя Колодяжненської громади – активне, цікаве, неспокійне. Я не помиляюсь?– Тут Ви не помиляєтесь: життя громади справді цікаве. Ми йшли до цього сім років з часу об’єднання. Чи не щодня є якась подія чи тема, яку варто висвітлити…
Але найперше хочу подякувати Збройним Силам України, завдяки яким ми можемо працювати і забезпечувати життєдіяльність нашої громади. Адже поки військові знаходяться в найгарячіших точках країни, тут живуть їхні сім’ї, їхні діти мають ходити в школи та садки, словом, – життя має продовжуватись.
Що стосується висвітлення життєдіяльності громади, то в нас є людина, яка цим займається: відвідує засідання комісій, сесій та виконкому, робочі наради та зустрічі, об’єкти, на яких тривають ті чи інші роботи. Аналізує інформацію й оперативно публікує її на наших ресурсах: офіційному сайті Колодяжненської сільської ради, каналі Вайбер та сторінці у соцмережі Фейсбук.
– Успіх роботи будь-якої громади, перш за все, залежить від її фінансового забезпечення, тобто наповнення бюджету. Як у Вас із цим? За рахунок чого і кого вдається наповнювати бюджет в непростих і майже критичних умовах воєнного стану? Хто робить найбільший внесок у «скарбницю» громади?
– Не було б такої жвавої роботи, якби не було фінансової спроможності. Сім років тому, коли громада створювалася, існували проблеми із «закриттям» навіть захищених статтей. Але цю кризу було подолано. Нині через розв’язану росією війну частина ФОПів припинила своє існування, на багатьох підприємствах відбулося скорочення працівників, а це втрата ПДФО.
Та, попри це, є і позитивні моменти, якщо так можна висловитися у цьому контексті. Частина громадян із зони ведення бойових дій, які надалі хочуть будувати свій бізнес в Україні, шукають можливості для цього, в тому числі, на нашій території. Не применшуючи важливості роботи усіх колег, хочу сказати, що у нас працює архітектор Яна Сущ, що є великим надбанням, адже таких фахівців
насправді дуже мало у нашій місцевості.
Аналізуємо територію, робимо детальні плани на земельні ділянки, аби запропонувати підприємцям. У нас вигідне розташування: поряд – міжнародні траси, залізниця, межуємо з Ковелем, що відіграє важливу роль.
Також на нашій території є бізнес, який працює давно, але останнім часом розвивається ще більше. Підприємці бачать ті позитивні зміни, які відбуваються, у порівнянні з тим, як було тоді, коли вони починали працювати… Помічають вклад органу місцевого самоврядування у свою територію та добробут жителів: покращення дорожньої інфраструктури, благоустрою, екологічної ситуації. Вони бачать, що сплачені до бюджету кошти працюють на розвиток.
Основними бюджетоутворюючими організаціями є сільськогосподарські підприємства: СТзОВ ім. Лесі Українки, СТОВ «Васюти», ТОВ «Відродження АГРО ЛТД», ФГ «Роан Агро», ФГ «Волошки» , ТОВ «Птахівниче» та інші. Також працює деревообробна галузь: ТОВ «Верба-ВВ», ТОВ «Форест-ов», ТзОВ «Притані», ТОВ «Тімбер Україна», ТОВ «Черемшина Компані», ПП «Смерека» тощо. Принагідно хочу подякувати підприємцям, які відгукуються на наші прохання, коли треба якась допомога. Приміром, ТОВ «Верба» надало два автобуси, які нині довозять дітей до закладів освіти.
Профільний відділ багато працює над впорядкуванням земельних ділянок, адже кожен клаптик землі має працювати і приносити дохід. Тож регулярно готуємо ділянки до продажу права оренди на земельних торгах.
– На що спрямовуєте бюджетні кошти в першу чергу? Чи вдається успішно задовільняти першочергові потреби і запити людей? Що тут вважаєте головним?
– Перш за все, закриваємо захищені статті (заробітні плати, комунальні платежі), фінансуємо програми сільської ради – надання різних видів матеріальної допомоги для місцевих жителів (лікування, поховання, встановлення пам’ятників для загиблих військовослужбовців тощо).
Як вже казав, підтримка Збройних Сил нині в пріоритеті. Намагаємося задовольняти всі запити, які надходять від військового командування. Також прийняли зміни у місцеву програму із соціального захисту населення, додавши пункт про підтримку сімей мобілізованих військовослужбовців. Фінансову допомогу, надану із місцевого бюджету, члени сімей військових використовують на придбання тих чи інших засобів, військового обладнання – систем РЕБ, дронів тощо.
– Наскільки злагодженою є діяльність сільської ради? Чи задовольняє Вас співпраця депутатських комісій? Адже у них – представники різних політичних сил. Що вважаєте спільним успіхом, а що потребує вирішення в найближчому майбутньому?
– Скажу так: між нами бувають дискусії, у кожного є власна думка, але завжди намагаємося порозумітися і знайти “спільний знаменник”. При прийнятті рішень керуємося інтересами громади, а не політичними чи особистими амбіціями, хоч помічав, що вони були на початках. Але якщо якісно і прозоро здійснюється робота, то зростає довіра до мене як до керівника місцевої влади та загалом до виконавчого комітету.
Нашим спільним успіхом є те, що більшість важливих для забезпечення життєдіяльності громади рішень були прийняті. Є взаєморозуміння та бачення стратегії розвитку громади.
– Вам із колегами інших сільських та селищних рад випало працювати в складний час. Третій рік поспіль триває кривава війна з російськими загарбниками, щоденно на полі бою гинуть наші захисники. Які питання доводиться вирішувати, як вдається допомагати Збройним силам України? Наскільки сильний волонтерський рух на території громади, кого б Ви відзначили особливо?
– В перші місяці після початку повномасштабного російського вторгнення ми адаптувалися до нової реальності, були у постійній напрузі з одного боку, а з іншого – готовності, якщо раптом ворог ступить на нашу землю. Не скажу, що була паніка, але була в деякій мірі метушня. Кожен хотів зробити свій вклад, і нам треба було якось «направляти» народ.
Коли найбільша загроза минула, я відразу сказав, що не варто ставити життя громади на паузу, і поступово почали повертатися до роботи за всіма напрямками, адаптуючи її під нову воєнну реальність. Будували укриття, аби діти повернулися до очного навчання та здобували дошкільну освіту, виводили із простою заклади культури, повернулися до спортивно-масових заходів, аби діти і дорослі мали цікаве дозвілля. Разом з тим, чи не кожен проведений у громаді масовий захід – благодійний на підтримку Збройних Сил України.
Що стосується підтримки Збройних Сил, то вже частково відповів на це питання: підтримуємо військових коштом місцевого бюджету та проводимо з цією метою різні благодійні заходи. Щоправда, останнім часом надходять запити від військових частин «на мільйони», які, на жаль, ми не можемо задовольнити, бо не володіємо таким фінансовим ресурсом. В основному передаємо квадрокоптери, дрони, автомобілі тощо.
Звісно, з часом активність людей почала згасати, а потім стало все важче організувати їх для тих чи інших цілей, що стосуються підтримки армії. Але не скажу, що люди стали байдужими. Весь цей час в громаді активно працюють волонтери. Деякі з них співпрацювали з нами, окремі вирішували питання самостійно. Чимало волонтерів серед наших депутатів. Не називатиму нікого поіменно, адже громада, і, перш за все, ті, кого вони підтримують, знають цих людей й безмежно їм вдячні.
– Війна, звичайно, ускладнила наше життя, але не зупинила його. Що вдалося зробити в напрямку соціально-економічного розвитку населених пунктів громади, які плани маєте на найближчу перспективу?
– Якщо говорити про більш масштабні речі, то, звісно, було дуже багато планів, які не вдалося реалізувати через війну. Та впевнений, що після Перемоги, з настанням миру обов’язково до них повернемось.
Та все ж… Аби розвивати громаду, потрібен капітал. Для цього варто працювати з землею: кожен клаптик має приносити дохід. Тож це головне завдання.
Напрацьовуємо проєкт розвитку закладу оздоровлення та відпочинку дітей «Оберіг» на березі мальовничого озера Ухо. Після завершення війни намагатимемося залучити інвесторів, можливо, навіть із сусідньої Польщі.
– Який стан справ в соціальній сфері? Які проблеми чекають свого розв’язання, в тому числі й за участю держави?
– Частина звернень наших жителів стосуються незадовільного стану доріг. Але здебільшого це дороги, які не перебувають у нас на балансі, і ми не можемо вкладати в них кошти. Держава також не вирішує цих питань, бо перебуває в стані війни, і фінансовий ресурс обмежений. Ми, своєю чергою, намагаємося підтримувати задовільний стан комунальних доріг – грейдеруємо, підсипаємо.
Другою проблемою є питання земель сільськогосподарського призначення, які довгий час не оброблялися. Бачення держави тут відрізняється від нашого, адже для нас більш вигідно передавати ці землі в оренду аграріям, аніж віддати лісгоспам.
– Колодяжне – колиска літературного таланту нашої славної землячки Лесі Українки. Мабуть, це позначається на культурно-мистецькому житті громади. Як Вам вдається підтримувати його високий рівень, про що постійно інформує й наша газета, над чим нині працює Ваш Центр відпочинку і дозвілля?
–
Нам дуже пощастило, що нашою землячкою є легендарна поетеса. Безперечно, Колодяжне, а нині й вся громада найперше
асоціюється з постаттю Лесі Українки. Це – наші “візитівка” і “родзинка”, наш символ. Де б ми не були, завжди, коли чують про Колодяжне, кажуть, що це Лесин край, тож ми є впізнаваною громадою.
Та діяльність Центру культури, дозвілля і спорту доволі широка: це організація різних тематичних заходів – з нагоди державних і професійних свят, спортивних змагань, а в роки війни – благодійних ярмарків. Є серед них і більш масштабні – приміром, етнофестиваль «На гостини до Лесі».
– Наскільки успішно вирішуються питання освіти та медичного обслуговування населення? Чи забезпечені бюджетні установи достатньою кількістю укриттів, адже сигнали повітряної тривоги звучать безперервно?
– Що стосується освіти, то, як знаємо, дистанційне навчання розпочалося під час пандемії коронавірусу. Потім відбулося повномасштабне російське вторгнення, і знову діти не могли навчатися очно та відвідувати дошкільні заклади, адже у п’яти закладах освіти не було укриттів взагалі. Ми поставили перед собою завдання налагодити хоча б змішаний формат навчання, і можна сказати, що протягом року успішно впоралися з цим завданням.
За рахунок коштів місцевого бюджету побудували чотири укриття з “нуля”. Точну суму зараз не назву, але орієнтовно це – 14-15 мільйонів гривень. Там, де є підвальні приміщення чи погреби, також провели окремі роботи, аби покращити умови перебування дітей. Тож укриттями заклади освіти цілком забезпечені: школи і садки повноцінно працюють.
Хочу більше сказати про освітню реформу, яка розпочалися ще за каденції Петра Порошенка. На жаль, у нас досі не сформована
мережа закладів освіти. І хоч є співпраця з депутатським корпусом, але тут наші думки розійшлися. Вчасно не було підтримано рішення про пониження ступенів тих чи інших закладів, і тепер маємо ситуацію, що Черемошненська гімназія взагалі призупинила свою діяльність через рішення батьків з початку цього навчального року перевести дітей в заклади освіти сусідніх сіл.
Як відомо, з 2025 року уряд не фінансуватиме коштом освітньої субвенції зарплату вчителів у школах із кількістю учнів менше, ніж 45, а з першого вересня 2026 року — менш, ніж 60. На жаль, у нас є заклади, які підпадають під цю постанову. Але це рішення не стосується початкових шкіл, тож ми хотіли попрацювати на випередження, аби зберегти ці заклади.
З іншого боку, я розумію обранців громади, адже такі дії провокують негативні настрої у суспільстві. У нас було одинадцять шкіл, нині десять, але все одно це завелика кількість на загальну чисельність учнів – 1127. На фінансування галузі освіти витрачається майже 70 % місцевого бюджету. Але завжди наголошую, що питання не так в економії, хоч це також важливо, як у наданні якісних освітніх послуг. Адже класи мають бути заповнені – це сприяє здоровій конкуренції серед учнів. Також, матеріально-технічна база кожної зі шкіл відрізняється. Моє бачення таке, що у кожному закладі освіти мають бути фізичний, хімічний та інші кабінети, актовий та спортивний зали.
Що стосується медицини… Знаємо, які зміни відбулися у рамках реформи. Оскільки чимало наших населених пунктів є віддаленими, люди звикли звертатися до фельдшера, тому був деякий супротив і нерозуміння, хто такий сімейний лікар. Але ми пішли людям назустріч, і власним коштом фінансуємо пункти тимчасового медичного базування, а це також немала сума – більше двох мільйонів на рік.
Тут працює, перш за все, психологічний фактор: людям старшого покоління легше, коли в їхньому селі є медичний працівник, до якого можна звернутися.
Як і в більшості сільських територіальних громад, катастрофічно не вистачає сімейних лікарів. Приміром, у Любитівській амбулаторії довгий час немає постійного лікаря. Хоча ми пропонуємо підйомні і стимулюючі гроші. В Уховецьку працює новозбудована амбулаторія, є службове житло, але працює лікар пенсійного віку, тож рано чи пізно він піде на заслужений відпочинок.
– Що зроблено в плані підготовки до осінньо-зимових холодів? Чи вдасться підтримати належний рівень енергозабезпеченості? В чому Вам потрібна допомога органів державної влади?
–
Усі бюджетні установи забезпечені твердим паливом, адже підготовку до опалювального сезону розпочинаємо завчасно. Також
готові до можливих блекаутів: доставили у заклади генератори. Тут не можу не згадати наших польських друзів – президента Товариства приятелів дітей Яна Вєсьолека та його колег, які регулярно допомагають нам, в тому числі, надали генератори для закладів освіти та інших бюджетних установ.
Окрім того, розглядаємо можливість альтернативних джерел енергії. Вивчаємо досвід встановлення вітряків, але нині простіше – встановлення сонячних панелей. Також обладнали адміністративне приміщення сільської ради інвертором, у найближчому майбутньому плануємо встановити сонячні панелі, аби оцінити їх вигідність і напрацьовувати проєкти по інших установах.
– З повідомлень Вашої пресслужби знаю, що у громаді жваве фізкультурно-спортивне життя. Це – Ваш пріоритет чи загальний інтерес виборців, особливо молодих? Які цікаві спортивні змагання плануєте провести восени і взимку?
– Про пріоритети у роботі Колодяжненської сільської ради Ви могли почути у відповідях на попередні питання. Лаконічно про це гласить наш девіз: «Єдність! Розвиток! Добробут!». Так ось: фізкультура, спорт та культура – це добробут. Коли «закриті» першочергові, найважливіші потреби, треба заняття, так би мовити, для душі, адже кожен має своє хобі.
Фізкультура і спорт – це вектор нашої молодіжної політики: дітей і молодь треба чимось зацікавлювати. У нас проводиться Спартакіада школярів, і заклади-переможці та призери відзначаються матеріальними винагородами. Окрім того, моє бачення таке, що спорт важливий у будь-якому віці, тому пропагуємо його і серед дорослого населення. Наприклад, організовуємо Спартакіаду серед старостинських округів – також з матеріальним заохоченням – коштами на придбання спортивного інвентарю для громадських закладів.
Беремо активну участь у спортивних змаганнях обласного та всеукраїнського рівнів. Чотири рази Колодяжненська громада ставала найкращою сільською спортивною громадою області й тричі представляла Волинь на всеукраїнських змаганнях. Цьогоріч посіли п’яте місце у фіналі, тож брали участь у суперфіналі, який проходив у місті Буча. Також маємо статус чемпіонів України з волейболу, третє місце з шахів і третє з дартсу. На цьому не зупинятимемось.
– Що ж, будемо завершувати нашу розмову, за яку Вам щиро вдячний. Бажаю і особисто Вам, і колегам-депутатам, і сільським старостам нових вагомих успіхів у праці, здійснення намічених планів і задумів, а найголовніше – дочекатися омріяної Перемоги над ворогом, миру в рідній Україні!
– Щиро дякую. Як кажуть, навзаєм!
Розмову вів Микола ВЕЛЬМА.
НА СВІТЛИНАХ: так живуть, працюють і відпочивають мешканці Колодяжненської територіальної громади.
Фото з архіву сільської ради.
– Віталію Леонтійовичу, як журналіст з багаторічним стажем, уважно слідкую за інформаційним наповненням офіційних сайтів громад Ковельського району. Скажу відверто: ваш – один з найкращих та найзмістовніших. І справа навіть не в тому, що пресслужба Колодяжненської сільської ради працює добре (хоч це важливо, за що «дівчатам» – респект!). Найголовніше, що є про що писати і розповідати. А є, напевно, тому, що життя Колодяжненської громади – активне, цікаве, неспокійне. Я не помиляюсь?
насправді дуже мало у нашій місцевості. 
– Перш за все, закриваємо захищені статті (заробітні плати, комунальні платежі), фінансуємо програми сільської ради – надання різних видів матеріальної допомоги для місцевих жителів (лікування, поховання, встановлення пам’ятників для загиблих військовослужбовців тощо).
– В перші місяці після початку повномасштабного російського вторгнення ми адаптувалися до нової реальності, були у постійній напрузі з одного боку, а з іншого – готовності, якщо раптом ворог ступить на нашу землю. Не скажу, що була паніка, але була в деякій мірі метушня. Кожен хотів зробити свій вклад, і нам треба було якось «направляти» народ. 
– Якщо говорити про більш масштабні речі, то, звісно, було дуже багато планів, які не вдалося реалізувати через війну. Та впевнений, що після Перемоги, з настанням миру обов’язково до них повернемось. 
асоціюється з постаттю Лесі Українки. Це – наші “візитівка” і “родзинка”, наш символ. Де б ми не були, завжди, коли чують про Колодяжне, кажуть, що це Лесин край, тож ми є впізнаваною громадою. 
мережа закладів освіти. І хоч є співпраця з депутатським корпусом, але тут наші думки розійшлися. Вчасно не було підтримано рішення про пониження ступенів тих чи інших закладів, і тепер маємо ситуацію, що Черемошненська гімназія взагалі призупинила свою діяльність через рішення батьків з початку цього навчального року перевести дітей в заклади освіти сусідніх сіл. 
готові до можливих блекаутів: доставили у заклади генератори. Тут не можу не згадати наших польських друзів – президента Товариства приятелів дітей Яна Вєсьолека та його колег, які регулярно допомагають нам, в тому числі, надали генератори для закладів освіти та інших бюджетних установ. 
Залишити коментар