Ось і знову осінь золотим букетом падолисту нагадала: наближається свято працівників села, землі, сільського господарства. Хоча, як би ми його не назвали, тема села, землі, хліба – вічна і свята, як праця хлібороба, як наше життя.
Ой, моє ти село, –
Ти колиско моя.
Ой, моє ти село, ой,
родино моя,
Ти – моє джерело до
останнього дня.
Цьогоріч ми вирішили побувати в господарствах, які, не дивлячись на сьогоднішні негаразди, працюють стабільно, нарощують виробництво продукції.
Мальовничі краєвиди, дбайливо доглянуті поля, котрі нині уже вкриті зеленорутими сходами озимини, побачили ми в СТзОВ «Дружба». Тут господарює знаюча, ініціативна, творча, закохана в рідний край, землю, її трудівників Валерія Адамівна Яромчук, кавалер ордена Княгині Ольги ІІІ і ІІ ступенів. Відома далеко за межами Волині своїми здобутками, успіхами, талантом працювати і бачити перспективу.
Навіть у такий складний час, як тепер, завдяки багаторічному досвіду в господарстві зберегли тваринництво, мають оновлений тракторний парк, доглянуті високоврожайні поля.
«Моя любов – це щедра
нива,
Що колоситься на
полях.
Моя любов – це добрі
люди,
Що пестять стиглий колос у своїх руках», – так словами пісні можна висловити життєве кредо Валерії Адамівни.
«Головиха», як її називають люди, нас зустріла в своєму кабінеті, де затишно, по-жіночому вміло вмебльовано, багато квітів. Сама вона якраз аналізувала підсумки року господарювання.
Як виявилось, до свого професійного свята тут закінчили усі осінньо-польові роботи, хоча для керівника відпочинку нема. В господарстві велике поголів’я худоби, тож турбот вистачає і в холодну пору року.
У той день заїхали ми і в СТзОВ «Вежа», яке багато років поспіль очолює Тетяна Василівна Зінчук. Її хліборобська доля і життєва дорога десь «переплітаються» з долею колеги і подруги по життю Валерії Яромчук.
Попри усі труднощі й негаразди, нелегкі сільські будні, обидві – енергійні, життєрадісні, старанні господині, турботливі і люблячі матусі й бабусі. Їх об’єднує любов до землі, де пройшло дитинство, де цвіла щедрим весняним цвітом незабутня молодість, де минають життєві будні, насичені радощами і тривогами.
У житті кожної людини є момент, коли необхідно прийняти рішення й обрати справу до душі. І Тетяна Василівна, і Валерія Адамівна колись не помилились, не злякались труднощів не завжди жіночої роботи. Немає таких критеріїв, за якими можна оцінити працю керівниць-жінок, їх робочі дні чи відпустки, бо ж робота в селі – цілорічна.
Подумалось: мешканцям цих сіл пощастило, що дав Бог їм таких хороших очільниць. Мають роботу і, звичайно, зарплату. Невирішених проблем у селі вистачає, і треба встигнути скрізь. Але люди не втрачають ентузіазму і віри у власні сили. У їх настрої відчуваються доброзичливість, терплячість, повага до оточуючих, бачення перспективи. А ще – біль сьогоднішнього дня, адже в країні – війна.
Гостинно зустріли нас і у Велицьку, де господарює Заслужений працівник сільського господарства України Володимир Потапчук, один з «творців» волинської м’ясної породи худоби.
Трудівникам СТзОВ «Зоря» теж нелегко. У кожного з них були злети і падіння, розчарування, але їм сили додавала земля, яка вабила завжди: і весною, коли вкривалась дорідними сходами, і влітку, коли зачаровувала стиглим золотистим колоссям.
Володимира Потапчука ми зустріли на току, де люди очищали зерно кукурудзи. Роботи тут вистачає, бо тварини ще на випасах. Треба і обіди відвезти, і прослідкувати за станом справ. Керівник охоче розповів про господарство, успіхи і проблеми.
l
Ось такі герої цієї невеличкої розповіді, які, попри усі труднощі, думають про те, як нагодувати людей, щоб були завжди хліб, картопля, молоко і м’ясо до столу. Вони за всіх господарських турбот не стоять осторонь громадського життя, їх хвилюють проблеми сучасного життя. Приємно знати, що згадані керівники – благодійники-волонтери. Нема меж добрим їх справам. Це – повсякденна, конкретна допомога воїнам ЗСУ технікою, паливом, продуктами.
Вони – справжні господарі землі. Це довели своїм талантом, невтомною працею, за що мають високі державні нагороди, а головне – шану й авторитет серед людей.
Валентина СІЧКАР,
голова районної ветеранської організації, громадський кореспондент газети “Вісті Ковельщини”.
На світлинах: будні працівників сільськогосподарських товариств «Дружба», «Вежа», «Зоря» та їх керівників.
Фото автора і
Сергія Данилюка.
Ось і знову осінь золотим букетом падолисту нагадала: наближається свято працівників села, землі, сільського господарства. Хоча, як би ми його не назвали, тема села, землі, хліба – вічна і свята, як праця хлібороба, як наше життя.
Ой, моє ти село, –
Ти колиско моя.
Ой, моє ти село, ой, родино моя,
Ти – моє джерело до останнього дня.
Цьогоріч ми вирішили побувати в господарствах, які, не дивлячись на сьогоднішні негаразди, працюють стабільно, нарощують виробництво продукції.
Мальовничі краєвиди, дбайливо доглянуті поля, котрі нині уже вкриті зеленорутими сходами озимини, побачили ми в СТзОВ «Дружба». Тут господарює знаюча, ініціативна, творча, закохана в рідний край, землю, її трудівників Валерія Адамівна Яромчук, кавалер ордена Княгині Ольги ІІІ і ІІ ступенів. Відома далеко за межами Волині своїми здобутками, успіхами, талантом працювати і бачити перспективу.
Навіть у такий складний час, як тепер, завдяки багаторічному досвіду в господарстві зберегли тваринництво, мають оновлений тракторний парк, доглянуті високоврожайні поля.
«Моя любов – це щедра нива,
Що колоситься на полях.
Моя любов – це добрі люди,
Що пестять стиглий колос у своїх руках», – так словами пісні можна висловити життєве кредо Валерії Адамівни.
«Головиха», як її називають люди, нас зустріла в своєму кабінеті, де затишно, по-жіночому вміло вмебльовано, багато квітів. Сама вона якраз аналізувала підсумки року господарювання.
Як виявилось, до свого професійного свята тут закінчили усі осінньо-польові роботи, хоча для керівника відпочинку нема. В господарстві велике поголів’я худоби, тож турбот вистачає і в холодну пору року.
У той день заїхали ми і в СТзОВ «Вежа», яке багато років поспіль очолює Тетяна Василівна Зінчук. Її хліборобська доля і життєва дорога десь «переплітаються» з долею колеги і подруги по життю Валерії Яромчук.
Попри усі труднощі й негаразди, нелегкі сільські будні, обидві – енергійні, життєрадісні, старанні господині, турботливі і люблячі матусі й бабусі. Їх об’єднує любов до землі, де пройшло дитинство, де цвіла щедрим весняним цвітом незабутня молодість, де минають життєві будні, насичені радощами і тривогами.
У житті кожної людини є момент, коли необхідно прийняти рішення й обрати справу до душі. І Тетяна Василівна, і Валерія Адамівна колись не помилились, не злякались труднощів не завжди жіночої роботи. Немає таких критеріїв, за якими можна оцінити працю керівниць-жінок, їх робочі дні чи відпустки, бо ж робота в селі – цілорічна.
Подумалось: мешканцям цих сіл пощастило, що дав Бог їм таких хороших очільниць. Мають роботу і, звичайно, зарплату. Невирішених проблем у селі вистачає, і треба встигнути скрізь. Але люди не втрачають ентузіазму і віри у власні сили. У їх настрої відчуваються доброзичливість, терплячість, повага до оточуючих, бачення перспективи. А ще – біль сьогоднішнього дня, адже в країні – війна.
Гостинно зустріли нас і у Велицьку, де господарює Заслужений працівник сільського господарства України Володимир Потапчук, один з «творців» волинської м’ясної породи худоби.
Трудівникам СТзОВ «Зоря» теж нелегко. У кожного з них були злети і падіння, розчарування, але їм сили додавала земля, яка вабила завжди: і весною, коли вкривалась дорідними сходами, і влітку, коли зачаровувала стиглим золотистим колоссям.
Володимира Потапчука ми зустріли на току, де люди очищали зерно кукурудзи. Роботи тут вистачає, бо тварини ще на випасах. Треба і обіди відвезти, і прослідкувати за станом справ. Керівник охоче розповів про господарство, успіхи і проблеми.
ххх
Ось такі герої цієї невеличкої розповіді, які, попри усі труднощі, думають про те, як нагодувати людей, щоб були завжди хліб, картопля, молоко і м’ясо до столу. Вони за всіх господарських турбот не стоять осторонь громадського життя, їх хвилюють проблеми сучасного життя. Приємно знати, що згадані керівники – благодійники-волонтери. Нема меж добрим їх справам. Це – повсякденна, конкретна допомога воїнам ЗСУ технікою, паливом, продуктами.
Вони – справжні господарі землі. Це довели своїм талантом, невтомною працею, за що мають високі державні нагороди, а головне – шану й авторитет серед людей.
Валентина СІЧКАР,голова районної ветеранської організації, громадський кореспондент газети “Вісті Ковельщини”.
На світлинах: будні працівників сільськогосподарських товариств «Дружба», «Вежа», «Зоря» та їх керівників.
Фото автора і Сергія Данилюка.
Ось і знову осінь золотим букетом падолисту нагадала: наближається свято працівників села, землі, сільського господарства. Хоча, як би ми його не назвали, тема села, землі, хліба – вічна і свята, як праця хлібороба, як наше життя.
У той день заїхали ми і в СТзОВ «Вежа», яке багато років поспіль очолює Тетяна Василівна Зінчук. Її хліборобська доля і життєва дорога десь «переплітаються» з долею колеги і подруги по життю Валерії Яромчук. 
Залишити коментар