В минулі часи у нас було чимало свят, від яких ми сьогодні відмовилися. Але є свято, котре, без усякого перебільшення, можна назвати одним з найголовніших і традиції котрого бережемо й будемо берегти постійно.
Це – День працівників сільського господарства, яке, за традицією, відзначаємо у третю неділю останнього місяця осені, тобто 17 листопада. Звичайно, нині це свято омите сльозами матерів, дітей, батьків, зрошене кров’ю захисників рідної землі, які третій рік поспіль борються із клятим рашистським ворогом. В їх рядах – надзвичайно багато недавніх працівників сільського господарства, які змінили кермо автомобіля чи стерно комбайна на автомат, пульт управління безпілотником чи важіль танка.
В умовному тилу продовжують нести трудову вахту їх рідні, друзі, знайомі. Вони усвідомлюють свою відповідальність перед державою, розуміють, що без хліба не буде Перемоги, тому продовжують орати і сіяти, виробляти молоко і м’ясо, вирощувати кормові і продовольчі культури. У теперішніх життєвих реаліях їм непросто і нелегко, але вони знають: на фронті ще важче і складніше.
Скрутна ситуація в аграрному секторі викликана багатьма причинами. Це і нестача працьовитих хліборобських рук, і фінансова нестабільність, і відсутність належної допомоги від держави. Але рук сільські трудівники, в тому числі й Ковельщини, не опускають. Адже їх праця потрібна країні, Збройним силам України, від яких залежить подальша доля держави. Тому вони активно включилися у волонтерський рух, допомагають армії продовольством, грошима, всім, чим можуть.
Колись казали: буде хліб – буде пісня. А ще: хліб – усьому голова. Так. Без хліба і Бога – ні до порога. Тільки, нагодувавши українську армію, забезпечивши її необхідним озброєнням, ми будемо впевнені у тому, що не доведеться годувати армію чужинську.
Тож цінуймо і шануймо працю хлібороба, як, зрештою, механізатора, агронома, керівників господарств різних форм власності. Вони творять нам продовольчий достаток, виборюють перемогу на аграрному фронті, не менш важливому, аніж фронт воєнний.
Вклонімося селянину у прийдешню неділю, потиснімо руки, що пахнуть хлібом!
В минулі часи у нас було чимало свят, від яких ми сьогодні відмовилися. Але є свято, котре, без усякого перебільшення, можна назвати одним з найголовніших і традиції котрого бережемо й будемо берегти постійно.
Це – День працівників сільського господарства, яке, за традицією, відзначаємо у третю неділю останнього місяця осені, тобто 17 листопада. Звичайно, нині це свято омите сльозами матерів, дітей, батьків, зрошене кров’ю захисників рідної землі, які третій рік поспіль борються із клятим рашистським ворогом. В їх рядах – надзвичайно багато недавніх працівників сільського господарства, які змінили кермо автомобіля чи стерно комбайна на автомат, пульт управління безпілотником чи важіль танка.
В умовному тилу продовжують нести трудову вахту їх рідні, друзі, знайомі. Вони усвідомлюють свою відповідальність перед державою, розуміють, що без хліба не буде Перемоги, тому продовжують орати і сіяти, виробляти молоко і м’ясо, вирощувати кормові і продовольчі культури. У теперішніх життєвих реаліях їм непросто і нелегко, але вони знають: на фронті ще важче і складніше.
Скрутна ситуація в аграрному секторі викликана багатьма причинами. Це і нестача працьовитих хліборобських рук, і фінансова нестабільність, і відсутність належної допомоги від держави. Але рук сільські трудівники, в тому числі й Ковельщини, не опускають. Адже їх праця потрібна країні, Збройним силам України, від яких залежить подальша доля держави. Тому вони активно включилися у волонтерський рух, допомагають армії продовольством, грошима, всім, чим можуть.
Колись казали: буде хліб – буде пісня. А ще: хліб – усьому голова. Так. Без хліба і Бога – ні до порога. Тільки, нагодувавши українську армію, забезпечивши її необхідним озброєнням, ми будемо впевнені у тому, що не доведеться годувати армію чужинську.
Тож цінуймо і шануймо працю хлібороба, як, зрештою, механізатора, агронома, керівників господарств різних форм власності. Вони творять нам продовольчий достаток, виборюють перемогу на аграрному фронті, не менш важливому, аніж фронт воєнний.
Вклонімося селянину у прийдешню неділю, потиснімо руки, що пахнуть хлібом!
В минулі часи у нас було чимало свят, від яких ми сьогодні відмовилися. Але є свято, котре, без усякого перебільшення, можна назвати одним з найголовніших і традиції котрого бережемо й будемо берегти постійно.
Залишити коментар