Повідомлення в номер / Станьмо в “коло” підтримки газети!

Читачам газети «Вісті Ковельщини» ім’я і прізвище ковельчанки Юхимії Білоус добре відоме. Незважаючи на свій поважний вік, продовжує в міру своїх сил працювати, порядкувати   по господарству. Вона активна прихожанка храму  Святих апостолів Петра і Павла ПЦУ, який розташований на вулиці Володимира Кияна.

Пані Юхимія – людина творча, її поезії вже друкувала «міськрайонка». Нещодавно знову завітала до редакції, запропонувавши до друку  написані нею рядки.

Пропонуємо увазі читачів доробок Юхимії Білоус.

Нещодавно в Україні відзначили день працівників радіо, телебачення і зв’язку. Для мене це свято дороге тим, що завжди повертає у молоді роки, коли вперше почула голос українських радіодикторів.

А сталося це тоді, коли наш будинок підключили до проводового радіо, якого тепер, на жаль, немає. Як правило, кожного дня о 6-й годині ранку звучав тогочасний державний гімн. Він ніби нагадував: «Годі спати, час вставати і братися до роботи!». Звичайно, довго і часто слухати радіопередачі не завжди  був час, бо  цілий день були зайняті, але у вільну хвилину робили це залюбки.

А скільки-то було радості, коли в селі Сераховичі поставили надвірний гучномовець! Під час літніх канікул учні  часто їздили на поля до людей, що там працювали, виступали  перед ними з концертами. У вихідні дні дитячий хор запрошували в сільську раду, де  розташовувався радіовузол. Нам пропонували співати пісні, розповідати  гуморески, читати вірші.

І як було приємно, коли ведучий оголошував: «Увага! Увага! Говорить радіовузол села Сераховичі! Пропонуємо послухати виступ хор-ланки колгоспу «Нове життя!». Ми із задоволенням починали виступати, знаючи, що нас слухають в кожній хаті.

Згадуючи ті часи, ще більше переконуюся у тому, що радіо потрібне й сьогодні. Адже є люди, які з різних причин не можуть дивитися телевізор, користуватися мобільними телефонами. Звичайно, проводового радіо немає, але у пригоді можуть стати портативні радіоприймачі, які працюють на батарейках або від електромережі. Українське радіо оперативно  знайомить з подіями, що відбуваються в країні  і за рубежем.

Тож, хоч професійне свято працівників радіо України, якому виповнилося нещодавно 100 років, минуло, бажаю нашим «радійникам»  міцного здоров’я і мирного неба над головою!

Була гарна  осіння днина, і на вулиці вирувало багатолюддя. Мою увагу привернув інвалідний візок, у якому сидів чоловік у військовій формі. Цей візок був продовгуватий, і чоловік ніби й сидів, але ноги витягнув. З-під штанів виднілися забинтовані кінцівки. Відчувалося, що їхати поміж людей було незручно, а особливо біля автобусної зупинки.

Люди оминали коляску і знову загороджували простір. Дивлячись на те, одна з жіночок, що стояла на зупинці, підійшла до чоловіка і сказала: «Давайте я вам допоможу доїхати, куди потрібно».

Чоловік підняв голову і  мовив: «Дякую! Не переймайтесь мною, не витрачайте свій час».  Але жіночка не відступила. Мовляв, у неї часу вдосталь, вона радо допоможе, а руки у людини нехай відпочинуть.

Чоловік слухняно поклав свої руки на ноги і з вдячністю дозволив допомогти йому. Побачивши цю картину, я  відчула   провину, що не зробила подібного сама і не підійшла до тих людей. Хотілося побажати чоловікові швидкого видужання, а жінку, що прийшла на поміч, просто по-материнському обійняти і подякувати за доброту.