Є люди, що втоми не
знають,
Їх серце пульсаром
горить,
Біду й перешкоди
долають –
Їх душа чужим горем
болить.
Звичним стало чути: «Дякую за Ваш час!».
Тобто, вдячний тому, хто свій дорогоцінний час, відклавши важливі нагальні справи, подарував людям для спілкування. Хоча у нашій буденній дійсності немало осіб, які не знають, куди той час подіти і марнують його на дрібне й непотрібне. Мене втішає та когорта творчих особистостей, яка свій час дарує в ім’я блага інших.
Нещодавно пощастило побачити їх зблизька на одному із благодійних заходів, душею якого була Інна Третяк, очільниця Центру соціальних служб, а з нею – вся команда однодумців. Цей захід був підготовлений у рамках благодійного проєкту «Крила» за сприяння міського голови Ігоря Чайки і мав на меті психологічно-реабілітаційну підтримку матерів і дружин, рідні яких загинули у жахливій російсько-українській війні.
Доброчинне дійство відбулось у приміщенні храму блаженного Миколая Чарнецького, яке люб’язно надав ігумен, настоятель святині Роман Халус. Мені, запрошеному, особливо було втішно бути тут. Адже саме в цей день, 29 років тому, відійшла у небесні засвіти моя мама, і цей захід торкався нашої з нею непростої долі.
В залі панувала тиха благодатна аура, яка огорнула моє єство і єство учасників нерозгаданою таїною. На столах, біля сцени мерехтять свічі. Їх животворний вогонь неначе промовляв: «Відкрийте свої душі. Відпустіть із серця сум, журбу і горе».
Поруч з ними – осінні жовті, коричневі і пурпурові листочки, які шепочуть: «І ми з дерева злетіли для вашої втіхи і заспокоєння». Гарного, майже сімейного настрою додає гарячий пахучий чай.
І ось – перша літературно-музична хвилина. Вірші Ліни Костенко та інших українських поетів проникливо і душевно читає Тетяна Поремчук. Завмирає зал. Поринає в магічний світ поезії. Затим без перерви на відпочинок злітають до небес срібні звуки із золотих струн скрипки: це гарно і зворушливо грає отець Роман. Він ще раз підтверджує, що скрипка – душа музики і молитви. В унісон лунають мелодії гітари, а з нею – шовковий голос соліста Юрія Заїки заворожує зал.
Пан Юрій написав музику на слова автора цих рядків. В перерві признається: «Я довго вишукував поетичні тексти для створення пісень до цього заходу. Не виходило. Не лягало чомусь на душу. І випадково якось взяв до рук вашу книгу «На крилах вітру», і так легко з перших хвилин та рядків народились звуки та написались ноти. Ось послухайте, я ще раз прочитаю:
«Я віддав би свої тривоги
Без жалю – ворогам
віддав би.
Мав би в спокої жити
змогу,
Ні за що не переживав би.
Та чи був би тоді
щасливим?
Став би роботом я
бездушним,
Сірі дні лічив би ліниво,
Не цікавим було б все
суще.
То ж хвали Творця щоденно
За Сонце, за хмари і зорі.
Виписуй діяння його
знаменні,
Шануй свою радість,
терпи своє горе».
Я довго роздумував, чому так сталося і розгадав суть цього таїнства. Ці пісенні рядки з твору «Поема життя» присвячені моїй мамі. А серце пана Юрія крається від болю за свою рідну, яка, незважаючи на солідний вік і війну, залишилась в далекій від нас Кам’янці. Дай, Боже, їй витримки і сил вистояти!
І я тішуся, що все вийшло до ладу. На вечорі в авторському виконанні читала вірші Таїсія Дружинович, посвячені нашим воїнам-Героям.
Перша частина – це тільки своєрідна прелюдія. Далі на учасників зустрічі чекав майстер-клас Людмили Волчук з використанням техніки декупажу. Якщо перевести на просту доступну мову, це — створення робіт-картин на задану тематику з відповідних матеріалів. Наприклад, на дерев’яних кружечках наклеюють серветки із тканин і розмальовують їх. Кожен має виявити свій хист і творчу уяву.
Фінал заходу – спілкування в колі людей, об’єднаних одним горем, надією і однією сповіддю життя після втрати рідних та близьких.
На мою думку, вечір вдався. Кожен так чи інакше відчув полегшення, розвіяв сірі хмари смутку на душі.
Лишається виголосити: «Шановні учасники і творці проєкту «Крила»! Кажу щиросердно: «Дякуємо за Ваш час!».
Творцям проєкту «Крила»
Непросто, складно бути в
цьому світі
Із хмарами тривожними в
душі.
Так мало Сонця радістю
нам світить,
Шепочуть сумну пісню в
Тур’ї комиші.
Та марно думку мучити в
кайданах,
Бо є окрилені, завзяті й
доброчинні.
В них – особлива сила,
Богом дана:
Приходь… Сідай… Лети
на дужих крилах…
І враз розвіються
бентежні сірі хмари,
І дух возродиться, накаже
діяти й творити,
Розсипле синє небо
благодатні чари –
Летить до Богородиці
свята молитва.
О, Благодійнику, чи є щось
святіше на Землі,
Аніж цей світ сумний
наповнювать Любов’ю?
Зникає зло, війна і
ненависть в імлі,
Бо є життя, осінене
весняним велемов’ям.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Є люди, що втоми не знають,Їх серце пульсаром горить,
Біду й перешкоди долають –
Їх душа чужим горем болить.
Звичним стало чути: «Дякую за Ваш час!».
Тобто, вдячний тому, хто свій дорогоцінний час, відклавши важливі нагальні справи, подарував людям для спілкування. Хоча у нашій буденній дійсності немало осіб, які не знають, куди той час подіти і марнують його на дрібне й непотрібне. Мене втішає та когорта творчих особистостей, яка свій час дарує в ім’я блага інших.
Нещодавно пощастило побачити їх зблизька на одному із благодійних заходів, душею якого була Інна Третяк, очільниця Центру соціальних служб, а з нею – вся команда однодумців. Цей захід був підготовлений у рамках благодійного проєкту «Крила» за сприяння міського голови Ігоря Чайки і мав на меті психологічно-реабілітаційну підтримку матерів і дружин, рідні яких загинули у жахливій російсько-українській війні.
Доброчинне дійство відбулось у приміщенні храму блаженного Миколая Чарнецького, яке люб’язно надав ігумен, настоятель святині Роман Халус. Мені, запрошеному, особливо було втішно бути тут. Адже саме в цей день, 29 років тому, відійшла у небесні засвіти моя мама, і цей захід торкався нашої з нею непростої долі.
В залі панувала тиха благодатна аура, яка огорнула моє єство і єство учасників нерозгаданою таїною. На столах, біля сцени мерехтять свічі. Їх животворний вогонь неначе промовляв: «Відкрийте свої душі. Відпустіть із серця сум, журбу і горе».
Поруч з ними – осінні жовті, коричневі і пурпурові листочки, які шепочуть: «І ми з дерева злетіли для вашої втіхи і заспокоєння». Гарного, майже сімейного настрою додає гарячий пахучий чай.
І ось – перша літературно-музична хвилина. Вірші Ліни Костенко та інших українських поетів проникливо і душевно читає Тетяна Поремчук. Завмирає зал. Поринає в магічний світ поезії. Затим без перерви на відпочинок злітають до небес срібні звуки із золотих струн скрипки: це гарно і зворушливо грає отець Роман. Він ще раз підтверджує, що скрипка – душа музики і молитви. В унісон лунають мелодії гітари, а з нею – шовковий голос соліста Юрія Заїки заворожує зал.
Пан Юрій написав музику на слова автора цих рядків. В перерві признається: «Я довго вишукував поетичні тексти для створення пісень до цього заходу. Не виходило. Не лягало чомусь на душу. І випадково якось взяв до рук вашу книгу «На крилах вітру», і так легко з перших хвилин та рядків народились звуки та написались ноти. Ось послухайте, я ще раз прочитаю:
«Я віддав би свої тривоги
Без жалю – ворогам віддав би.
Мав би в спокої жити змогу,
Ні за що не переживав би.
Та чи був би тоді щасливим?
Став би роботом я бездушним,
Сірі дні лічив би ліниво,
Не цікавим було б все суще.
То ж хвали Творця щоденно
За Сонце, за хмари і зорі.
Виписуй діяння його знаменні,
Шануй свою радість, терпи своє горе».
Я довго роздумував, чому так сталося і розгадав суть цього таїнства. Ці пісенні рядки з твору «Поема життя» присвячені моїй мамі. А серце пана Юрія крається від болю за свою рідну, яка, незважаючи на солідний вік і війну, залишилась в далекій від нас Кам’янці. Дай, Боже, їй витримки і сил вистояти!
І я тішуся, що все вийшло до ладу. На вечорі в авторському виконанні читала вірші Таїсія Дружинович, посвячені нашим воїнам-Героям.
Перша частина – це тільки своєрідна прелюдія. Далі на учасників зустрічі чекав майстер-клас Людмили Волчук з використанням техніки декупажу. Якщо перевести на просту доступну мову, це — створення робіт-картин на задану тематику з відповідних матеріалів. Наприклад, на дерев’яних кружечках наклеюють серветки із тканин і розмальовують їх. Кожен має виявити свій хист і творчу уяву.
Фінал заходу – спілкування в колі людей, об’єднаних одним горем, надією і однією сповіддю життя після втрати рідних та близьких.
На мою думку, вечір вдався. Кожен так чи інакше відчув полегшення, розвіяв сірі хмари смутку на душі.
Лишається виголосити: «Шановні учасники і творці проєкту «Крила»! Кажу щиросердно: «Дякуємо за Ваш час!».
Творцям проєкту «Крила»
Непросто, складно бути в цьому світі
Із хмарами тривожними в душі.
Так мало Сонця радістю нам світить,
Шепочуть сумну пісню в Тур’ї комиші.
Та марно думку мучити в кайданах,
Бо є окрилені, завзяті й доброчинні.
В них – особлива сила, Богом дана:
Приходь… Сідай… Лети на дужих крилах…
І враз розвіються бентежні сірі хмари,
І дух возродиться, накаже діяти й творити,
Розсипле синє небо благодатні чари –
Летить до Богородиці свята молитва.
О, Благодійнику, чи є щось святіше на Землі,
Аніж цей світ сумний наповнювать Любов’ю?
Зникає зло, війна і ненависть в імлі,
Бо є життя, осінене весняним велемов’ям.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар