Повідомлення в номер / “Права на зупинку не маємо”

– Для того, аби стримати ворога, потрібна єдність. І це, на мою думку, найголовніше   сьогодні. Потрібно, аби суспільство було єдиним, аби, нарешті,  у нас зникло таке негативне явище, як корупція. Лише тоді весь світ допоможе нам вигнати чужинців з рідної землі. А бійцям на фронті важливо мати не тільки належне озброєння, а й відчувати, що про них не забувають та знати, що за їхні сім’ї завжди потурбуються належним чином.

– Яка ефективність Ваших поїздок за кордон, що з побаченого і почутого там застосовуєте у практичній діяльності «вдома»?  Наприклад, після зустрічі з представниками Демократичної партії Швеції Ви у соціальних мережах написали: «Маємо амбітні плани. Вже є перші напрацювання». Хотілося б знати, в чому їх суть?

– Так, за каденцію я провів чимало зустрічей з представниками владних еліт багатьох європейських країн і навіть Америки. Багато чого  для підтримки фронту вже вдалось зробити з допомогою іноземних партнерів. Прийде час, і ми обов’язково за все відзвітуємо  перед суспільством, бо перед іноземцями-благодійниками звітуємо  вчасно, по-іншому ця система не працює. Сподіваюсь, що невдовзі підпишу угоду про співпрацю з владою одного з регіонів Швеції. У планах спільний проєкт – оздоровлення та реабілітація наших військовослужбовців.

– Я слідкую за Вашою сторінкою в мережі Фейсбук, бачу, що Ви дорожите сімейними і родинними традиціями, піклуєтеся про рідних. Розкажіть хоча б коротко про свою сім’ю, адже читачам газети це теж цікаво.

– Моя сім’я це, в першу чергу, мої діти, дружина, батьки, брати і сестри. Це ті люди, які завжди мене зрозуміють, підтримають, дадуть пораду. Це – мій надійний тил, і всіх я їх дуже люблю. Але за цей час моєю сім’єю стали й ті, хто разом творить добро, допомагає людям, захищає державу. Вони також стали для мене рідними.

– Дякую за відверту розмову. Що хотіли б  на закінчення побажати читачам газети, працівниками органів представницької і виконавчої влади району, виборцям з нагоди Дня місцевого самоврядування?

– Звісно, що вітаю з Днем місцевого самоврядування всіх, хто розуміє, що таке місцева демократія, хто небайдужий до долі свого міста, села, селища. Всіх, хто докладає зусиль, аби в наших населених пунктах людям жилося комфортніше, затишніше, безпечніше. Зичу всім жителям нашої Ковельщини міцного здоров’я, добра і добробуту, Перемоги і миру!

Розмову вів 

Микола ВЕЛЬМА.

НА СВІТЛИНАХ: робочі будні голови Ковельської районної ради В’ячеслава ШВОРАКА.

Наш співрозмовник – голова Ковельської районної ради В’ячеслав Шворак

– В’ячеславе Петровичу, нашу розмову я хотів би побудувати не у звичайному, так би мовити, казенному форматі, як це іноді буває у випадку інтерв’ю з представниками влади, а у вигляді «Відвертого діалогу». Справа у тому, що є запитання не тільки від нас, журналістів, а й від читачів газети, на які вони хочуть отримати відповіді. Ви не заперечуєте?

– Звісно, що не заперечую. Мені завжди цікаво спілкуватись відверто і запитання отримувати не по  «заготовках», тому – будь ласка.

Тож перше питання у мене таке: як Ви оцінюєте рівень місцевого самоврядування в Україні загалом і на Ковельщині зокрема? 

– Якщо говорити в загальному, то за місцевим самоврядуванням майбутня відбудова і розвиток  нашої держави. Тільки первинний суб’єкт влади – громада — вправі вирішувати всі питання, які належать до її компетенції, а це від дороги і каналізації до визначення напрямків діяльності освіти, культури, соціальної політики тощо. Не можна підміняти громаду однією людиною, її  рішеннями чи наказами, як це  інколи  у нас буває. Має бути дотримана демократична процедура управління та прийняття управлінських рішень. 

Ви згадали Асоціацію районних та обласних рад, Віце-Президентом якої я є, так от: позиція Асоціації  полягає в неухильному і, я б сказав, жорсткому відстоюванні інтересів місцевого самоврядування. Ми вважаємо, що у повоєнний період система місцевого самоврядування має докорінно змінитись. Повинні  бути чітко розмежовані повноваження всіх рівнів, і вони не мають перетинатись/дублюватись з державними органами влади. Сьогодні районні ради називають рудиментами старої, радянської системи управління. Погоджуюсь, це так. Але не погоджуюсь, що районні ради віджили своє. 

Кожний рівень самоврядування є важливим і має виконувати свої унікальні функції, для чого має бути наділений відповідними повноваженнями та ресурсами.  На жаль, тривала кампанія з дискредитації субрегіонального рівня місцевого самоврядування дала своїнегативні результати, і сьогодні на рівні держави немає належного розуміння ролі і місця субрегіонального рівня в системі самоврядування. Асоціація відстоює позицію щодо внесення змін  до Конституції України щодо децентралізації влади. Після цього треба ухвалити нову редакцію Закону  «Про місцеве самоврядування». 

Водночас ми розуміємо, що малі та середні громади з низькою фінансовою спроможністю також не мають майбутнього. І саме однією з причин низької фінансової спроможності малих та середніх громад є перекладання на них повноважень, які властиві субрегіональному рівню, а саме — утримання медичних закладів вторинного рівня, закладів позашкільної освіти, бібліотек, шкіл мистецтв, закладів соціальної опіки, комплекс заходів і програм щодо територіальної оборони та національного спротиву тощо.  Ковельщина в цьому плані не є винятком. Проблеми і труднощі більш-менш у всіх подібні.

– Звісно, що не шкодую. Це було моє усвідомлене рішення. Сьогодні я можу з впевненістю сказати, що Ковельська районна рада восьмого скликання відбулась. Ми діємо як одна команда, в якій рішення ухвалюються не за принципом: «я начальник,   ти…”.  Все вирішується оперативно, але через консультації, співбесіди, наради. Жодна ініціатива депутата в районній раді не ігнорується. Навпаки, я особисто завжди підтримую тих депутатів, дії яких спрямовані на допомогу щодо захисту держави, військовослужбовців, інтересів громад, екології  тощо. 

Я не розділяю депутатів на “провладних” і “опозиційних”, бо у нас все не так працює, ми всі — за одно: всі зусилля для допомоги ЗСУ, для звільнення України від агресора. 

Я не кажу, що у нас не ухвалюються політичні рішення, є й такі, але шляхом консенсусу ми все вирішуємо. Виділяти когось із депутатів, як кращих я не буду. Кожен працює в міру своїх можливостей. Байдужих немає, і це головне. А з усіма громадами у нас рівно партнерські відносини, по іншому і не може бути.

Сьогоднішнє податкове і бюджетне законодавство практично позбавило районні бюджети дохідної частини, а тому для реалізації тих чи інших проєктів — чи то соціальний, чи оборонний — ми звертаємось до територіальних громад. Підтримка, в межах фінансових можливостей, від кожної громади  на загальнодержавну справу завжди є. 

– Я вже в попередньому запитанні трохи дав відповідь, тому лише уточню: мета реформи – формування ефективного місцевого самоврядування та територіальної організації влади для створення і підтримки повноцінного життєвого середовища для громадян, надання високоякісних та доступних публічних послуг, становлення інститутів прямого народовладдя, узгодження інтересів держави та територіальних громад.

Реформа передбачає відповідальність органів місцевого самоврядування перед жителями – за ефективність своєї роботи, а перед державою – за її законність.

В цих питаннях ще є досить багато роботи: і організаційної, і законотворчої.

– Повторюсь: ми є однією командою. Я, користуючись нагодою, дякую начальнику Ковельської РВА Ользі Черен та всій райдержадміністрації за таку співпрацю, яка, на мою думку, дає вагомі результати. Звісно, що відсутність коштів в районній казні багато в чому “зв’язує руки” і райдержадміністрації, але ми разом, з підтримкою та розумінням голів громад, вирішуємо, незалежно від повноважень, ті питання, які постають перед нами, а це: укріплення кордону, робота з внутрішньо переселеними особами, допомога військовим, соціальні і гуманітарні питання, розвиток духовності, тощо. Хоча я й переконаний, що в майбутньому на районному рівні не має бути двовладдя, бо знаю не з чужих слів, що в багатьох районах України є відверті непорозуміння та конфлікти між цим гілками влади. 

Сподіваюсь, що інститут префекта та утворення виконавчих комітетів районних рад покладе цьому край.

– Сьогодні можна говорити: держава має забезпечити те, те і те, особливо, коли це йдеться про військовослужбовців та наших громадян, які потерпають від війни. Але ж колись один з відомих людей сказав: «Держава — це я». Тому, особливо, коли країна перебуває у війні, для кожного це гасло має стати дороговказом. Волонтерство — це складна робота. Але мені вдалось  об’єднати  навколо себе тих людей, які власними коштами, ресурсами, здоров’ям та часом забезпечують наших захисників необхідним. 

Я  особисто щомісяця намагаюсь відвідати наших військових, які боронять державу на південно-східних її рубежах. За час повномасштабного вторгнення чого ми тільки не доставляли до військових — від аптечок, турнікетів і харчів до автомобілів, генераторів і безпілотників. Дедалі стає важче формувати гуманітарні партії вантажів. Самі розумійте: з-за кордону підтримка вже не та, яка була на початку війни, а в підприємців також справи йдуть не найкращим чином. Але працюємо. 

Права на зупинку не маємо. Скоро знову їдемо до наших хлопців. Тому за посередництвом газети звертаюсь до всіх небайдужих – долучайтесь! Нам тут важко, але хлопцям в окопах  та тим, хто залишився без житла та засобів для існування,  —  ще важче. 

– Складне питання. Міг би сказати, що це не повноваження районної ради, але скажу, що це — повноваження свідомого громадянина. Країна і держава в смертельній небезпеці, війна щоденно забирає життя у наших співгромадян. Розуміємо,  що одними дронами, машинами та іншою технікою ми ворога не переможемо, потрібен людський потенціал. 

Водночас вважаю, що навіть під час війни  людяність і основоположні принципи прав людини мають дотримуватись. Переконаний, що такі повноваження районних рад, як підготовка територіальної оборони та населення України до участі в русі національного спротиву,  мають бути в пріоритеті не тільки під час війни, а й у мирний час.  На жаль, в довоєнний період це було упущено, тому  зараз маємо надолужувати.

– При районній раді  функціонує такий консультативно-дорадчий орган, як районна Рада церков і релігійних організації. До цього утворення входять представники всіх християнських релігійних течій та деномінацій. Унікальне явище: зараз в нас  на релігійному ґрунті між представниками від різних конфесій немає відкрито виражених протиріч. Більше того, у нас багато спільних соціальних і благодійних заходів, в тому числі і молитовних сніданків, щонедільних молитв за мир в Україні. А про те, скільки допомоги і військовим, і внутрішньо переселеним, і тим людям, які живуть в населених пунктах фактично під постійними обстрілами, надають наші церкви  важко й розповісти. 

Тому за це і керівникам релігійних громад, і членам та прихожанам церков — велика шана і подяка. Я ставлюсь до всіх християн, до якої б вони конфесії чи течії не належали, однаково з пошаною, і це всі знають. Але не можу зрозуміти тих, хто й досі відвідує церкви, які пов’язані з країною агресором – російською федерацією. Це, на мою думку, неприпустимо. Та й представники УПЦ останніми місяцями участі в наших спільних заходах не беруть. 

До речі, на засіданні Ради церков розглядаються не тільки питання духовності, а й освіти, культури, оборони і тієї ж самої мобілізації. Є хороші напрацювання з європейськими релігійними організаціями і навіть з протестантськими церквами зі США. В основному тут ми бачимо можливість реалізації низки гуманітарних проєктів. В цьому напрямку і рухаємось.