Іноді можна почути: «А що від нас залежить? Нічого. Ми – люди маленькі».
Категорично не згоден із таким твердженням. Від нас залежить БАГАТО. Правда, за однієї умови: коли ми думаємо про наслідки своїх дій, аналізуємо реальний стан справ і передбачаємо його подальший розвиток. Під час виборчих кампаній і безпосередньо під час голосування. Під час особистої участі в тих чи інших громадських акціях. Під час обговорення діяльності чи бездіяльності очільників владних структур, в тому числі в пресі.
Ось чому я поважаю людей, котрим не байдуже, що коїться в державі, котрі всіма силами намагаються поліпшити ситуацію в політичному і соціально-економічному напрямках.
Подібну позицію сьогодні виявляють волонтери, які не втомлюються допомагати нашим воїнам, котрі зі зброєю в руках захищають територіальну цілісність і незалежність держави. Не менш цінною є робота громадських активістів, що опікуються долею вимушено переселених осіб, рідних Героїв, що загинули в боях з ворогом, особливу увагу приділяючи їх дітям та онукам.
Особливий респект — моїм землякам, які у листах до редакцій друкованих чи електронних ЗМІ порушують гострі проблеми сучасного життя-буття, подають обґрунтовані пропозиції щодо розв’язання існуючих проблем. Водночас ненавиджу осіб, котрі користуючись недосконалістю законодавства, розпалюють у соціальних мережах ненависть один до одного, обливають брудом людей, на яких затаїли зло, оприлюднюють «факти», які не мають нічого спільного з реальністю. При цьому ховаються за вигаданими прізвищами і фальшивими іменами. Підозрюю, що часто-густо «творять» за гроші.
Сьогодні пропоную увазі читачів думки, пропозиції, зауваження декого із тих небайдужих людей, про яких згадав вище. Одночасно дещо висловлене і написане ними, коментую, дещо – ні.
l
— Миколо Григоровичу!
Іноді слухаю так звані ток-шоу, котрі транслює українське радіо. Тривожить, що у виступах деяких учасників звучать російські наративи.
Пропоную взагалі обмежити проведення різного роду ток-шоу під час дії воєнного стану.
З повагою –
Яків ЛАВРЕНКО,
активіст громадсько-політичного життя.
l
— Пане Миколо!
Чим викликане значне підвищення передплатної ціни на газету «Вісті Ковельщини»? Не кожному вистачить пенсії, щоб виписати газету.
Прошу пояснити.
Дмитро ОЛЬХОВИК,
ветеран праці.
х х х
— Пане Дмитре!
Ми неодноразово писали про причини, що викликали зростання вартості передплати. Одна з них (мабуть, найголовніша) — підвищення поштових тарифів. Це дошкульно «вдарило» по редакціях практично всіх друкованих видань України. Іноді складається враження, що «Укрпошта» свідомо знищує періодичну пресу, забуваючи, що газети і журнали не тільки товар, який необхідно продати й отримати від того прибутки, а важливий засіб інформації, який має велике значення нині, в час героїчної боротьби українського народу за свою волю і незалежність.
Прикро, але факт: з року в рік занепадає ринок преси в Україні. Якщо у 2020-му національних газет у нас було 633, то в 2024-му залишилося 356. Загалом із різною періодичністю у світ нині виходять 809 газет та журналів. При цьому дві третини, або 60 відсотків ринку, припадає на локальні газети.
В “Укрпошті” різко скоротили кількість листонош. Якщо у 2018 році їх було понад 31 тисячу чоловік, то нині – всього 8 тисяч. Така ж ситуація зі стаціонарними відділеннями, кількість яких за цей час зменшилася із 10,5 тисячі до якихось 5 тисяч. В той час за такої самої кількості працівників все потужніше працює “Нова пошта”, в чому журналісти “Вістей Ковельщини” переконалися на власному прикладі. Та навряд, чи працюватиме ця приватна компанія з періодикою.
Нині все частіше лунають голоси про те, що друкована преса своє “віджила”, що це — «вчорашній день» засобів комунікації і т. д., і т. п. З цього приводу президент Академії української преси професор Валерій Іванов каже: “Друковані медіа стали більш популярними в час війни, особливо на прикордонних територіях, де немає електрики та мобільного зв’язку. Там преса є тим орієнтиром, за яким люди отримують достовірну інформацію. Бо де українська газета – там Україна!”.
Сказано мудро і влучно. Та цієї, здавалося б, простої істини не можуть (чи не хочуть?) зрозуміти ані очільник «Укрпошти» пан Смілянський, ані урядовці. Складається враження, що, окрім території, дехто свідомо здає ворогу інформаційний простір України. Авжеж: не буде медіа – не буде зайвих турбот. Зате збільшаться доходи бізнес-імперії пана Смілянського.
Як зазначив нещодавно на “круглому столі” в Національній спілці журналістів медіа-експерт Сергій Чернявський, коли не станеться змін у керівництві “Укрпошти”, тираж друкованих видань в 2025 році знизиться ще на 40 відсотків.
Прогноз тривожний, але цілком реальний. Майбутнє української преси сумне. Київській владі не до неї. Достукатися до зарубіжних донорів і благодійних фондів - марна справа.
“Розробляти заявки на гранти у локальних виданнях, де працює дві-три, а почасти й одна людина, просто нікому. А коли й намагаються, то у 85 відсотках отримують відмову. І тоді мотивація зникає. Бо не можуть бути журналісти і “шевцями, і женцями, й на дуді гравцями”, – резюмував на закінчення пан Чернявський.
Важко щось додати до цих слів. Та й, відверто кажучи, не хочеться. Все одно їх не почують власть імущі, як не почули після початку російсько-української війни.
Єдина надія – на шанувальників нашої газети, яких переконливо просимо передплатити «Вісті Ковельщини» на 2025 рік.
l
Директору ТзОВ “Редакція газети
«Вісті Ковельщини»
Вельмі Миколі Григоровичу
жителів с. Зеленого Ковельського району
Запит
Просимо Вашого втручання у неправомірне обчислення послуг Ковельського міськгазу за спожитий газ. Ми обурені тим, що другий місяць поспіль приходять платіжки, що не відповідають дійсності (зменшені кубометри газу).
В результаті отримаємо дійсні платіжки, які ми, пенсіонери не зможемо оплатити. За посередництвом Вашої газети просимо прояснити цю ситуацію.
За дорученням мешканців с. Зеленого —
ПАЗИНА Іван Петрович.
х х х
— Шановний Іване Петровичу!
Копію Вашого листа спрямували для реагування у Волинську філію ТОВ «Газорозподільчі мережі України». Про результати розгляду повідомимо на шпальтах газети.
l
На закінчення хочу добре слово сказати всім, хто шанує нашу газету, її читачів, по-діловому реагує на звернення людей. Це, зокрема, стосується очільниці Ковельської філії Ощадбанку пані Оксани Євтушик, яка допомогла у вирішенні питань, порушених у зверненні мешканця Ковеля, клієнта банку Миколи Андросюка до редакції, й оперативно повідомила про вжиті заходи мене особисто.
Не залишили без уваги працівники служби «Гаряча лінія міського голови Ігоря Чайки» скаргу інваліда першої групи з мікрорайону «Сільмаш» Олексія Скачкова. Вони допомогли у прискоренні ремонтних робіт у його квартирі.
А приватний нотаріус Наталія КОЗОРІЗ посприяла пану Олексію ще в одній важливій справі. Дякуємо!
Отож, як сказано вище, від нас залежить не все, але чимало.
Микола ВЕЛЬМА.
Іноді можна почути: «А що від нас залежить? Нічого. Ми – люди маленькі».
Категорично не згоден із таким твердженням. Від нас залежить БАГАТО. Правда, за однієї умови: коли ми думаємо про наслідки своїх дій, аналізуємо реальний стан справ і передбачаємо його подальший розвиток. Під час виборчих кампаній і безпосередньо під час голосування. Під час особистої участі в тих чи інших громадських акціях. Під час обговорення діяльності чи бездіяльності очільників владних структур, в тому числі в пресі.
Ось чому я поважаю людей, котрим не байдуже, що коїться в державі, котрі всіма силами намагаються поліпшити ситуацію в політичному і соціально-економічному напрямках.
Подібну позицію сьогодні виявляють волонтери, які не втомлюються допомагати нашим воїнам, котрі зі зброєю в руках захищають територіальну цілісність і незалежність держави. Не менш цінною є робота громадських активістів, що опікуються долею вимушено переселених осіб, рідних Героїв, що загинули в боях з ворогом, особливу увагу приділяючи їх дітям та онукам.
Особливий респект — моїм землякам, які у листах до редакцій друкованих чи електронних ЗМІ порушують гострі проблеми сучасного життя-буття, подають обґрунтовані пропозиції щодо розв’язання існуючих проблем. Водночас ненавиджу осіб, котрі користуючись недосконалістю законодавства, розпалюють у соціальних мережах ненависть один до одного, обливають брудом людей, на яких затаїли зло, оприлюднюють «факти», які не мають нічого спільного з реальністю. При цьому ховаються за вигаданими прізвищами і фальшивими іменами. Підозрюю, що часто-густо «творять» за гроші.
Сьогодні пропоную увазі читачів думки, пропозиції, зауваження декого із тих небайдужих людей, про яких згадав вище. Одночасно дещо висловлене і написане ними, коментую, дещо – ні.
ххх
— Миколо Григоровичу!
Іноді слухаю так звані ток-шоу, котрі транслює українське радіо. Тривожить, що у виступах деяких учасників звучать російські наративи.
Пропоную взагалі обмежити проведення різного роду ток-шоу під час дії воєнного стану.
З повагою – Яків ЛАВРЕНКО, активіст громадсько-політичного життя.
ххх
— Пане Миколо!
Чим викликане значне підвищення передплатної ціни на газету «Вісті Ковельщини»? Не кожному вистачить пенсії, щоб виписати газету.
Прошу пояснити.
Дмитро ОЛЬХОВИК, ветеран праці.
х х х
— Пане Дмитре!
Ми неодноразово писали про причини, що викликали зростання вартості передплати. Одна з них (мабуть, найголовніша) — підвищення поштових тарифів. Це дошкульно «вдарило» по редакціях практично всіх друкованих видань України. Іноді складається враження, що «Укрпошта» свідомо знищує періодичну пресу, забуваючи, що газети і журнали не тільки товар, який необхідно продати й отримати від того прибутки, а важливий засіб інформації, який має велике значення нині, в час героїчної боротьби українського народу за свою волю і незалежність.
Прикро, але факт: з року в рік занепадає ринок преси в Україні. Якщо у 2020-му національних газет у нас було 633, то в 2024-му залишилося 356. Загалом із різною періодичністю у світ нині виходять 809 газет та журналів. При цьому дві третини, або 60 відсотків ринку, припадає на локальні газети.
В “Укрпошті” різко скоротили кількість листонош. Якщо у 2018 році їх було понад 31 тисячу чоловік, то нині – всього 8 тисяч. Така ж ситуація зі стаціонарними відділеннями, кількість яких за цей час зменшилася із 10,5 тисячі до якихось 5 тисяч. В той час за такої самої кількості працівників все потужніше працює “Нова пошта”, в чому журналісти “Вістей Ковельщини” переконалися на власному прикладі. Та навряд, чи працюватиме ця приватна компанія з періодикою.
Нині все частіше лунають голоси про те, що друкована преса своє “віджила”, що це — «вчорашній день» засобів комунікації і т. д., і т. п. З цього приводу президент Академії української преси професор Валерій Іванов каже: “Друковані медіа стали більш популярними в час війни, особливо на прикордонних територіях, де немає електрики та мобільного зв’язку. Там преса є тим орієнтиром, за яким люди отримують достовірну інформацію. Бо де українська газета – там Україна!”.
Сказано мудро і влучно. Та цієї, здавалося б, простої істини не можуть (чи не хочуть?) зрозуміти ані очільник «Укрпошти» пан Смілянський, ані урядовці. Складається враження, що, окрім території, дехто свідомо здає ворогу інформаційний простір України. Авжеж: не буде медіа – не буде зайвих турбот. Зате збільшаться доходи бізнес-імперії пана Смілянського.
Як зазначив нещодавно на “круглому столі” в Національній спілці журналістів медіа-експерт Сергій Чернявський, коли не станеться змін у керівництві “Укрпошти”, тираж друкованих видань в 2025 році знизиться ще на 40 відсотків.
Прогноз тривожний, але цілком реальний. Майбутнє української преси сумне. Київській владі не до неї. Достукатися до зарубіжних донорів і благодійних фондів - марна справа.
“Розробляти заявки на гранти у локальних виданнях, де працює дві-три, а почасти й одна людина, просто нікому. А коли й намагаються, то у 85 відсотках отримують відмову. І тоді мотивація зникає. Бо не можуть бути журналісти і “шевцями, і женцями, й на дуді гравцями”, – резюмував на закінчення пан Чернявський.
Важко щось додати до цих слів. Та й, відверто кажучи, не хочеться. Все одно їх не почують власть імущі, як не почули після початку російсько-української війни.
Єдина надія – на шанувальників нашої газети, яких переконливо просимо передплатити «Вісті Ковельщини» на 2025 рік.
ххх
Директору ТзОВ “Редакція газети
«Вісті Ковельщини»
Вельмі Миколі Григоровичу
жителів с. Зеленого Ковельського району
Запит
Просимо Вашого втручання у неправомірне обчислення послуг Ковельського міськгазу за спожитий газ. Ми обурені тим, що другий місяць поспіль приходять платіжки, що не відповідають дійсності (зменшені кубометри газу).
В результаті отримаємо дійсні платіжки, які ми, пенсіонери не зможемо оплатити. За посередництвом Вашої газети просимо прояснити цю ситуацію.
За дорученням мешканців с. Зеленого —
ПАЗИНА Іван Петрович.
х х х
— Шановний Іване Петровичу!
Копію Вашого листа спрямували для реагування у Волинську філію ТОВ «Газорозподільчі мережі України». Про результати розгляду повідомимо на шпальтах газети.
ххх
На закінчення хочу добре слово сказати всім, хто шанує нашу газету, її читачів, по-діловому реагує на звернення людей. Це, зокрема, стосується очільниці Ковельської філії Ощадбанку пані Оксани Євтушик, яка допомогла у вирішенні питань, порушених у зверненні мешканця Ковеля, клієнта банку Миколи Андросюка до редакції, й оперативно повідомила про вжиті заходи мене особисто.
Не залишили без уваги працівники служби «Гаряча лінія міського голови Ігоря Чайки» скаргу інваліда першої групи з мікрорайону «Сільмаш» Олексія Скачкова. Вони допомогли у прискоренні ремонтних робіт у його квартирі.
А приватний нотаріус Наталія КОЗОРІЗ посприяла пану Олексію ще в одній важливій справі. Дякуємо!
Отож, як сказано вище, від нас залежить не все, але чимало.
Микола ВЕЛЬМА.
Залишити коментар