Знаючи думку більшості людей середнього і старшого віку, хочу категорично заявити: «Газета місцева потрібна! Особливо тим, хто мешкає у сільській місцевості».
Справді-бо: значна частина населення України проживає у селах, невеликих містах і селищах. Вони часто пенсіонери, ветерани праці, самотні, хворі. Не завжди мають можливість дивитися телевізор, слухати радіо, користуватися інтернетом. А от коли листоноша принесе їм «міськрайонку», почуваються щасливими, бо іноді газета – єдиний їх інформатор, порадник, друг.
Ми не винні в тому, що залишилися за межею бідності і, маючи 30-50 років трудового стажу, отримуємо пенсію у 2-3 тисячі гривень. Ще зовсім недавно у нас було активне життя, наповнене щоденними турботами, роботою, спілкуванням з людьми. Мали змогу купити цікаву книгу, виписати улюблене видання. «Міськрайонка» була майже в кожній хаті.
Тепер же рахуємо кожну гривню, думаємо-гадаємо, як дожити до дня чергової виплати пенсії, що ніяк не «хочуть» зростати, хоча ціни і тарифи скачуть, наче розгнуздані коні. Де вже тут думати про спокій і комфорт? Навіть «Вісті Ковельщини» дехто передплачує лише на місяць, три, а на рік не кожен може. Та й пошта працює погано, про що повідомляють мені люди. Листонош стало набагато менше, відділення зв’язку у деяких селах позакривали.
Вдома я зберігаю підшивку міськрайонної газети «Вісті Ковельщини» (до речі, не тільки я – чимало моїх знайомих це роблять). Іноді, переглядаючи її, ловлю себе на думці, що читати газетні матеріали не менш цікаво, аніж читати книгу. Тут все знайоме, як-то кажуть, своє. Переглядаєш, і ніби йдеш по життю. Дізнаєшся про те, що важливе, потрібне людям відбувається. Хтось в бізнесі «розправляє крила», хтось займається будівництвом житла, хтось допоміг ЗСУ. В такі хвилини відчуваєш, що «міськрайонка» — твій справжній співрозмовник, який викликає добрі згадки, щирі почуття любові до рідного краю.
Газета стала тим «вогником», який зігріває, об’єднує людей, кличе до себе на розмову. Водночас вона – порадник, консультант з багатьох питань. Знаю, що деякі читачі роблять вирізки цікавих статей, виготовляють тематичні папки, в яких зберігається інформація про лікарські рослини, рецепти приготування смачних страв, про пам’ятки старовини і важливі історичні події тощо.
«Вісті Ковельщини» — ровесниця багатьох моїх сучасників, вона всього на шляху бачила. А був той шлях і тернистим, і спокійним, і веселим, і сумним. Ми крокували разом із газетою, долаючи всі перешкоди. Це – літопис історії Ковельщини, міста, який змінити не можна. Колектив газети творчий, знаючий, іде в ногу з життям. Має свій інтернет-сайт. Але ніколи не замінить газету ніяке медіа.
Іноді і самій хочеться якимось життєвим «сюжетом» поділитись на сторінках видання, бо оточують тебе дуже хороші люди, цікаві їх життєві шляхи. Не знаю, чи виходить добре, але привітні працівники редакції завжди ставляться до мене доброзичливо, щиро. Хочеться згадати і тих, хто колись засіяв наші душі зерном мудрості, добра, талантом творити. Це Людмила Стасюк, Степан Скоклюк, Алла Малиновська, Людмила Скоклюк.
Дякую журналістам, всьому колективу видання за талант, журналістську мудрість, високий професіоналізм і просто вміння робити нашу «міськрайонку» цікавою, потрібною людям і ділити з нами будні і свята, радість і горе, хоча важко всім – триває війна.
І все-таки звертаюсь до наших депутатів всіх рівнів, влади районної, міської, підприємців, наших меценатів і просто людей з добрим серцем: зробіть ветеранам подарунок з передплатою «Вістей Ковельщини» на 2025 рік. Навколо Вас живуть пенсіонери, котрі віддали своє здоров’я, роки, працюючи на фермах, полях, підприємствах, в установах. Подбайте про них!
Вірю в те, що газета є і буде, бо її очолюють Микола Вельма, Світлана Ляшук. Тут працює творчий колектив, завдяки невичерпній енергії якого, глибокому розумінню ним проблем життя країни, району, області, принциповості і надзвичайно великому журналістському таланту, професіоналізму ми маємо унікальні «Вісті Ковельщини» — газету для нас і про нас!
Валентина СІЧКАР,
голова Ковельської районної організації ветеранів, громадський кореспондент газети «Вісті Ковельщини».
l
Від редакції: дякуємо Валентині Володимирівні за слова підтримки журналістської праці! Зрештою, вона не тільки підтримує нас на словах, а й на ділі: кожного року активно включається в передплатну кампанію, працює із спонсорами, які переказують кошти на передплату «Вістей Ковельщини» для ветеранів війни і праці, учасників бойових дій, пенсіонерів тощо. Сподіваємося, що так буде й цьогоріч.
Знаючи думку більшості людей середнього і старшого віку, хочу категорично заявити: «Газета місцева потрібна! Особливо тим, хто мешкає у сільській місцевості».
Справді-бо: значна частина населення України проживає у селах, невеликих містах і селищах. Вони часто пенсіонери, ветерани праці, самотні, хворі. Не завжди мають можливість дивитися телевізор, слухати радіо, користуватися інтернетом. А от коли листоноша принесе їм «міськрайонку», почуваються щасливими, бо іноді газета – єдиний їх інформатор, порадник, друг.
Ми не винні в тому, що залишилися за межею бідності і, маючи 30-50 років трудового стажу, отримуємо пенсію у 2-3 тисячі гривень. Ще зовсім недавно у нас було активне життя, наповнене щоденними турботами, роботою, спілкуванням з людьми. Мали змогу купити цікаву книгу, виписати улюблене видання. «Міськрайонка» була майже в кожній хаті.
Тепер же рахуємо кожну гривню, думаємо-гадаємо, як дожити до дня чергової виплати пенсії, що ніяк не «хочуть» зростати, хоча ціни і тарифи скачуть, наче розгнуздані коні. Де вже тут думати про спокій і комфорт? Навіть «Вісті Ковельщини» дехто передплачує лише на місяць, три, а на рік не кожен може. Та й пошта працює погано, про що повідомляють мені люди. Листонош стало набагато менше, відділення зв’язку у деяких селах позакривали.
Вдома я зберігаю підшивку міськрайонної газети «Вісті Ковельщини» (до речі, не тільки я – чимало моїх знайомих це роблять). Іноді, переглядаючи її, ловлю себе на думці, що читати газетні матеріали не менш цікаво, аніж читати книгу. Тут все знайоме, як-то кажуть, своє. Переглядаєш, і ніби йдеш по життю. Дізнаєшся про те, що важливе, потрібне людям відбувається. Хтось в бізнесі «розправляє крила», хтось займається будівництвом житла, хтось допоміг ЗСУ. В такі хвилини відчуваєш, що «міськрайонка» — твій справжній співрозмовник, який викликає добрі згадки, щирі почуття любові до рідного краю.
Газета стала тим «вогником», який зігріває, об’єднує людей, кличе до себе на розмову. Водночас вона – порадник, консультант з багатьох питань. Знаю, що деякі читачі роблять вирізки цікавих статей, виготовляють тематичні папки, в яких зберігається інформація про лікарські рослини, рецепти приготування смачних страв, про пам’ятки старовини і важливі історичні події тощо.
«Вісті Ковельщини» — ровесниця багатьох моїх сучасників, вона всього на шляху бачила. А був той шлях і тернистим, і спокійним, і веселим, і сумним. Ми крокували разом із газетою, долаючи всі перешкоди. Це – літопис історії Ковельщини, міста, який змінити не можна. Колектив газети творчий, знаючий, іде в ногу з життям. Має свій інтернет-сайт. Але ніколи не замінить газету ніяке медіа.
Іноді і самій хочеться якимось життєвим «сюжетом» поділитись на сторінках видання, бо оточують тебе дуже хороші люди, цікаві їх життєві шляхи. Не знаю, чи виходить добре, але привітні працівники редакції завжди ставляться до мене доброзичливо, щиро. Хочеться згадати і тих, хто колись засіяв наші душі зерном мудрості, добра, талантом творити. Це Людмила Стасюк, Степан Скоклюк, Алла Малиновська, Людмила Скоклюк.
Дякую журналістам, всьому колективу видання за талант, журналістську мудрість, високий професіоналізм і просто вміння робити нашу «міськрайонку» цікавою, потрібною людям і ділити з нами будні і свята, радість і горе, хоча важко всім – триває війна.
І все-таки звертаюсь до наших депутатів всіх рівнів, влади районної, міської, підприємців, наших меценатів і просто людей з добрим серцем: зробіть ветеранам подарунок з передплатою «Вістей Ковельщини» на 2025 рік. Навколо Вас живуть пенсіонери, котрі віддали своє здоров’я, роки, працюючи на фермах, полях, підприємствах, в установах. Подбайте про них!
Вірю в те, що газета є і буде, бо її очолюють Микола Вельма, Світлана Ляшук. Тут працює творчий колектив, завдяки невичерпній енергії якого, глибокому розумінню ним проблем життя країни, району, області, принциповості і надзвичайно великому журналістському таланту, професіоналізму ми маємо унікальні «Вісті Ковельщини» — газету для нас і про нас!
Валентина СІЧКАР,
голова Ковельської районної організації ветеранів, громадський кореспондент газети «Вісті Ковельщини».
ХХХ
Від редакції: дякуємо Валентині Володимирівні за слова підтримки журналістської праці! Зрештою, вона не тільки підтримує нас на словах, а й на ділі: кожного року активно включається в передплатну кампанію, працює із спонсорами, які переказують кошти на передплату «Вістей Ковельщини» для ветеранів війни і праці, учасників бойових дій, пенсіонерів тощо. Сподіваємося, що так буде й цьогоріч.
Знаючи думку більшості людей середнього і старшого віку, хочу категорично заявити: «Газета місцева потрібна! Особливо тим, хто мешкає у сільській місцевості».
Залишити коментар