— Скажіть, хто перший вчитель?
— Мати, — відкаже кожен з нас.
— А другий?
— Книга, — всім відомо.
— Ну, а третій?
— Аж тоді учитель, бо й сам черпає з книги всі знання.
У науковому збірнику «Минуле і сучасне Волині та Полісся»…» згадується про всі бібліотеки області. Найбільше зацікавило те, як бібліотека і, зокрема, її працівниця Галина Яківна Турич зіграла важливу роль в житті людини.
Село Острів’я у Шацькому районі. Здається, глибинка, то немає нічого цікавого, але коли в свою роботу вкладаєш всю душу, то можна багато чого добитися. Ім’я цієї жінки давно вписане в історію рідного села, бо іншої такої людини з активною життєвою позицією, безкорисливим служінням людям і безсумнівним авторитетом місцеві жителі не знають. Один лише приклад заслуговує високої оцінки її роботи.
30 років була депутатом сільської ради, 28 – головою сільського комітету. До читачів ставилась з любов’ю. Бачила, чим цікавиться кожен, то й підбирала відповідні книги. Перед цим, звичайно, перечитувала їх і вдень, і вночі.
Активний читач Пашечко Михайло Іванович, 1957 року народження, завжди дякує при зустрічах за підтримку і допомогу, коли вирішувалось питання про його дальше після школи навчання. Помер батько, і мати хотіла його як старшого сина залишити на хазяйстві і відправити пасти корів. Отож, бібліотекар Турич Галина Яківна втрутилася в його долю. Переконала матір. У 1973 р. Михайло закінчив Національний Університет «Львівська політехніка» (фізичний факультет) і працював у фізико-механічному інституті Академії наук України, де пройшов шлях від інженера до доктора технічних наук, професора. Одночасно викладав у рідному університеті на кафедрі Матеріалознавства і прикладної фізики.
Захистив дисертацію в цій галузі. 1998 року пройшов по конкурсу на посаду професора кафедри «Основи техніки» Люблінського політехнічного інституту в Польщі. Згодом був обраний деканом згаданого факультету. Михайло Пашечко – лауреат премії в галузі науки і техніки, а також є кращим молодим винахідником м. Львова. Є автором понад 200 наукових праць, у тому числі 10 монографій, 29 авторських свідоцтв та патентів.
От вам і результат. А якби не бібліотека, не працівник її, був би Михайлик пастухом тільки.
Кожна книга – це підручник життя. Вони впливають не тільки на емоції, а й вчать цінувати високі почуття, боротися за своє щастя, не пасувати перед труднощами, викорінювати негативні нелюдські явища. Бо за все рано чи пізно приходить розплата. І над нами є якась вища сила, яка карає немилосердно, як вийшло в долі героїні з оповідання «Гніздо для зозулі» Ніни Фіалко.
Мої улюблені письменники на даний час: Світлана Талан, Ніна Фіалко, Василь Шкляр, Євген Хотимчук. Їх перечитую зразу, як тільки з’являються в нашому книжковому фонді. І не здаю до тих пір, поки не прочитають мої діти (Луцьк, Любомльський район), сусіди, колеги. Ну, звісно, не обходиться без читацької конференції. Як же не поділитись враженнями? То хай мені вибачать наші бібліотекарі Валентина Ярмолаївна і Надія Макарівна, що довше тримаю книги.
Іноді хочеться, ніби зустрівшись з старими друзями, перечитати книгу знову, яка зачепила найтонші струни серця. Пригадую роман. М. Зарудного «На білому світі. Уран» (дилогія) 4 рази перечитувала в різні періоди часу. Там йдеться про сільське життя, про людей різних професій, які домінували тоді на селі.
Любов до рідної землі, турбота про майбутніх нащадків аж зашкалює в ній. У бібліотеці ще такої книги не було. Мені подарували учні Облапської школи. За нею черга не переривалась. Коли її «привласнили» недобрі люди без мого відома, то я за тим лиш жалкувала, аби вона не лежала десь мертвим кладом, а переходила з рук у руки, зачитувалась “до дірок”. Хай читають, аби їм на користь, аби мати таку насолоду, як я мала.
Сьогодні зациклились переважно на інтернеті. Там, мовляв, є все, що захочеш. Згідна. Але книгу нічим не заміниш, бо вона вчить навіть правопису рідної мови. У мене був учень, який багато читав. Його мама казала, що він просто “ковтав” їх. Вона мудро поставилась до цього і вимагала, щоб він переказував для неї сюжети. Це розвивало і разом його усну мову. А от правила з української мови не знав. Проте диктанти писав безпомилково, бо вчився з книг грамотності.
А як не прочитати книгу Світлани Талан «Матусин оберіг»? Це посібник в художньому стилі для тих матерів, у кого ростуть доньки.
Бібліотека – це не тільки осередок лише для читання, а й гуртування громади, можливості спілкування. Тут є різні гуртки і клуби. З нашої бібліотеки, якою керує директор Валентина Мельничук, більше 30 років тому взяв старт відомий на всю округу хор ветеранів війни і праці «Червона калина». Цікаво проходять заходи для дітей і дорослих.
Далеко не кожен може придбати дороговартісну книгу, оформити передплату на поширену серед жителів періодику. А оскільки цікавих різних газет до ваших послуг!
Отже, тут є все. Ласкаво запрошуємо до нашої книгозбірні.
Валентина ОСТАПЧУК.
— Скажіть, хто перший вчитель?
— Мати, — відкаже кожен з нас.
— А другий?
— Книга, — всім відомо.
— Ну, а третій?
— Аж тоді учитель, бо й сам черпає з книги всі знання.
У науковому збірнику «Минуле і сучасне Волині та Полісся»…» згадується про всі бібліотеки області. Найбільше зацікавило те, як бібліотека і, зокрема, її працівниця Галина Яківна Турич зіграла важливу роль в житті людини.
Село Острів’я у Шацькому районі. Здається, глибинка, то немає нічого цікавого, але коли в свою роботу вкладаєш всю душу, то можна багато чого добитися. Ім’я цієї жінки давно вписане в історію рідного села, бо іншої такої людини з активною життєвою позицією, безкорисливим служінням людям і безсумнівним авторитетом місцеві жителі не знають. Один лише приклад заслуговує високої оцінки її роботи.
30 років була депутатом сільської ради, 28 – головою сільського комітету. До читачів ставилась з любов’ю. Бачила, чим цікавиться кожен, то й підбирала відповідні книги. Перед цим, звичайно, перечитувала їх і вдень, і вночі.
Активний читач Пашечко Михайло Іванович, 1957 року народження, завжди дякує при зустрічах за підтримку і допомогу, коли вирішувалось питання про його дальше після школи навчання. Помер батько, і мати хотіла його як старшого сина залишити на хазяйстві і відправити пасти корів. Отож, бібліотекар Турич Галина Яківна втрутилася в його долю. Переконала матір. У 1973 р. Михайло закінчив Національний Університет «Львівська політехніка» (фізичний факультет) і працював у фізико-механічному інституті Академії наук України, де пройшов шлях від інженера до доктора технічних наук, професора. Одночасно викладав у рідному університеті на кафедрі Матеріалознавства і прикладної фізики.
Захистив дисертацію в цій галузі. 1998 року пройшов по конкурсу на посаду професора кафедри «Основи техніки» Люблінського політехнічного інституту в Польщі. Згодом був обраний деканом згаданого факультету. Михайло Пашечко – лауреат премії в галузі науки і техніки, а також є кращим молодим винахідником м. Львова. Є автором понад 200 наукових праць, у тому числі 10 монографій, 29 авторських свідоцтв та патентів.
От вам і результат. А якби не бібліотека, не працівник її, був би Михайлик пастухом тільки.
Кожна книга – це підручник життя. Вони впливають не тільки на емоції, а й вчать цінувати високі почуття, боротися за своє щастя, не пасувати перед труднощами, викорінювати негативні нелюдські явища. Бо за все рано чи пізно приходить розплата. І над нами є якась вища сила, яка карає немилосердно, як вийшло в долі героїні з оповідання «Гніздо для зозулі» Ніни Фіалко.
Мої улюблені письменники на даний час: Світлана Талан, Ніна Фіалко, Василь Шкляр, Євген Хотимчук. Їх перечитую зразу, як тільки з’являються в нашому книжковому фонді. І не здаю до тих пір, поки не прочитають мої діти (Луцьк, Любомльський район), сусіди, колеги. Ну, звісно, не обходиться без читацької конференції. Як же не поділитись враженнями? То хай мені вибачать наші бібліотекарі Валентина Ярмолаївна і Надія Макарівна, що довше тримаю книги.
Іноді хочеться, ніби зустрівшись з старими друзями, перечитати книгу знову, яка зачепила найтонші струни серця. Пригадую роман. М. Зарудного «На білому світі. Уран» (дилогія) 4 рази перечитувала в різні періоди часу. Там йдеться про сільське життя, про людей різних професій, які домінували тоді на селі.
Любов до рідної землі, турбота про майбутніх нащадків аж зашкалює в ній. У бібліотеці ще такої книги не було. Мені подарували учні Облапської школи. За нею черга не переривалась. Коли її «привласнили» недобрі люди без мого відома, то я за тим лиш жалкувала, аби вона не лежала десь мертвим кладом, а переходила з рук у руки, зачитувалась “до дірок”. Хай читають, аби їм на користь, аби мати таку насолоду, як я мала.
Сьогодні зациклились переважно на інтернеті. Там, мовляв, є все, що захочеш. Згідна. Але книгу нічим не заміниш, бо вона вчить навіть правопису рідної мови. У мене був учень, який багато читав. Його мама казала, що він просто “ковтав” їх. Вона мудро поставилась до цього і вимагала, щоб він переказував для неї сюжети. Це розвивало і разом його усну мову. А от правила з української мови не знав. Проте диктанти писав безпомилково, бо вчився з книг грамотності.
А як не прочитати книгу Світлани Талан «Матусин оберіг»? Це посібник в художньому стилі для тих матерів, у кого ростуть доньки.
Бібліотека – це не тільки осередок лише для читання, а й гуртування громади, можливості спілкування. Тут є різні гуртки і клуби. З нашої бібліотеки, якою керує директор Валентина Мельничук, більше 30 років тому взяв старт відомий на всю округу хор ветеранів війни і праці «Червона калина». Цікаво проходять заходи для дітей і дорослих.
Далеко не кожен може придбати дороговартісну книгу, оформити передплату на поширену серед жителів періодику. А оскільки цікавих різних газет до ваших послуг!
Отже, тут є все. Ласкаво запрошуємо до нашої книгозбірні.
Валентина ОСТАПЧУК.
— Скажіть, хто перший вчитель?
Залишити коментар