“Хай всі мами дочекаються!”У рамках 59-го обміну 30 грудня 2024 року з російського полону звільнили 189 українців. Серед визволених – троє волинян: Миронюк Ярослав Степанович (1996 року народження, смт Голоби); Павляк Ігор Олегович (1981 р. н. з міста Луцька); Романюк Юрій Федорович (1973 р. н., с. Струмівка).
Ольга Миронюк – мама 28-річного військовослужбовця Ярослава Миронюка, яка на повернення сина чекала майже півтора року.
Як розповіла Ольга Борисівна Суспільному, першою звістку про те, що Ярослав уже в Україні, отримала її донька — їй зателефонували з координаційного центру.
“Радість, плакала”, — так про перші емоції від отримання новини каже Ольга Миронюк. Жінка розповіла, що списки на обмін побачила не одразу — її син був під номером 58. 
“Я побачила в неділю (29 грудня — ред.), що має бути обмін і кажуть, що завтра 30 грудня буде обмін. То кажу, то й добре, бо якраз в мене день народження і мені такий сюрприз зробить син. Викинули фотографії, списків ще не було”, — зазначила волинянка.
Її син Ярослав ще з дитинства мріяв стати військовим. Після строкової служби, розповіла Ольга Миронюк, вивчився на токаря, а згодом уклав контракт зі Збройними Силами України, далі — служба в АТО.
На початку повномасштабного вторгнення Ярослава мобілізували: він потрапив у бригаду тактичної авіації. Його мама в той час перебувала за кордоном на заробітках. 26 липня 2023 року її син у районі населеного пункту Старомайорське, що на Донеччині, потрапив у російський полон.
«У червні він ще був вдома, а потім прийшов і сказав, що їде на Схід. Я його просила, щоб не йшов. А він сказав: “Ні”. Син написав мені, що йде на завдання 26 числа, а я коли прийде, то передзвонить. Після того – дзвінка не було. Згодом подзвонила моя рідна сестра до моєї доньки і повідомила, що син у полоні», — сказала жінка.
22 серпня 2024 року Ольга Миронюк повернулася з-за кордону в село Дарівка Голобської громади, де проживає.
Увесь цей час, з її слів, не було й хвилини, аби не згадувала сина. Ярослав, з її слів, захоплювався мотоциклами, полюбляв риболовлю, ходив у ліс разом зі своєю мисливською собакою. Поки господар був у полоні, пса на кличку Піпа доглядали родичі.
Після повернення в Україну надважливим для Ярослава є реабілітація та адаптація. До полону військовий важив майже сотню кілограмів, а коли повернувся – всього 50.
Із сином, в той день, Ользі Миронюк вдалося полікуватися телефоном: «Привіт, синок, як ти там почуваєш себе? — Нормально. — Як здоров’я? — Нормально, проходимо медогляд. — В тебе все добре, нічого не болить? — Тако, є симптоми, трохи поболює», — сказав Ярослав телефоном під час розмови з мамою.
Разом із волинянином Ярославом Миронюком проходить реабілітацію ще один звільнений з полону військовослужбовець Юрій Романюк зі Струмівки Луцького району. Суспільне поспілкувалося з ним телефоном.
Зі слів Юрія Романюка, у перші дні після обміну, бійцям складно було усвідомити той факт, що вони вже в Україні. Змарнівший військовослужбовець (важив 110 кілограмів, а після полону – лише 47) каже: «Це не утримання було – це знущання. Це не люди, це ізвєрги! — Знущалися? — Так, катували…».
Мама звільненого військовослужбовця з полону рф Ольга Миронюк додала, що і вона, і вся сім’я з нетерпінням чекають на повернення Ярослава додому, на Волинь. Адже зараз він проходить реабілітацію у Вінницькій області.
«Хай чекають усі мами і всі дочекаються своїх синів», — зазначила волинянка.
НА СВІТЛИНАХ: Ольга Миронюк, мама військовослужбовця Ярослава Миронюка; військовий Ярослав, праворуч – із сестрою.
Залишити коментар