Невмирущі спогади"Ні! Я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає…"
Леся Українка.
Ставлю в епіграф до своїх роздумів рядки нашої знаменитої землячки Лесі Українки невипадково. Прочитала книгу Валентини Клюнтер про художника Валентина Данилюка – і ці слова відразу попросилися на папір, дещо в перефразованому вигляді, стосовно особистості Валентина Петровича: "Він не помер, він буде вічно жити, бо має в серці те, що не вмирає".
Авторка видання Валентина Петрівна Клюнтер доклала максимум старань, щоб зібрати матеріали про свого земляка, уродженця села Секунь Старовижівського району Волинської області: спогади його рідних, друзів, колег, газетні публікації різних періодів, фотоілюстрації, власні нариси і вірші про художника. І створила образ митця таким, яким він був у житті, в творчому пошуку самовираження і утвердження талановитого Майстра, розкрила його шлях до визнання.
Співавтори книги "Доля синьоокого романтика" (така назва видання) із вдячністю і любов'ю розкривають чудові риси характеру Людини, з якою ця "Доля" їх поєднала: любов до рідної землі, до батьківських порогів, відданість улюбленій справі, вірність і щирість у дружбі, безкорисливість, шляхетність, толерантність… Та варто лише заглибитися в назви цих спогадів, щоб пізнати, хто він і яким він був у цьому світі - Валентин Петрович Данилюк, де його коріння і яке багате його родове дерево.
Про все це повідомляє авторка в нарисах, по ниточці зібраних і здібно зітканих у добротне полотно своїх розповідей:
– Родина синьоокого романтика по батьківській лінії;
– Родина синьоокого романтика по материнській лінії;
– Життєва ореля (гойдалка);
– Світло його творчості ніколи не згасне;
– Зоря життя;
– Прощальний політ птаха;
– Крізь призму зоряних небес.
Хвилюють і збагачують книгу вірші Валентини Клюнтер: "Відплакали берези", де "…в гаю зозуля жадібно кує"; "Художник" (…Тут бродить ще тепло твого натхнення…, коли пішов ти в небо до…Отця…).
Щоб створити цю книгу, авторці довелося перегорнути не одну сторінку архівних даних, підняти не один пласт своєї пам'яті і пам'яті тих, хто добре знав дорогу життя, яку пройшов з дитинства і, як кажуть, до "тризни", великий майстер: художник і скульптор, творець прекрасного і вічного.
Захоплююся розповідями сестри художника – Євгенії Петрівни Кальчук та його доньки Надії. Теплом і любов'ю зігрівають серце читача спогади Сусанни Троць із Аргентини. Для її родини він був, як вона сама пише: "…другом, братом, близькою людиною".
У спогадах друзів і близьких йому людей Валентин Данилюк постає перед нами не лише як талановитий митець, а насамперед, як особистість, обдарована високими людськими цінностями: щирістю, щедрістю, толерантністю, безкорисливістю, відданістю дружбі, любов'ю до людей. Про це говорять співавтори цього незвичайного збірника Анатолій Семенюк, Світлана Мирвода, Зоя Слободян, Ніна Горик, Оксана Мулярчук. Приємно читати їхні теплі, душевні спогади про людину добра і творчого загалу. А ще про нього у свій час писали мої колишні колеги-журналісти Степан Скоклюк, Юрій Коваль, Надія Бабій, Валентина Блінова, учениця Катерина Григор'єва з Ковеля. Тому хочеться подякувати пані Валентині, що їхні труди не залишилися в підшивках газет чи в папках із вирізками цих праць, а стали вагомим доповненням до увіковічнення пам'яті В. Данилюка в книзі "Доля синьоокого романтика".
Мені відомо, що при підготовці книги до друку Валентина Петрівна відчувала, як завжди, необхідну підтримку, допомогу, а головне – розуміння її труднощів свого вірного супутника життя, чоловіка Олександра Михайловича. Знаю про це із перших вуст. І завжди щиро радію їхньому взаєморозумінню. Олександр Клюнтер старанно попрацював над підготовкою до друку світлин, даючи дружині можливість більше займатися текстами, що надходили з усіх кінців на її замовлення. Зібраний і упорядкований ними ілюстративний матеріал (понад сотню фотознімків), неоціненно збагачує книгу.
Авторка цих рядків також знала Валентина Данилюка особисто. Дві коротенькі журналістські зустрічі увінчалися тим, що його твори були представлені у літературно-мистецькому збірнику "На берегах Вижівки" (2008 рік), які я упорядкувала. І цим також причетна до увіковічнення пам'яті Валентина Петровича.
Читаєш, вдивляєшся – і бачиш усе наяву. Перед очима – живий Данилюк Валентин Петрович. Згадуєш щасливі його зустрічі з людьми, милуєшся його творчістю. У багатьох спогадах відчувається Божественна гармонія людських почуттів із первозданною красою довколишнього світу. Обіймає, одухотворяє, надихає, спонукає до роздумів про добро все те, що залишив нам у спадок митець Валентин Данилюк. Ніколи не померкнуть ці святі сторінки.
Сердечно дякую Валентині Клюнтер і всім тим, хто взяв участь у творенні образу "синьоокого романтика".
Спасибі Вам, Люди!
Олена Чабан,
письменниця, членкиня НСЖУ.
Залишити коментар